Розділ «Етика кримінально-процесуального доказування і судових дебатів сторін»

Перед тим як винести обвинувальний чи виправдувальний вирок (суб'єкти доказування), юристи повинні виконати складну і відповідальну роботу, в процесі якої виникають специфічні проблеми, які розв'язують, послуговуючись засобами права і моралі. Досліджує їх етика кримінально-процесуального доказування, яка є галуззю юридичної етики.

Етика кримінально-процесуального доказування

Етика судових дебатів

Усі сторони (елементи) процесу доказування — виявлення, закріплення, перевірка й оцінювання доказів — виявляються найповніше і найпереконливіше під час судового розгляду. За багатьма критеріями доказування в суді є самостійним дослідженням, а суд вважають своєрідним суб'єктом доказування.

Виступаючи перед судом, учасники судового розгляду аналізують названі під час судового слідства докази і, викладаючи свої висновки, прагнуть переконати суд у правильності власної позиції по справі. Обґрунтовуючи істинність своїх висновків, вони допомагають суду правильно оцінити кожен доказ окремо і сукупність доказів, сприяють формуванню достовірних висновків з усіх питань, які необхідно вирішити для винесення справедливого вироку.

Доказування на стадії судочинства е змагальним, безпосереднім, усним, гласним тощо. Дебати в суді часто називають боротьбою думок, процесуальним змаганням сторін, інтереси яких загалом не збігаються, а іноді — й своєрідним видовищем. У цьому є доля істини.

Дебати в суді мають певні спільні і відмінні ознаки з філософськими дискусіями. Схожість їх зумовлюється наявністю двох сторін, кожна з яких обстоює свої інтереси; інтелектуальною загальністю; однотипністю дискусійних процедур (чергування доведень і спростувань, хоч кримінально-процесуальне доказування не вичерпується ними); гласністю тощо. Істотно відрізняються вони тим, що учасники судових дебатів, за всієї відмінності інтересів, загалом прагнуть чи повинні прагнути встановити істину у справі, а метою учасників логічної дискусії часто є створення видимості досягнення істини (суперечки софістів). Учасники судових дебатів зобов'язані діяти відповідно до чинного законодавства, законів логіки й принципів етики, порушення ними норм права і вимог логіки вважається аморальним. Під час філософсько-логічних дискусій часто не гребують навмисним перекрученням дійсності, хибними думками тощо. Судовим дебатам передує складна й скрупульозна робота щодо виявлення, перевірки й оцінювання доказів, а логічна дискусія часто відбувається експромтом. Судовими дебатами керує суддя, у логічній дискусії цю роль виконує публіка. Ефектом майстерних судових дебатів може бути емоційна й інтелектуальна насолода, проте вона майже завжди затьмарена переживанням за потерпілого чи обвинуваченого. Правда, не тільки в суді, а іноді й у філософській дискусії йшлося про долю, навіть життя людини (учасника дискусії). Адже переможений нерідко мусив позбавити себе життя (кинутись у ріку чи зі скелі), стати рабом переможця, прийняти його віру. Багаті особи змушені були відмовлятися від свого майна на користь бідняка — переможця дискусії.

Попри те що учасники судових дебатів виконують різні функції, і їхні інтереси не збігаються, до кожного з них ставляться не тільки специфічні, а й загальні моральні вимоги. Вони повинні дотримуватися загальних моральних норм суспільства, правил юридичної, судової етики.

Дотримання етичних норм є запорукою результативного виконання учасниками судових дебатів своїх обов'язків. Етичні засади потребують від них індивідуального підходу до кожної справи, врахування особливості осіб, які беруть у ній участь. Недопустимими вважаються упередженість, суб'єктивізм, однобічність у висвітленні обставин справи, використання незаконних засобів для відстоювання своїх позицій, наполягання на необґрунтованих твердженнях, навмисне зволікання судового розгляду справи, свідоме введення суду в оману. Заборонено також принижувати гідність осіб, які беруть участь у справі. Сторони судових дебатів повинні виявляти повагу до суду, сприяти підтриманню його авторитету, оцінювати поведінку суддів за принципами етики і нормами права. Кожен учасник судових дебатів зобов'язаний дотримуватися правил ввічливості і такту. Всі, крім обвинуваченого, повинні говорити суду тільки правду. Хоча обов'язок говорити правду у розумінні прокурора й адвоката має свої особливості. Також є відмінності між правдою та істиною. Маючи абсолютне право вимагати від сторін судового процесу правдивості, прокурор не може вимагати від них ні істини, ні відвертості. Якби учасники судового процесу відповідали за істинність, а не за правдивість своїх висновків, то вони часто змушені були б мовчати. Судове рішення приймається як істинне, хоча відомо, що воно не завжди відповідає істині і принципу справедливості.

