Показники "міжнародна ліквідність" та "міжнародна інвестиційна позиція" відображають співвідношення між активами та зовнішніми зобов'язаннями країни. Вони використовуються з метою визначення її платоспроможності перед іноземними суб'єктами, а також визначення стану зовнішньоекономічних зв'язків з іншими державами, обсягів запасів зовнішніх активів, суми зобов'язань країни, обсягів зарубіжних капіталовкладень, стану резервних активів та інших показників, що відображають позиції держави в системі міжнародних фінансів.
Міжнародна ліквідність країни – це її здатність виконувати свої міжнародні зобов'язання щодо погашення боргів. Для забезпечення ліквідності держава мусить мати достатні ресурси для виплати зовнішньої заборгованості у визначені періоди. При цьому така виплата має здійснюватися платіжними засобами, що задовольняють кредиторів. Як правило, до них належать міжнародні платіжні засоби (ВКВ, СПЗ та євро).
З метою визначення міжнародної ліквідності країни використовують декілька показників, з-поміж яких, зокрема: золоті запаси, валютні резерви, міжнародні державні кредити, міжнародні фінансові ринки, джерела кредитування зовнішньої торгівлі. Використовують також відносні показники, виражені відповідними коефіцієнтами, які відображають співвідношення між величинами міжнародних платіжних засобів та обсягом зовнішньоекономічних операцій країни, імпортом товарів та послуг, експортом капіталу та ін.
Згідно з методикою, прийнятою МВФ, термін "міжнародна ліквідність" відображає у доларовому еквіваленті міжнародні резерви та інші зовнішні вимоги і зобов'язання органів грошово-кредитного регулювання, а також зовнішні активи та зобов'язання депозитних банків країни. При цьому для визначення міжнародної ліквідності країни міжнародні резерви, зовнішні вимоги, а також зовнішні активи зіставляються з величиною зобов'язань.
До міжнародних резервів (резервних активів) належить частина зовнішніх активів центрального банку, що перебуває під його контролем і може використовуватися для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу чи здійснення непрямого впливу на величину такого дефіциту. Зокрема, міжнародні резерви охоплюють: монетарне золото, резервну позицію країни в МВФ, СПЗ, що належать державі, та іноземну валюту.
Золото монетарне – це високочисте золото у формі монет, злитків або брусків, не нижче за 995 пробу, що перебуває у власності або під контролем центрального банку чи органів державного управління. Іноземна валюта – готівка у ВКВ та вимоги центрального банку до нерезидентів у формі короткострокових депозитів у золоті та ВКВ, казначейські векселі, цінні папери іноземних держав (короткострокові і довгострокові) та інші вимоги, що використовуються для фінансування платіжного балансу.
Резервними активами є ліквідні активи центрального банку країни. Зокрема, такі активи охоплюють валютні резерви у ВКВ, активи центрального банку у банках-нерезидентах у ВКВ, золотий запас центрального банку, активи країни у МВФ у вигляді резервної позиції та спеціальних прав запозичення. До резервних активів належать також депозити центрального банку, цінні папери, які перебувають в його розпорядженні, та інші активи.
У платіжному балансі відображаються зміни в обсягах та структурі резервних активів, що відбулися протягом звітного періоду. До основних операцій з резервними активами відносять:
• купівля (продаж) центральним банком іноземної валюти у процесі проведення інтервенцій на валютному ринку з метою регулювання валютних курсів;
• погашення та обслуговування державних цінних паперів;
• фінансування дефіциту, що виникає в процесі проведення зовнішньоекономічних операцій;
• погашення та обслуговування кредитів, одержаних від міжнародних фінансових операцій.
Підтримка та поповнення резервних активів здійснюються шляхом проведення таких заходів:
• купівлі монетарного золота та іноземної валюти центральним банком;
• одержання доходів від операцій з іноземною валютою та банківськими металами;
• залучення валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, іноземних банків та інших кредиторів.
Для визначення міжнародної ліквідності країни використовуються показники діяльності на міжнародних фінансових ринках органів грошово-кредитного регулювання. В Україні до них належить НБУ. При цьому розраховують активи і пасиви органів грошово-кредитного регулювання країни. Основними агрегатами активів НБУ є зовнішні активи, вимоги до загального уряду, нефінансових установ, приватного сектору та вимоги до депозитних банків.
Зовнішні активи охоплюють міжнародні резерви, якими володіє НБУ, та інші вимоги до нерезидентів. Термін "загальний уряд" прийнятий МВФ. Він поєднує центральні та місцеві органи державного управління, а також їх позабюджетні фонди. Вимоги НБУ до загального уряду включають: вкладення у боргові цінні папери, надані кредити (включаючи пролонговані, прострочені, сумнівні) та нараховані доходи за ними. До вимоги до депозитних банків належать кошти НБУ, що передано комерційним банкам у вигляді коштів до запитання, строкові депозити, розміщені у комерційних банках, кошти, надані банкам за операціями РЕПО, надані, пролонговані та сумнівні кредити і нараховані доходи за депозитами та наданими кредитами.
Основними пасивами органів грошово-кредитного регулювання є такі агрегати: резервні гроші, депозити термінові, депозити ощадні, депозити в іноземній валюті, зовнішні пасиви та депозити загального уряду. Резервні гроші – це сума готівки, що перебуває в обігу, депозити комерційних банків у НБУ (в національній валюті і СКВ), депозити інших клієнтів НБУ в національній валюті та нараховані витрати за ними. Зовнішні пасиви охоплюють використання кредитів МВФ та зобов'язання НБУ перед нерезидентами. Депозити загального уряду – це кошти державного і місцевих бюджетів, бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з бюджетів, і кошти позабюджетних фондів у НБУ.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Курс фінансів» автора Кудряшов В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародна ліквідність та міжнародна інвестиційна позиція України“ на сторінці 1. Приємного читання.
