Розділ «ТЕМА 12. ДЕРЖАВНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ І ДЕРЖАВНИЙ БОРГ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ЄКР»

12.1. Становлення і розвиток системи державних запозичень фактор стабілізації бюджету України.

Здійснення сучасних економічних реформ в Україні як об'єктивної необхідності у забезпеченні підвищення темпів соціально-економічного розвитку суспільства потребує значних капіталовкладень у модернізацію національної економіки на інноваційних засадах як запоруки зростання її продуктивності, адекватно до стратегічних завдань прогресивного поступу.

У зв'язку із цим досягнення максимально можливої результативності від запозичених коштів в системі фінансового менеджменту - управлінні державним боргом постає одним із пріоритетних завдань фінансової політики держави.

Становлення в Україні системи міжнародних кредитних відносин відбувалось під постійним тиском нестійкого стану фінансової системи держави та під впливом дії низки негативних чинників, серед яких найважливішим були такі: хронічні бюджетні дефіцити; залежність від імпорту енергоносіїв; необхідність нагромадження валютних резервів, достатніх для забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні; потреби фінансових ресурсів для реструктуризації та технічного переозброєння національної економіки тощо. Ситуація ускладнювалась відсутністю в Україні досвіду в сфері міжнародних кредитних відносин, нормативно-правового їх забезпечення та кваліфікованих кадрів для належного функціонування цих відносин.

Таким чином, з набуттям Україною державної суверенності формування системи державних запозичень та управління державним боргом відбувалось фактично від нуля і становлення цієї важливої сфери державних фінансів було не легким. Лише згодом почала формуватись система боргового планування, обліку і контролю динаміки боргів, правового і кадрового управління боргом, нагромаджувався вітчизняний досвід.

У зв'язку із цим процес становлення і розвитку в Україні системи державних запозичень та управління державним боргом доцільно розділити на два періоди:

- перший (1991 - 2000 рр.), що хронологічно охоплює роки безпосередньо після набуття Україною державної суверенності до завершення затяжної кризи і трансформаційної рецесії національної економіки; - другий (2001 р. і до нині), що охоплює роки посткризового піднесення національної економіки та подолання негативного впливу двох світових фінансових криз (2004 і-2008 рр.) Кожний із зазначених періодів характеризується проходженням специфічних етапів, відмінних пріоритетами стратегічних і тактичних завдань боргової політики, зумовлених реальними обставинами формування загально фінансової політики держави в процесі становлення ринкових механізмів функціонування національної економіки суверенної України.

12.2. Кредитна історія України рецесивного періоду (1991 - 2000 рр.)

12.3. Державна кредитна історія періоду економічного піднесення національної економіки

Державна кредитна історія другого періоду — періоду економічного піднесення національної економіки. Цей період розпочався в 2000-2001 pp., коли намітилось помірне зростання ВВП, завершилось організаційне вирішення проблемних питань становлення національної системи міжнародних кредитних відносин та внутрішнього запозичення коштів, управління та обслуговування державного боргу, а загальна змістовність фінансової (і боргової в тому числі) політики в Україні набула системного виразу.

Найбільш важливим звершенням цього періоду є зміцнення фінансових інститутів держави, належний (з врахуванням світового досвіду) розвиток фінансового механізму їх функціонування, що дозволило реалізувати їх потенціал у таких аспектах: використання коштів державних запозичень як дієвого важелю державного впливу на динаміку розвитку національної економіки і регулятора грошово-кредитної сфери (обсяги грошової маси, оптимальної структуризації грошових агрегатів, регуляційної функції процентних ставок в економіці); покриття дефіциту зведеного (національного) бюджету та оптимізація параметрів бюджетної і податкової системи (шляхом планомірно-керованого включення запозичених коштів у доходи бюджету та вилучення із нього коштів на погашення та обслуговування державного боргу); регулювання динаміки обмінного валютного курсу гривні та обсягу золотовалютних резервів (як чинників стабілізації обмінного курсу гривні та платіжного балансу країни) тощо.

