Розділ XI МІЙ АКУ-АКУ ГОВОРИТЬ

— Тьфу! — обурився аку-аку. — Археологи теж люди. Хто-хто, а я вже на них надивився!

Я попросив його мовчати і бризнув водою на комара, що насмілився залетіти в хмарку водяного пилу. Та мій аку-аку не міг усидіти спокійно.

— А як ти гадаєш, звідки прибули на острів Пасхи люди з рудим волоссям? — спитав він.

— Помовчи, — відповів я. — Я знаю тільки те, що вони там були, коли європейці вперше відвідали острів. З їхнього роду походить бургомістр. Крім того, всі гігантські статуї увінчані червоними перуками. Якщо б ми сказали щось більше, то втратили б під ногами опору.

— Рудоволосі теж не мали твердої опори, коли вирушали на цей острів. Коли б вони чекали на таку опору, то ніколи б не досягли острова. — пожартував аку-аку.

— Я не хочу гадати, — заявив я повертаючись на живіт. — Я не буду, говорити більше, ніж я знаю.

— Чудово. Якщо ти розповіси те, що знаєш, то я додам те, чого ти не знаєш.

Нарешті ми знайшли спільну мову.

— Ти думаєш, що колір їхнього волосся залежить від клімату острова? — питав він далі. — Чи, може, ти знаєш якесь інше пояснення?

— Дурниці, — сказав я. — Я, звичайно, розумію, що на острів повинні були прибути люди, які вже мали руде волосся. Принаймні хоч деякі з них.

— А чи жили такі люди десь у сусідстві?

— На багатьох островах. Наприклад, на Маркізькому архіпелазі.

— А на материку?

— В Перу. Коли іспанці відкрили державу інків, Педро Пізарро записав, що серед невисоких смаглявих індійців Анд жило панівне плем'я інків. Це були високі люди з шкірою білішою, ніж у самих іспанців. Пізарро навіть називає на ім'я деяких жителів Перу, що мали білу шкіру і руде волосся. І мумії свідчать про це саме. На узбережжі Тихого океану поблизу Паракаса в піщаній пустелі є просторі печери, де в штучних гробницях чудово збереглися мумії. Коли розгорнути їхні барвисті, покривала, то можна побачити, що в деяких мумій волосся чорне і жорстке, як у більшості індійців, а в інших, хоч вони зберігалися в таких самих умовах, волосся руде, часто каштанове, шовковисте і кучеряве, як у європейців. Ці люди мали продовгуватий череп, були високого зросту і дуже відрізнялися від сучасного індійського населення Перу. Спеціалісти, вивчивши їхнє волосся під мікроскопом, встановили, що воно має всі ті якості, які відрізняють нордичний тип волосся від волосся монголів та індійців.

— А що кажуть легенди? Адже в мікроскоп всього не побачиш.

— Легенди нічого не доводять.

— Але про що ж вони все-таки говорять?

— Коли Пізарро спитав, хто були люди з білою шкірою і рудим волоссям, індійці відповіли йому, — що це останні потомки бородатих білих людей віракоча — народу богів. Вони були так схожі на європейців, що, коли ті прибули в царство інків, їх також назвали, віракоча. Адже факт, що Франціско Пізарро тому й зумів пробратися з жменькою іспанців у саме серце царства інків, захопити в полон короля-сонце і підкорити всю його величезну державу, а величезні войовничі полчища короля не посміли навіть волоска торкнути з голови пришельців.

Інки вірили, що це віракоча повернулися назад зз-за Тихого океану, бо, згідно з найвідомішою їхньою легендою, попередник інків, король-сонце Кон-Тікі Віракоча покинув Перу і разом, із своїми підданими подався мандрувати по Тихому океану Піднявшись у гори до озера Тітікака, іспанці побачили там найбільші в Південній Америці руїни Тіауанако — побудовані на горі штучні тераси, класичні мури з великих, майстерно припасованих одна до одної кам'яних брил і численні гігантські статуї людей. Коли відомий літописець Сьєза де Леон спитав індійців, хто залишив після себе ці величезні руїни, йому відповіли, що їх було споруджено ще задовго до того, як інки прийшли до влади. Їх створили білі бородаті люди, такі самі, як іспанці. Але одного разу ці люди залишили свої мури й статуї і під проводом свого короля Кон-Тікі Віракоча вирушили спочатку в Куско, а потім до Тихого океану. Їх прозвали віракоча, тобто «морська піна», тому що вони були білі і зникли безслідно, як піна в океані.

— Ага, — сказав мій аку-аку, — це дуже цікаво.