Велике моральне значення має напутня промова голови на суді присяжних, від якої певною мірою залежить їх рішення. Враховуючи відсутність у присяжних необхідних юридичних знань, він повинен вплинути на їх об'єктивність, проте не явно, оскільки не має права висловлювати особисті думки про вину чи невинуватість підсудного. Голова зобов'язаний відновити в пам'яті сторін істинні обставини справи, не виражаючи при цьому свого погляду на відповідальність підсудного. Усе це змушує його бути особливо обережним, раціональним, тактовним;

Етика обвинувальної промови прокурора

Виголошуючи обвинувальну промову, прокурор виконує функцію кримінального переслідування. Він є стороною обвинувачення, захищає інтереси суспільства, виступає від імені держави.

Моральний аспект промови прокурора полягає у правильності його позиції по суті, справедливості висновків, які він подає на розгляд суду. Іноді великого значення надають критичному ставленню прокурора до державного обвинувачення, сформульованого на попередньому слідстві. Доля істини в цьому є, адже прокурор повинен бути налаштованим на стадіях порушення кримінальної справи та попереднього слідства особливо критично, що дає йому змогу зменшити до мінімуму критичність і сумніви при підготовці своєї промови. Він має всі важелі, щоб домогтися об'єктивного розслідування справи. Діяльність прокурора в доказуванні у кримінальних справах зумовлена обов'язками органів нагляду за дотриманням законності. На стадії порушення кримінальної справи він покликаний своєчасно розпочати розслідування за кожним фактом здійсненого злочину, дбаючи про запобігання можливим злочинам, збереження матеріалів, які свідчать про наявність ознак злочину, недопущення незаконного й необґрунтованого порушення кримінальної справи.

Повноваження прокурора на стадії попереднього слідства полягають у відстеженні дотримання органами дізнання і слідства вимог закону, який регламентує порядок доказування. З цією метою він має право перевіряти матеріали кримінальної справи, участь у слідчих діях органів розслідування, безпосередньо виявляти і перевіряти докази.

Дотримання законів у процесі доказування на попередньому розслідуванні й дізнанні прокурор забезпечує завдяки перевірці доказів по справі, які надійшли з обвинувальним висновком. Виявивши неповноту розслідування, недостатню обґрунтованість обвинувачення, він повинен повернути справу, вимагаючи додаткових доказів. Якщо вичерпано всі можливості для їх збирання, цілком можливе припинення справи. Прокурор припиняє справу, повертає її органу дізнання чи слідчому для додаткового розслідування або для перескладання обвинувального висновку у разі неправильного оцінювання доказів слідчим або недостатньої обґрунтованості доказами логічних висновків обвинувачення. Він також має право за необхідності самостійно здійснювати доказування на стадії попереднього слідства. Все це важливо для аналізу морального аспекту промови, насамперед критичного ставлення до обвинувачення, сформульованого на попередньому слідстві.

Беручи участь у судових дебатах, проголошуючи обвинувальну промову, прокурор висловлює остаточні й кінцеві висновки, яких він дійшов у результаті судового розгляду кримінальної справи, підсумовує обвинувальну діяльність. Ця промова є одним із найвідповідальніших етапів підтримання обвинувачення в суді. Вона підтримує державне обвинувачення, аналізує докази, містить міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення вироку.

Обвинувальну промову прокурора утворюють послідовні частини, кожна з яких має своєрідне моральне навантаження. Зміст і структура її не можуть бути однаковими й незмінними для будь-якої справи. Структурними складовими промови є вступна частина; фабула справи (виклад обставин злочину); аналіз і оцінювання зібраних у справі доказів; обґрунтування кваліфікації злочину; характеристика особи підсудного; обґрунтування пропозицій про міру покарання; аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, і пропозицій щодо їх усунення; заключна частина. Кожен із цих елементів виконує важливу роль у промові.

Особливий моральний вплив справляє оцінювання суспільного значення справи (вступна частина). Проте це вельми делікатна справа. Найменша неточність, необ'єктивність, перебільшення суспільної значущості справи, надмірне моралізування можуть спричинити небажаний ефект. Тому замість суспільної оцінки часто вдаються до характеристики правових і моральних особливостей кримінальної справи, оцінки небезпечності злочину і специфіки справи.

У своїй промові прокурор повинен встановити перед судом, чи є злочин у тому, що було здійснено, і якщо е, то який саме; відновити загальну картину злочину; чітко окреслити його основні ознаки. Правовий і моральний обов'язок прокурора при цьому полягає в максимальній об'єктивності викладу фактичних обставин злочину (фабули справи ).