Одночасно із цим вдосконалювався механізм боргових відносин, інструментів їх регулювання та процедур здійснення, що сприяло посиленню керованості структуризації боргових зобов'язань у відповідності із особливостями конкретних видів і умов запозичень та їх узгодженості з інтересами кредитора і позичальника.

В цілому кредитну історію України в період економічного піднесення національної економіки, що розпочався у 2000 р. доцільно розділити на два етапи: 2000-2005 рр. і 2006-2011 рр. Це зумовлено відмінностями державної кредитної політики: на першому етапі (в 2000-2005 рр.) в Україні спостерігалось своєрідне протиборство двох підходів щодо кредитної політики держави в майбутньому перспективному періоді. Воно проявлялось у визнанні провідними політичними силами країни обмеженості запобігання до кредитів взагалі (за концепцією розвитку на власній основі без залежності від кредиторів), та за поміркованості кредитної політики із оптимальним співвідношенням у складі кредитів внутрішніх та зовнішніх запозичень зокрема.

На першому етапі державної кредитної Історії періоду економічного піднесення національної економіки (2000-2005 рр.) спостерігалось зменшення сукупного державного боргу (прямого і гарантованого державою). Так у 2000р. обсяг державного і гарантованого боргу зменшився до 14173 млн. дол. США, або до 77023 млн. грн., тобто в доларовому виразі на 31,2 % проти 1996 р. (року введення національної валюти). Слід зазначити, що таке зменшення відбулося в кризовому періоді, адже в 1996-2000 рр. падіння національної економіки ще тільки наближалося до кінця і появилась надія про розвиток економіки на власній основі як саморозвитку суспільного розширеного відтворення.

В послідуючі 2001 і 2002 роки динаміка загального державного і гарантованого державою боргу ще дещо зменшилась проти 2000 р. (відповідно на 3% і 2%). Проте уже у 2003 р. державний борг зріс до 77533 млн. грн. (на 2,4% проти 2000 р.). У наступних роках проявилась тенденція зменшення боргового навантаження на бюджет: у 2005 р. проти попереднього 2004 р. загальна сума державного боргу була зменшена до 79306 млн. грн., або на 7,1%. До речі, у 2005 р. було достроково погашено частину внутрішнього боргу в сумі 5,5 млрд. гри., а НБУ без залучення бюджетних коштів повернув Міжнародному валютному фонду (МВФ) 1,5 млрд. грн. боргу. Девальвація гривні в поточному періоді призвела до зменшення вартості державного боргу в гривневому еквіваленті, ще на 3,3 млрд. грн.

Іншою особливістю, характерною для періоду економічного піднесення після 1999р., яка впливала на державну боргову політику, була позитивна динаміка збільшення обсягу ВВП та доходів зведеного (національного) бюджету.

Динаміка та структура державного та гарантованого державного боргу в 2000-2005 рр. наведено в табл. 2.4.

Із табл. 2.4. видно, що ВВП України за 2000-2005рр. збільшився на 159,5%, а доходи зведеного бюджету зросли в порівнянні з ВВП більш високими темпами, випереджаючи на 13,7 процентних пункти (пл.). За цей час частка розподілу ВВП через бюджет зросла від 28,9 до 30,4% (тобто на 1,5пп.). Істотно збільшився дефіцит бюджету до дефіциту у 2000р. в розмірі 2,0% від доходу бюджету до дефіциту відносно до доходу бюджету в розмірі 5,8%.

Прискорене зростання обсягу дефіциту бюджету зумовлене значною мірою розривом темпів зростання доходів зведеного бюджету, що випереджає на 13,7 пп. темп збільшення ВВП країни. Це є результатом посилення соціалізації бюджету, що відволікає фінансові ресурси із сфери інвестування розвитку економіки. У свою чергу, значна частка (до того ж зростаюча) зовнішнього боргу у складі сукупного державного боргу погребує для обслуговування іноземну валюту, що ускладнює ситуацію. У зв'язку із цим постала необхідність здійснити переорієнтацію структури фінансових джерел покриття бюджетного дефіциту, комбінуючи використання зовнішніх (валютних) запозичень та внутрішніх у національній валюті із застосуванням їх оптимальної пропорції.