Розділ «3.2. Розміщення парів і польових культур у сівозмінах»

Найсприятливіші умови водного й поживного режимів для озимої пшениці в Лісостепу створюються після чистих і зайнятих парів, гречки та ранньої картоплі. Перевага чистих парів перед зайнятими виявляється лише в південно-східній частині зони. Після кукурудзи на силос у молочно-восковій стиглості та інших непаро-вих попередників добрі врожаї озима пшениця дає лише в роки із сприятливим за зволоженням осіннім періодом. За посушливої осені після цих попередників замість озимої пшениці в центральному і східному Лісостепу потрібно висівати озиме жито і кукурудзу, а в західному - озимий і ярий ячмінь та кукурудзу. Урожайність зерна в такому разі підвищується на 4-10 ц/га, тому що зріджена озима пшениця дає нижчий урожай зерна, ніж посіяні навесні по зяблевій оранці кукурудза, ячмінь, овес, просо, горох. При цьому найбільший збір кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву після пшениці і кукурудзи на силос забезпечує кукурудза, потім озима пшениця, горох і найменше - овес (Є. М. Лебідь, П. І. Бойко, 2000).

Отже можна зробити висновок, що в районах достатнього зволоження озиму пшеницю треба розміщувати після багаторічних трав на один укіс, однорічних злаково-бобових сумішок, гороху на зерно, кукурудзи на зелений корм і ранній силос, а також після багаторічних трав на два укоси при застосуванні заходів, спрямованих проти вилягання.

У районах нестійкого зволоження склад попередників озимої пшениці треба обмежувати однорічними культурами на зелений корм, багаторічними травами на один укіс і горохом на зерно, а в південно-східних районах поряд із зайнятими парами потрібно мати і чорний пар. Кукурудзу на силос можна включати до складу попередників озимої пшениці тільки тоді, коли збирають її не пізніше першої декади серпня.

У районах недостатнього зволоження озиму пшеницю в сівозмінах доцільно розміщувати насамперед по чорних та ранніх зайнятих парах, після багаторічних трав на один укіс і зернобобових.

Серед зернових колосових культур найстійкішим проти вирощування в монокультурі вважається озиме жито. Проте сталі й високі врожаї воно забезпечує лише при правильному його розміщенні в сівозмінах. Як і інші зернові, озиме жито забезпечує найвищі врожаї при розміщенні після кращих попередників. Проте, як правило, кращі попередники відводять під озиму пшеницю, а озиме жито розміщують після менш цінних. У Лісостепу його вирощують по парах, зайнятих вико-горохо-вівсяними сумішками, багаторічними травами, а також після озимої пшениці, озимого ячменю, ярих зернових, кукурудзи на зелений корм і силос.

Останніми роками серед посівів озимих культур значне місце посідає тритикале. Найбільшу цінність воно має як фуражна культура, оскільки в зерні міститься протеїну значно більше, ніж у зерні інших культур - кукурудзи, ячменю, пшениці. Високий урожай зеленої маси; триваліший, ніж у жита та пшениці, період використання; добра поживність корму - усе це сприяє поширенню його в господарствах різних зон. Сорти тритикале мають високу агроекологічну пластичність до різних ґрунтово-кліматичних умов вирощування, своєю зимостійкістю вони перевищують сорти озимої пшениці. Тритикале стійкіше проти льодової кірки і перепадів температури в зимовий період, навесні швидше і краще відростає, має підвищену регенераційну здатність. Характерна властивість його - це висока стійкість проти ураження збудниками хвороб і пошкодження шкідниками.

Тритикале менш вибагливе до попередників, ніж озима пшениця, проте сталі й високі врожаї воно забезпечує при правильному розміщенні в сівозмінах. У районах достатнього та нестійкого зволоження правобережної частини Лісостепу кращими попередниками тритикале є пари, зайняті багаторічними і однорічними травами, озиминою та кукурудзою на зелений корм, картоплею ранніх сортів, горохом на зерно. До гірших попередників належать зернові колосові культури та кукурудза на силос, зібрана в молочно-восковій стиглості, особливо за посушливого літньо-осіннього періоду.

