• збільшення доходів бюджету за рахунок підвищення податкового навантаження, збільшення неподаткових надходжень та трансфертів;
• надходження від приватизації;
• використання резервів;
• інших джерел.
Складові джерел фінансування бюджету наведені на рис. 11.2.
Рис. 11.2. Джерела фінансування бюджетного дефіциту
У свою чергу, розрізняють такі види позик:
• кредити, одержані урядом;
• випуск та розміщення державних облігацій.
Залучення кредитів може здійснюватися в таких формах:
• кредити, одержані від центрального банку;
• кредити, залучені від банківських установ;
• кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій;
• кредити, надані урядами інших держав.
Випуск та розміщення державних облігацій може спрямовуватися на використання різних джерел, наприклад, ресурсів банківського сектору (включаючи придбання державних облігацій центральним банком та комерційними банками). Іншим джерелом можуть бути кошти небанківського сектору (підприємств та установ), а також домогосподарств. Розміщення державних облігацій можливе також на міжнародних фінансових ринках. У таких випадках джерелами фінансування дефіциту бюджету стають ресурси нерезидентів: закордонних банківських установ, небанківських корпорацій, заощадження іноземних громадян та ін.
Кожний спосіб фінансування дефіциту здійснює як позитивний, так і негативний вплив на розвиток економіки. Позитивним можна вважати те, що залучення коштів для фінансування дефіциту бюджету є основою збільшення державних видатків. За рахунок додатково залучених ресурсів можна збільшити обсяг державних витрат, що спрямовуються на вирішення соціальних і економічних проблем розвитку країни. Разом з тим, боргове фінансування має певні межі. У тому разі, коли воно не спрямовується на забезпечення приростів ВВП, обсягів валової доданої вартості та зростання бюджетних доходів на залучені кошти, витрачання ресурсів, залучених за умов позик, може негативно впливати на розвиток економіки.
Особливої уваги заслуговує бюджетне фінансування соціальних програм. Такі кошти безпосередньо спрямовуються на забезпечення доходів населення (прямо або опосередковано, у формі дотацій). Разом з тим, треба звернути увагу на те, що одержані громадянами ресурси повертаються в економіку. Але такий процес має певні особливості. Кошти, одержані у формі соціальних платежів, спрямовуються, як правило, на придбання товарів та оплати послуг. їх можна поділити на товари першої необхідності та довгострокового користування. Інша частина заощаджується. Заощадження, в свою чергу, поділяються на дві групи: організовані та неорганізовані. Треба звернути увагу на те, що кожен з напрямів витрачання таких коштів здійснює неоднаковий вплив на розвиток економіки.
Слід зауважити, що кожний із розглянутих способів фінансування бюджетного дефіциту має певні особливості. Це пов'язано з неоднозначним впливом на економічний розвиток. Зокрема, залучення кредитів урядом від центрального банку та придбання ним державних облігацій розглядається як використання емісійного способу фінансування дефіциту. Такі операції здійснюються шляхом проведення додаткових емісій. Для того, щоб вони не зумовлювали зростання інфляції, кошти, залучені урядом, мають використовуватися виважено. Якщо вони спрямовуються на фінансування соціальних програм, тоді збільшення платоспроможного попиту населення має забезпечуватися зростанням пропозиції товарів і послуг. У разі, якщо фінансування бюджетного дефіциту з боку центрального банку здійснюється в значних обсягах та має непередбачуваний характер, пропозиція не встигає змінюватися відповідно до збільшення попиту. Результатом стає накопичення інфляційних ризиків.
Державні органи управління можуть забезпечувати збільшення бюджетних доходів шляхом проведення грошових емісій. їх основою є монопольне право держави на забезпечення країни паперовими грішми. Результатом є одержання емісійного доходу. Він визначається як різниця між одержаною державою вартістю (сумою номінальної вартості емітованих грошей) та витратами на їх виготовлення. Емісійний дохід складається з чистого емісійного доходу та інфляційного податку. Чистий емісійний дохід – це, насамперед, зміни в сумі реальних залишків готівкових грошей. Він виникає під впливом реального економічного зростання або сприятливої зміни попиту на гроші. Інфляційний податок зводиться до досягнутого темпу інфляції. Його можна розглядати як ставку оподаткування, збільшену на суму реального обсягу готівкових грошей. За умов відсутності інфляції не буде й інфляційного оподаткування. А емісійний дохід виникає, коли реальні залишки готівки зростають.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Курс фінансів» автора Кудряшов В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 11. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ І ДЕРЖАВНІ ГАРАНТІЇ“ на сторінці 3. Приємного читання.
