Розділ «Частина четверта і остання»

— Стривай, Заратустро! Одне буває потрібніше за інше, ти сам це казав, отож мені одна річ потрібніше за все інше.

Доречно нагадати: хіба ти не запросив мене на вечерю? І тут чимало людей після довгої дороги. Не розмовами ж ти збираєшся нас нагодувати?

Тут уже забагато говорили про замерзлих, утоплених, задушених та про інших стражденних,— та ніхто не згадав про моє лихо: адже я помираю з голоду.

(Так казав віщун, та коли Заратустрині орел та змія почули ці слова, то зі страху втекли. Адже вони бачили, що всього принесеного ними за день не вистачить, щоб напхати одного тільки віщуна).

Вже не кажучи про спрагу,— не вгавав віщун.— Хоч я чую, що вода тут дзюркоче, мов мудрі промови, тобто щедро й невтомно, та я — хочу вина!

Не кожен, як Заратустра, п'є від народження тільки воду. До того ж для стомлених і знеможених вода не придатна: нам личить вино — від нього вмить одужуєш і відразу набуваєш здоров'я!

Скориставшись тим, що віщунові забаглося вина, мовчазному королеві з лівої руки також удалося втулити слово.

— Про вино,— сказав він,— ми з моїм братом, королем з правої руки, подбали: вина в нас доволі — повна осляча поклажа. Отже, бракує тільки хліба.

— Хліба? — озвався Заратустра й розсміявся.— Якраз хліба в самітників не буває. Та не хлібом самим живе людина, а ще й хорошою ягнятиною, а ягнят у мене двійко.

Їх треба хутенько зарізати й приправити шавлією — оце смакота. Не бракує також коріння і плодів, від яких не відмовляться навіть вередливі ласуни; крім того, є ще доволі горіхів та інших загадок, щоб полускати.

Отож ми швиденько спорядимо хороший стіл. А хто хоче за нього сісти, мусить докласти рук, навіть королі. Бути куховаром у Заратустри не вадить навіть королеві.

Така пропозиція всім припала до серця, тільки жебрак з власної волі наїжачився проти м'яса, вина й прянощів.

— Послухайте лише цього ненажеру Заратустру! — жартівливо сказав він.— Хіба для того усамітнюються в печери на верховинах, щоб улаштовувати такі вечері?

Тепер я, звісно, розумію, чого він колись нас учив, кажучи: «Хвала невеликій бідності!» — чого він прагне позбутися жебраків.

— Будь, як і я, в доброму гуморі,— відповів Заратустра,— дотримуйся, досконалий, своїх звичок, жуй свої зернята, пий воду, хвали свою страву, якщо лише вона тішить твою душу!

Я — закон тільки для своїх, а не закон для всіх. Але хто належить мені, повинен бути твердим горішком і легким на ногу,

радіти війнам, бенкетам, не бути мурмилом та пус- томрійником, бути готовим до найтяжчого, мов до свята, бути здоровим і дужим.

Моїм і мені належить найкраще, а коли нам його не дають, ми беремо самі: найкращу їжу, найчистіше небо, найпотужніші думки, найвродливіших жінок!

Так казав Заратустра, а король з правої руки зауважив:

— Дивовижно! Чи хтось коли чував таку розумну мову з уст мудреця?