Розділ «Частина третя»

якщо мене пориває радість шукача, що скеровує вітрило до невідомого, якщо в моїй радості вирує радість мореплавця,—

якщо моя радість колись гукала: «Берег зник — я позбувся останніх ланцюгів,—

безмежжя вирує довкруг мене, десь далеко вдалині переді мною виблискує простір і час,— гаразд! Уперед, гартоване серце!» —

то як мені не жадати Вічності й вінчального персня перснів — персня повернення!

Я не знайшов ще жінки, від якої хотів би мати дітей, бо мав би її любити,— а я люблю тебе, Вічносте!

Я люблю тебе, Вічносте!

6

Якщо моя чеснота — чеснота танцюриста, і я часто двома ногами стрибав у золотисто-смарагдовий захват;

якщо моя злоба — це злоба зі сміхом, котрій затишно під трояндовими кущами й під живоплотом лілей,— адже сміх зібрав усе зло докупи, одначе освятив і виправдав це власним блаженством,—

і якщо альфа й омега для мене в тому, щоб усе важке обернути на легке, будь-який дух на птаха, все тіло змусити танцювати,— воістину, в цьому для мене альфа й омега! —

то як мені не жадати Вічності й вінчального персня перснів — персня повернення!

Я не знайшов ще жінки, від якої хотів би мати дітей, бо мав би її любити,— а я люблю тебе, Вічносте!

Я люблю тебе, Вічносте!

7

Якщо я колись напнув над собою тихе небо й ширяв у власному небі на власних крилах;

якщо я, граючись, плавав у глибокій світлій далечі й до мене прилетіла птаха-мудрість моєї свободи,

кажучи: «Знай, немає ні верху, ні низу! Кидай, легкий, собою довкола, стрімко злітай, повертайся! Співай! Забудь про розмову!

Хіба слова створені не для пригнічених тягарем? Хіба для того, хто зазнав легкості, всі слова не омана? Співай! Забудь про розмову!» —

то як мені не жадати Вічності й вінчального персня перснів — персня повернення!

Я не знайшов ще жінки, від якої хотів би мати дітей, бо мав би її любити,— а я люблю тебе, Вічносте!