Розділ II ЩО НАС ЧЕКАЛО НА «ПУПІ ЗЕМЛІ»

— Вам подобаються тубільці? — одразу ж спитав він, пильно дивлячись мені у вічі.

— Чим більше вони тубільці, тим більше вони мені подобаються.

Він засяяв, наче сонце.

— Тоді ми станемо добрими друзями.

Я відрекомендував Гонзало, капітана, лікаря та ще кількох членів експедиції, що зійшли вже на берег, і ми всі рушили до джипа, який стояв на рівному місці серед лавових брил, де паслися коні. Машина їхала без дороги, зигзагами, аж поки досягла якоїсь колії, що тягнулася в глиб острова і привела нас в селище. Ми завернули за огорожу і, нарешті, зупинились перед бунгало губернатора, що стояв осторонь від інших будинків.

Назустріч вийшов невеличкий стрункий чоловік у формі захисного кольору і щиро привітав нас.

І ось перед нами сидять дві головні особи острова: старий, мудрий патер Себастьян і молодий капітан Арпольдо Курті, військовий губернатор острова. Перший прожив тут уже двадцять років і залишиться до кінця своїх днів, другий прибув з останнім військовим кораблем з континенту, щоб за дорученням уряду управляти островом протягом двох років. Хто ж тут керує — збагачений досвідом чи наділений владою? Ми швидко переконалися, що обидва вони становлять нероздільне ціле і діють завжди разом, розв'язуючи найдивовижніші непорозуміння, які тільки можуть виникнути в такій незвичайній громаді на відлюдному острівку.

Після того як капітан подав список наших людей, а лікар повідомив про їхній санітарний стан, усі формальності було закінчено.

— Бажаю успіху в розкопках! — сказав губернатор і потис мені руку. — Ми ставимо вам тільки дві умови: не давайте остров'янам зброї та спиртних напоїв.

— Згода!

— І ще одне, — мовив він, чухаючи потилицю. — Місцеві жителі вас добре знають. Ви завдали вже нам чимало клопоту.

Священик засміявся, погладжуючи бороду.

— Так, тепер хай уже ваше судно бере на себе сторожову охорону, — пожартував він.

Ми нічого не розуміли, поки нам не пояснили, в чому річ. Почувши про те, що пліт «Кон-Тікі» проплив повз них і пристав до одного з островів у південній частині Тихого океану, остров'яни зацікавилися. Коли їхні предки могли зважитись на такі пригоди, то чим вони гірші за них? Дерева на пліт на майже безлісому острові не можна було знайти, але кілька юнаків збили з дощок невеликий плоскодонний човен і вийшли далеко в океан ловити рибу. Течія підхопила їх і понесла від острова Пасхи. Через п'ять тижнів їхній човен ліг на той самий курс, по якому йшов пліт «Кон-Тікі»; голодні і змучені, вони пристали, нарешті, до одного з островів архіпелагу Туамоту, звідки потім дісталися до Таїті.

Це заохотило інших. Кілька остров'ян теж змайстрували плоскодонний човен і налаштувались вийти в море, ніби рибалити. Губернатор знайшов човен, наповнений посудом з водою, і здогадався, в чім справа. Відпускати їх у такій коробці в океан було небезпечно, і він наказав витягнути човен на берег. Коли ж ці любителі мандрів все одно спробували втекти в море, довелося виставити озброєну варту. Губернатор призначив для цього одного з остров'ян і добився тільки того, що в подорож вирушила ще одна людина: під захистом ночі вартовий утік у море разом із господарями човна. Їх віднесло ще далі на захід, ніж попередників. Вони довго не бачили землі, аж поки, нарешті, радісні й щасливі, не пристали до острова Аттія, далеко за Таїті. Тепер жадоба мандрів охопила весь острів. Дві групи зробили собі кожна по човну і тримають їх напоготові десь у глибині острова. Всі остров'яни знають про це. І хоч тут лише кілька чоловік білих, губернатор змушений вдень і вночі тримати варту.

— Тепер же, якщо дозволите, я скажу їм, що знімаю варту, а тих, хто спробує вийти в море, ми доженемо на вашому кораблі, — сказав губернатор.

Я погодився.

— Варта нам потрібна в інших місцях, — пояснив губернатор. — Остров'яни щороку крадуть з ферми до двох тисяч овець. У нас тепер є щось на зразок тюрми для найзапекліших злодіїв, але це мало допомагає, бо арештованим дозволяється ходити додому їсти. Якби ми почали годувати в'язнів, то всі захотіли б стати злочинцями, аби тільки потрапити в тюрму і мати безкоштовні харчі.

— А взагалі вони чудові люди, — казав далі губернатор, і патер Себастьян схвально кивнув головою. — Їх тільки треба розуміти. В цих людей ніколи не трапляється серйозної сварки чи бійки: злодійство завжди було їхнім найбільшим недоліком, але не треба забувати, що вони так само легко й дарують, як і крадуть. Власність у них швидко проводить крізь пальці, вона не має для них такого значення, як для нас.

Патер Себастьян пообіцяв підшукати нам кілька добрих робітників для розкопок, а також встановити для них плату й пайок. Ми мали безліч різноманітних товарів для обміну, які цінувалися тут вище за золото й асигнації, бо на острові не було ні крамниць, ні кінотеатру, ні навіть перукарні.