Розділ 6. НАПРЯМИ БЮДЖЕТНОГО ФІНАНСУВАННЯ

— кредити Національного банку України;

— самостійно залучені банками кредитні ресурси. Фінансова підтримка може надаватися у таких формах:

— надання відстрочок і розстрочок зі сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету;

— списання і реструктуризація податкових заборгованостей;

— звільнення від податків галузей економіки або окремих підприємств;

— використання спеціальних режимів оподаткування;

— надання безпосередньо грошової підтримки, грошових кредитів або сприяння отриманню кредитів під державні гарантії.

Надання галузевих пільг в оподаткуванні є одним з основних інструментів державного регулювання розвитку економіки, проте він є найменш ефективним, оскільки результат Його застосування залежить від правильності визначення пріоритетних галузей, а для цього необхідна докладна інформація про технологічні особливості виробництва, вимоги ринку (в тому числі і світового). Найбільше пільг надається вугільній галузі, гірничо-металургійному комплексу, сільському господарству. Якщо орієнтуватися на інноваційну модель розвитку, то ці галузі не можна зарахувати до пріоритетних.

Дієвим інструментом стимулювання галузевого розвитку є система компенсації відсоткової ставки за кредитами. Для цілої низки довготривалих суднобудівних проектів згідно з Постановою Кабінету міністрів України від 14 лютого 2007 р. передбачається саме така державна підтримка.

Як інструменти економічного зростання можна розглядати створення вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Перший різновид вільної економічної зони — зона зовнішньої торгівлі, де працювали знижені імпортні тарифи на комплектуючі для виробництва автомобілів — з'явилася у США у 1934 р. у період Великої депресії. Економічні успіхи Китаю також пов'язані з розвитком п'яти особливих економічних районів, створених у 80-х роках минулого століття. У китайських вільних економічних зонах одночасно використовуються митна та податкова пільги, а також знижена вартість оренди землі. ООН у своїй доповіді визнала спеціальні економічні зони одним із важливіших досягнень другої половини XX ст., тому що вони відіграли значну роль у економічній інтеграції та прискореному розвитку інновацій. На сьогодні у світі нараховується приблизно дві тисячі вільних економічних зон. Чи будуть в Україні вільні економічні зони — питання дискусійне. Зразковим є залучення інвестицій до Закарпатської зони вільної торгівлі компанії "Єврокар", яка виробляє автомобілі марок "Ауді", "Шкода", "Фольксваген". Технологічне оновлення економіки України потребує капіталовкладень на рівні 500 млрд дол. США, за результатами 2005 р. сума інвестицій у основний капітал становила 18—19 млрд дол. США у поточних цінах у розрахунку за середньорічним курсом гривні. Єдиним виходом для України є визначення напрямів економічного зростання та їх цільове фінансування. Але на практиці так не відбувається: в Україні прийнято 400 державних програм, жодна з них не фінансується у повному обсязі, переважно від 0 % до 30, деякі на 50 %.

З 2007 р. Японія заявила про наміри надати грантову допомогу непроектного типу на підтримку і розвиток інвестицій та інновацій в Україні, загальна сума гранту становить 2,5 млн дол. США. У межах програми передбачається придбання широкого спектра товарів промислового призначення на умовах лізингу. Пріоритетними є проекти спрямовані на впровадження енергозберігаючих технологій та технології виробництва альтернативних джерел палива, технологічного оновлення агропромислового комплексу, технологій виробництва нових будівельних матеріалів.

Видатки на розвиток промисловості та енергетики включають видатки:

— на паливно-енергетичний комплекс (видатки, пов'язані з реструктуризацією вугільної промисловості, утриманням державної гірничо-рятувальної служби, державна підтримка вугледобувних підприємств, організація і регулювання діяльності у галузі виробництва ядерного палива, заходи щодо охорони об'єктів атомної енергетики);

—- конверсію та розвиток підприємств оборонного і машинобудівного комплексів (видатки на фінансування заходів з конверсії підприємств оборонного комплексу і створення нових видів цивільної продукції, кошти на розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу, видатки спеціального призначення Державного комітету промислової політики України);

— відтворення мінерально-сировинної бази (геологорозвідувальні роботи, що фінансуються за рахунок відрахувань видобувних підприємств, роботи щодо вивчення газоносності, розроблення методів дегазації вугільних пластів, розв'язання проблем пошуку та використання метану);

— інші галузі промисловості (консервація потужностей з виробництва важкої води та інших спеціальних об'єктів, видатки на реструктуризацію залізорудних підприємств із підземного видобутку руди).

Оцінити введення податкових пільг для тієї чи іншої галузі промисловості неможливо без урахування стану і місця галузі у системі національного виробництва перед проведенням економічного експерименту. Прикладом є надання податкових пільг гірничо-металургійному комплексу. У валовій доданій вартості чорної металургії частка податків за даними міжгалузевого балансу України перед наданням пільг становила 24,0 % (для порівняння — у легкій промисловості 42,1 %, харчовій 58,0 %, 33,2 % — у ВВП промисловості у цілому). Це означає, що чорна металургія не належала до галузей, які найбільше страждали від податкового тиску, а тому потребували державної підтримки. Більш обґрунтованим є надання податкових пільг молодим галузям, які мають реальні можливості стати конкурентоспроможними і потребують державної підтримки чи захисту від конкуренції з боку розвинутих країн.

Поряд із вирішенням проблеми податкових пільг і стимулювання економічного зростання не менш важливим є амортизаційна політика, яка регламентує процес розподілу авансованих капітальних витрат, що зменшують частину оподатковуваного доходу. Ефективна амортизаційна політика може стати фактором прискореного оновлення основних засобів.

За оцінками Міжнародного валютного фонду Україна надає багато малоефективних субсидій підприємствам, при цьому рівень державних інвестицій в основний капітал є дуже низьким. Наприклад, у вугільній галузі держава покриває різницю між ціною вугілля та витратами на його виробництво. За оцінками Світового банку на субсидіях можна зекономити 1,6 % ВВП, у тому числі 0,6 ВВП у вугільному секторі і 0,4 % ВВП у сільському господарстві.

Державна підтримка агропромислового комплексу України здійснюється за такими напрямами: