Розділ «ТЕМА 5. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ ТА СИСТЕМА БЮДЖЕТНОГО ВИРІВНЮВАННЯ»

- кінцевою метою вирівнювання видатків бюджетів має бути забезпечення надання суспільних послуг населенню кожної територіальної громади на єдиному рівні, який гарантується законами країни

Зазначені засади бюджетного вирівнювання реалізуються у процесі формування механізмів надання фінансової допомоги бюджетам.

Вертикальне і горизонтальне вирівнювання можуть спрямовуватися на вирівнювання дохідної частини чи видаткової або одночасно дохідної і видаткової частин бюджетів. Відповідно вирівнювання дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів може бути вертикальним чи горизонтальним.

Під фінансовий вирівнюванням у зарубіжних країнах розуміють систему інструментів і заходів щодо усунення фіскальних дисбалансів через перерозподіл фінансових ресурсів по вертикалі бюджетної системи і по горизонталі між територіальними одиницями. Основними складовими системи бюджетного (фінансового) вирівнювання є вирівнювання доходів місцевих бюджетів та вирівнювання бюджетних видатків.

У зарубіжній практиці склалося кілька основних форм бюджетного вирівнювання:

1) вертикальне бюджетне вирівнювання;

2) горизонтальне бюджетне вирівнювання;

3) вирівнювання доходів місцевих органів влади;

4) вирівнювання видатків місцевих органів влади та інші.

При визначених формах бюджетного вирівнювання основними методами його реалізації є використання таких інструментів, як: фонди бюджетного вирівнювання (еквалізаційні фонди); загальні та спеціальні трансферти; внески територій, розподілені й передані податки та інші.

У зарубіжних країнах існують і свої системи бюджетного вирівнювання, основними із яких є:

- система, яка ґрунтується на акумулюванні необхідних фінансових ресурсів для здійснення бюджетного вирівнювання у бюджеті центрального уряду, а потім ці кошти перерозподіляються між територіями, які потребують допомоги. Така система організації міжбюджетних відносин щодо бюджетного вирівнювання називається бюджетним унітаризмом. У рамках такої системи центральна влада здійснює активну політику забезпечення єдиних стандартів громадських послуг на всій території країни, вирівнює бюджетні дисбаланси. Бюджетне вирівнювання досягається за допомогою передачі частини зібраних на їх території загальнодержавних податків або наданням місцевій владі права встановлювати надбавки до податків, але тільки у межах, визначених центральним урядом;

- система, що ґрунтується на засадах самофінансування, тобто необхідні для бюджетного вирівнювання ресурси зосереджуються в спеціальних фондах самими територіями без участі бюджету центрального уряду. Така система називається бюджетний федералізм і передбачає чіткий розподіл податків та інших доходів між центральним бюджетом, бюджетами членів федерації і місцевими бюджетами; побудову внутрішніх міжбюджетних відносин на основі договірно-правових форм їхньої організації за активної ролі у визначенні моделі відносин не тільки центральної влади, а й регіональної та місцевої через механізм консультацій і переговорів.

Бюджетний федералізм як система бюджетного вирівнювання має свої моделі, основними із яких є:

децентралізовані - характеризуються значною фіскальною автономією регіональних і місцевих влад, слабкістю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Центральна влада фактично не займається проблемами бюджетного вирівнювання, мало уваги звертає на бюджетні дисбаланси розвитку окремих територій. Місцева влада при такій моделі має покладатися передусім на власні сили. Подібна модель бюджетного федералізму характерна для США;

кооперативні — характеризуються тісною співпрацею рівнів влади, активною політикою центральної влади з подолання бюджетних дисбалансів на різних рівнях управління та бюджетного вирівнювання. Центральна влада активно турбується про забезпечення єдиних стандартів громадських послуг у межах усієї території країни. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав, зокрема для ФРН, Австрії.

Система фінансового вирівнювання має багато недоліків, насамперед мотиваційних. Формування місцевих бюджетів за рахунок міжбюджетних трансфертів (передусім дотацій вирівнювання), які розподіляються централізовано, не створює достатніх мотивів для їх ефективного використання. Для створення таких мотивів необхідно забезпечити органи місцевого самоврядування власними податковими надходженнями на рівні, достатньому для фінансування власних повноважень. При цьому необхідно враховувати об'єктивну неможливість надання повної фіскальної автономії регіонам і відмови від горизонтального вирівнювання, тому що:

1) існує потенційна міграція факторів виробництва. Податкова конкуренція між регіонами в умовах мобільності капіталу й робочої сили накладає обмеження на рівень фіскальної автономії. Міграція капіталу та робочої сили у привабливіші ("багатші") регіони зумовлює зниження податкового потенціалу "бідних" регіонів. За високого рівня фіскальної автономії "бідні" регіони не матимуть достатніх ресурсів для фінансування закріплених за ними повноважень. Тому в більшості країн основні податки, джерелом сплати яких є дохід (податок з прибутку корпорацій, ПДВ, частково податок з доходів фізичних осіб), централізуються. Основними джерелами доходів місцевих бюджетів є податки на немобільні фактори виробництва (нерухомість, земля), та регіональний податок із доходів;

2) існує необхідність реалізації державної політики із забезпечення рівного доступу до суспільних послуг та мінімальних соціальних стандартів. Регіони з різним рівнем доходу матимуть неоднакові податкові надходження у своєму розпорядженні, і це не дасть можливості забезпечити рівний доступ населення до суспільних послуг. Саме тому розвинуті країни не надають повної фіскальної автономії регіонам. Для бюджетного вирівнювання застосовуються бюджетні трансферти з державного бюджету або угоди про розподіл податків на користь бідніших регіонів, що створює дилему між справедливістю і відповідальністю; якщо ресурси розподіляються рівномірно між регіонами, зникає стимулювальний ефект фіскальної автономії, тобто органи місцевої влади не зацікавлені в нарощуванні власних доходів. Саме ця дилема є ключовим питанням при визначенні оптимального рівня фіскальної автономії регіонів;

3) існує наявність так званої проблеми "експорту податків", яка полягає в тому, що податки можуть сплачуватися в одному регіоні (за місцем реєстрації), а працівники та їхня виробнича діяльність - в іншому. Ця проблема характерна в разі міграції робочої сили, зокрема для великих метрополій і міст;