У районах нестійкого та недостатнього зволоження лівобережного Лісостепу кращими попередниками тритикале є чисті й зайняті ранні пари, багаторічні трави на один укіс, зернобобові та картопля ранніх сортів. За високої культури землеробства добрим попередником є також кукурудза на силос при збиранні її на початку молочно-воскової стиглості.

У Лісостепу тритикале вирощують переважно після непарових попередників, насамперед після кукурудзи на силос і стерньових. За даними Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва УААН, тритикале після цих попередників за врожайністю перевищує озиму пшеницю і частково поступається озимому житу.

Степ. У цій зоні врожаї сільськогосподарських культур і насамперед озимих в основному зумовлюються запасами води в ґрунті.

Тільки чорні пари в Степу, де в передпосівний і посівний періоди стоїть суха погода, завжди забезпечують достатні запаси в ґрунті води для одержання дружних і повних сходів озимини, доброго розвитку рослин і глибокого (до 120-150 см) укорінення їх восени.

Утримання ґрунту в чистому розпушеному стані при достатніх запасах води сприяє очищенню його від бур'янів, посиленню мікробіологічної діяльності, внаслідок чого в ґрунті збільшується вміст поживних речовин у доступних для рослин формах.

Неоцінима роль чорних парів у стабілізації виробництва рослинницької продукції в південних районах, де забезпеченість водою найменша і різко посушлива друга половина літа та осінь (південні райони Одеської, Миколаївської і Запорізької областей, Херсонська область і степова частина Автономної Республіки Крим).

У Степу вода в ґрунті нагромаджується насамперед за рахунок пізньоосінніх та зимових опадів. Тому чорний і ранньовесняний пари не можна вважати рівноцінними. Кращий час оранки під чистий пар є тільки осінь.

Ефективність зайнятих парів у різних ґрунтово-кліматичних районах Степу неоднакова. У північних і північно-західних районах вони за продуктивністю озимої пшениці близькі до чорних, а в південних поступаються їм. Кращими з парозаймаю-чих культур є озимі та ярі злаково-бобові травосумішки, горох, кукурудза і сорго на зелений корм, багаторічні трави на один укіс. Економічна ефективність парів, зайнятих еспарцетом на один укіс, дуже висока, а за збором перетравного протеїну з 1 га посіву вони займають перше місце. Такий пар, за даними дослідних станцій, забезпечує не менше ніж 85% врожаю озимої пшениці від урожаю по чорному пару, а в окремих регіонах і більше.

Цінною властивістю еспарцету як парозаймаючої культури є й те, що вирощене після нього зерно озимої пшениці за вмістом білка близьке до того, яке одержують по чорному пару.

Після багаторічних трав дворічного використання врожаї зерна озимої пшениці зменшуються.

При спеціалізації землеробства на виробництві товарного зерна сильних озимих пшениць у господарствах зони оптимальне насичення 10-пільних сівозмін озимою пшеницею знаходиться на рівні 30%. Із збільшенням частки її до 40-50% треба особливу увагу звертати на поліпшення складу попередників для неї. У таких випадках необхідно не менше ніж 75% її посівів розміщувати після кращих попередників, а в сівозмінах з 50% - мати два поля чорного пару.

Озиме жито менш вибагливе до попередників та родючості ґрунтів. На супіщаних, піщаних та змитих ґрунтах воно за врожаями перевищує пшеницю. Розміщувати його доцільно після таких самих попередників, як і озиму пшеницю.

Для озимого ячменю кращими попередниками є зернобобові, баштанні, картопля та кукурудза. За своєчасної підготовки ґрунту озимий ячмінь дає високі врожаї також і на площах після озимих по пару.