Усі форми організації соціуму на будь-якому рівні потребують відповідного контролю. Усім об'єктам суспільної діяльності – від маленької фірми до держави в цілому – необхідний облік та контроль. Відсутність контролю або його надмірність призводить до руйнування такого об'єкта.
Особливого значення проблеми організації контролю набувають в епоху глобалізації світового господарства. Економічна криза, на думку вітчизняних і зарубіжних учених, продемонструвала насамперед кризу ідеології ліберальної ідеї саморегулювання ринку та викликала потребу у докорінному переосмисленні механізмів і моделей державного впливу на економічні та соціальні процеси. Нагромадження зовнішньої та внутрішньої заборгованості свідчить не лише про нераціональність структури та рівня розвитку окремих елементів і підсистем економіки, а й яскраво відображує недоліки та прорахунки в господарському механізмі країни, що негативно позначається на фінансовій безпеці держави.
Світова криза ще раз підтвердила, наскільки нестабільна та вразлива економіка, побудована на спекулятивному капіталі та на базі фінансових "пірамід". Адже ринкова економіка за своєю природою є двосекторною, тобто складається із реального та фінансового секторів. Реальний сектор є первісним і базовим, необхідним для забезпечення умов людського існування. Стійкого економічного зростання можна досягти лише за рахунок ефективності реального сектора економіки, побудованого на творчих результатах людської праці. А сучасні фінансово-економічні, а по суті – політико-економічні кризи є закономірною відплатою за аморальне прагнення окремих регіонів, країн, верств населення забезпечити власний добробут за рахунок паразитування на ілюзорному фінансовому секторі економіки, який часто стає джерелом суспільної нестабільності. Тому головними критеріями ефективності будь-якої економіки світу мають бути не прибуток і навіть не зростання валового внутрішнього продукту, а вирішення питань розвитку людського потенціалу, захист законних інтересів громадян, створення комфортних і безпечних умов їх життєдіяльності, підтримка національних інтересів і забезпечення фінансової безпеки держави. Інструментарієм цієї теорії повинні стати комплекс політико-правових та організаційно-управлінських засобів, метою яких є збереження населення країни, поліпшення якості життя людей, забезпечення сталого економічного розвитку. Успіх такої стратегії управління залежатиме передусім від критичної маси інтелекту, нагромадженої в народі і, насамперед, – у представників державної влади, депутатів, керівників системи науки та освіти, церковних діячів, інтелігенції.
Цілком зрозуміло, що кожна держава має свої специфічні інтереси, а тому інтереси окремих країн в екологічній сфері можуть не збігатися. І очевидно, що інтереси суспільства в цілому може презентувати лише одна інституція – держава, яка створює для цього спеціальні органи управління.
Основними способами забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні є моніторинг, контроль і нагляд. Моніторинг, контроль і нагляд – найважливіші функції державного управління. Саме через них забезпечується відповідність діяльності державних органів правовим основам, визначеним законами України. Без організації та здійснення контрольних функцій неможлива ефективна робота як усього державного апарату, так і окремих його органів та недержавних структур.
На жаль, чинне законодавство України не завжди чітко розмежовує поняття моніторингу, нагляду та контролю.
Під поняттям "моніторинг" розуміють оперативну інформаційно- аналітичну систему спостережень за динамікою показників, які характеризують стан функціонування об'єкта спостереження.
Термін "нагляд" можна визначити як юридичний аналіз стану справ щодо додержання законності та дисципліни в суспільстві, який здійснюється уповноваженими органами із застосуванням відповідних, наданих їм законодавством форм, але безпосереднього втручання в оперативну й іншу діяльність юридичної, фізичної чи посадової особи або окремого громадянина. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" [141] сьогодні наглядові функції покладаються лише на прокуратуру України, яка здійснює нагляд за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розрахункову діяльність, дізнання, досудове слідство та нагляд за додержанням законів під час виконання рішень у кримінальних справах та застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Інші органи, незважаючи на їх назву та функції, здійснюють контроль (повний чи неповний), а не нагляд. А дії таких органів, як пожежна інспекція, санітарна служба та деяких інших, які законодавець називає наглядом (що закріплено в назвах цих органів – органи пожежного нагляду, органи санітарно-епідеміологічного нагляду тощо), мають усі ознаки контролю.
