Розділ «Частина третя»

Хто найгірше загрожує всьому людському майбутньому? Хіба не добрі та праведні?

Розбийте, розтрощіть добрих і праведних! О брати мої, чи зрозуміли ви також і це слово?

28

Ви втікаєте від мене? Ви злякалися? Ви тремтите від цього слова?

Брати мої, коли я закликав розбити добрих та їхні скрижалі, тоді я вперше пустив людину в плавання відкритим морем.

І тепер до неї приходить великий страх, велика хворість, велика огида, велика морська хвороба.

Добрі вели вас до облудних берегів і до облудної безпеки, добрі і сповивали, і пеленали вас брехнею. Добрі спаплюжили і перекрутили все аж до самого дна.

Та хто відкрив землю «людина», той відкрив і землю «людське майбутнє». Тепер вам належить бути мореплавцями, відважними і терплячими!

Завчасу, брати мої, випростайтесь, учіться ходити прямо! Море вирує: не один, дивлячись на вас, хоче знову випростатись.

Море вирує: всі вийшли в море. Гаразд! Вперед, гартовані серця мореплавців!

Що там країна батьків! Стерно обирає шлях у країну дітей наших! Туди, де бурхливіше за море вирує наша велика пристрасть!

29

— Чому ти такий твердий! — сказало колись діамантові деревне вугілля.— Хіба ми не близькі родичі?

Чому ви такі м'які? Це я запитую вас, брати мої,— хіба ви — не мої брати?

Чому ви такі м'які, покірні й поступливі? Чому стільки зречення й заперечення у вашому серці? Чому так мало рішучості в погляді?

Якщо ви не прагнете бути рішучим і несхитним, то як вам разом зі мною — здобути перемогу!

Якщо ваша твердість не хоче виблискувати, різати й розтинати, то як вам разом зі мною — творити?

А творці тверді й суворі. І вам повинно видаватися щастям, що на тисячоліттях, мов на воску, ви можете відбити свою долоню,—

щастям, що на жаданнях тисячоліть ви можете карбувати, як на бронзі,— це суворіше і шляхетніше, ніж на бронзі. Тільки найшляхетнішому не бракує твердості.

Брати мої, даю вам цю скрижаль: станьте твердими.