Розділ «Частина друга»

Сьогодення й минуле на землі,— ох, друзі мої,— це мені найнестерпніше; я не зміг би жити, якби не був провидцем того, що має прийти.

Провидець, повний жадань і творінь, саме майбуття й міст до майбутнього — ох, ще й каліка на цьому мосту; все це — Заратустра.

І ви також часто запитували себе: «Хто для нас Заратустра? Як нам називати його?» Й у відповідь, як і мені самому, звучали запитання.

Може, він тільки роздає обіцянки? Чи й виконує? Завойовує? Чи тільки отримує у спадок? Плоди осені? Чи тільки леміш для оранки? Лікар? Чи хворий?

Чи він поет? Праведник? Визволитель? Чи приборкувач? Добрий? Чи лихий?

Я ходжу серед людей як серед уламків майбутнього,—' того майбутнього, котре бачу я.

В тому й моя творчість, і зусилля, щоб зібрати й скласти докупи уламки, загадки і моторошні випадки.

Хіба міг би я бути людиною, якби людина не була ще й поетом, розгадником та спасителем!

Порятувати тих, що вже відійшли, і перетворити всіляке «було» в «так хотів я»,— тільки це назвав би я спасінням!

Воля — так називається визволитель і вісник радості, цьому вчив я вас, друзі мої! А тепер навчіться ще й такого: сама воля ще в'язень.

Жадання визволяє: та як називається те, що й на визволителя накладає ланцюги?

«Було» — це зубовний скрегіт і жорстокі муки самотності для волі. Безсила проти того, що вже скоїлось, вона — неприхильна до минулого.

Повернутись назад воля жадати не може; а що їй не здолати час і його пожадливість — у тому жорстокі муки самотності для волі.

Жадання визволяє: чого лише не вигадує жадання, щоб позбутися своїх мук і поглузувати із своєї в'язниці?

Ох, безумцем стає кожний ув'язнений! У глупоті шукає собі спасіння й ув'язнена воля.

Що час не тече назад,— ось на що вона люта; «було» — це камінь, котрий не може вона котити.

Ось вона з люттю й досадою котить камені і помщається тому, хто не відчуває, як вона, люті й досади.

Так воля, визволителька, стала завдавати страждань; усьому, що може страждати, помщається вона за те, що не може повернутись назад.

В цьому, і тільки в цьому й полягає помста: в неприхильності волі до часу та до його «було».

Воістину, велика глупота живе в нашій волі,—і стало прокляттям всього людського, що цієї глупоти навчився дух!