Контроль же, який є самостійною функцією управління, виступає засобом установлення зворотних зв'язків, завдяки якому керівний орган (суб'єкт управління) отримує інформацію про стан керованого об'єкта (об'єкта управління) та про хід виконання прийнятих рішень. Це дає можливість своєчасно реагувати на відхилення в роботі підконтрольного об'єкта від заданої програми та вносити відповідні корективи в його діяльність. Як засіб специфічного управлінського впливу на керовані об'єкти, контроль включає в себе такі стадії:
• а) констатацію фактів і перевірку виконання планів, завдань, прийнятих рішень;
• б) критичне оцінювання фактів або ступеня досягнення підконтрольним об'єктом якісних і кількісних показників;
• в) розроблення заходів щодо поліпшення роботи й усунення виявлених недоліків.
Предметом будь-якого контролю є стан і поведінка об'єктів управління. Ця поведінка може бути описана системою показників, за допомогою яких можна встановити якісний стан об'єкта. Окрім того, кожний об'єкт оточує середовище, з яким він взаємодіє. Тому завдання контролю полягає і в тому, щоб виявити чинники, які істотно впливають на поведінку об'єкта контролю. Визначивши об'єкт контролю й істотні фактори, що впливають на його поведінку, встановлюють необхідні параметри об'єкта та їх відповідність до мети управління. Від правильного визначення цих параметрів значною мірою залежить результат контролю.
Таким чином, контроль можна визначити як систему спостереження та перевірки процесу функціонування та фактичного стану об'єктів управління з метою визначення обґрунтованості прийнятих управлінських рішень і результатів їх відхилень від вимог цих рішень, інформації про ці явища керівних органів та усунення несприятливих ситуацій. Отже, контроль виконує інформаційну та корекційну функції.
На інформаційному етапі контрольної діяльності здійснюється пошук і збирання інформації про об'єкт управління, порівнюється фактичне виконання з накресленими цілями. А на корекційному етапі встановлюють спосіб і розроблюють конкретні заходи щодо усунення виявлених розбіжностей, приймають рішення для нормалізації діяльності підконтрольного об'єкта.
Різні види контролю мають власну специфіку, характерні відмінності, які визначаються в завданнях, засобах та способах здійснення контролю. Тому в основу класифікації видів контролю можуть бути покладені різноманітні критерії: природа суб'єктів контролю, їх завдання, зміст контрольної діяльності, характер контрольних повноважень тощо. Але в більшості випадків фахівці класифікують контроль за суб'єктами, які його здійснюють.
Так, державний контроль полягає в спостереженні та перевірці розвитку суспільної системи й усіх її елементів відповідно до визначених напрямів, а також в запобіганні та виправленні помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такому розвитку. Він є однією з форм здійснення державної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави і здійснюються виключно державними органами та їх посадовими особами. Така форма контролю поширюється на соціально-культурну, адміністративно-політичну діяльність, міжгалузеве державне управління. Державний контроль – один з найважливіших елементів основного способу забезпечення законності та дисципліни, дисциплінуючого чинника в діяльності державного апарату й інших підконтрольних державних структурах та поведінки громадян.
В Україні державний контроль (нагляд) здійснюється на таких засадах [140]:
пріоритетності безпеки у питаннях життя та здоров'я людини, функціонування та розвитку суспільства, середовища проживання та життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами та цілями у сфері господарської діяльності;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Реформування фінансового контролю в Україні» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Фінансово-господарський контроль: роль і значення у забезпеченні фінансової безпеки держави“ на сторінці 1. Приємного читання.
