Розділ «3. Усезагальність моралі. Особливості моральних відносин у різних сферах людського буття»

У християнстві любов — новий божественний завіт, принцип, вершина здатностей людини. Такою має бути любов до ближнього. Вона неможлива, якщо не ґрунтується на любові до Бога. Як стверджує німецький мислитель Дитріх фон Гільдебранд, любов поєднує всі основні моральні чесноти людини: "... помірність — це любов, яка цілковито віддана тому, кого вона стосується. Мужність — це любов, яка легко переносить усе заради любимого. Справедливість — це любов, яка служить лише любимому і тому по праву панує. Розум — це любов, яка проникливо відрізняє те, що їй допомагає, від того, що чинить їй перепони. Але така любов... стосується лише Бога, тобто вищого блага, вищої мудрості, найдосконалішої гармонії".

З розвитком суспільства розуміння любові змінювалося, наповнюючись соціальним, насамперед моральним і естетичним змістом, стаючи зразком стосунків між людьми. Цей процес не в усьому прогресивний. За словами Австрійського богослова і філософа Андреаса Лауна, "світ вільного Заходу наскрізь сексуалізований, усі закликають до сексу "в думках, словах і справах", а Інтернет серед усього іншого виступає у ролі нового виду мисленого сексуального гріха... Альтернативою має бути не святенництво і презирство до плоті, а заповіт любові між чоловіком і жінкою як богоугодний шлях до святості — саме завдяки шлюбній любові".

Закохані люди не завжди здатні бути справжніми друзями, що пояснюється різними видами їх діяльності, сфер інтелектуальних інтересів, різним рівнем інтелектуальних потреб тощо. Тому людина, яка кохає, часто відчуває потребу в друзях. І в цьому немає антагоністичної суперечності.

В античній Греції розрізняли чотири види любові: ерос, філіа, агапе і сторге. Ерос — гаряча закоханість, тілесна і духовна пристрасть, потяг до близькості з коханою людиною. Цей вид любові притаманний переважно чоловікам. Філіа — любов-дружба, духовніше і спокійніше, ніж ерос, почуття. Більш властива молодим дівчатам. Агапе — альтруїстична, духовна любов, сповнена жертовності і самозречення. Найбільш подібна до материнської. Сторге — любов-ніжність, сімейна любов, сповнена теплої уваги до коханої людини.

Специфіку сучасних уявлень про любов найповніше виражає вчення Е. Фромма. На його думку, постійне переживання людиною своєї відокремленості, ізольованості від інших людей породжує неспокій, тривогу, почуття безпорадності, нездатності реалізувати себе. Єднання з іншими людьми у спільній праці не є особистісним; єднання з іншою людиною в сексуальному екстазі — минуще; єдність, що досягається шляхом пристосування до іншої людини, є псевдоєднанням. Єднання з іншою людиною почуттям любові за умови збереження індивідуальності допомагає переборювати почуття ізоляції, самотності, "самою собою, зберігати свою цілісність". Парадоксом любові він назвав те, що "дві істоти стають однією і залишаються при цьому двома". Основна ідея Е. Фромма полягає в тому, що любов є мистецтвом, яке потребує самовдосконалення, самовідданості, готовності до вчинку і самопожертви.

Специфіка моралі й етики сімейних стосунків зумовлена специфікою суперечностей і конфліктів у сім'ї. Виникнення сімейних суперечностей зумовлено неоднаковими темпераментами, характерами, звичками, уподобаннями, світоглядами та ідеалами людей. Однією з причин їх згасання часто є вияв важливих рис характеру, непроявлених і непомітних у дошлюбний період життя. До цього можуть додаватися брак житла, низька заробітна плата, безробіття тощо. Інші причини суперечностей чи конфлікту — нездатність подружжя знаходити компромісні варіанти розв'язання непорозумінь; порушення моральних норм подружнього життя (зрада, ревнивість); психологічна чи біологічна (сексуальна) несумісність; різні погляди на виховання дитини (дітей); непорозуміння між батьками і дітьми; неправильні стосунки подружжя з родичами, знайомими, співробітниками; несумісність інтересів, потреб, уподобань, характерів, ідеалів. Загалом більшість сімейних суперечностей виникає через дрібниці. Причиною суперечності чи конфлікту бувають і принципові питання. Вирішуючи їх, важливо знаходити компроміс, не пригнічуючи "я" партнера і власне я; уміти забувати образи; поважати звички, уподобання, погляди, ідеали чоловіка (дружини), а намагаючись змінити їх, робити це аргументовано, тактовно, не нав'язуючи свого погляду, не принижуючи гідність. Не слід розв'язувати суперечності привселюдно, "виносячи сміття з хати".

Моральні норми поведінки людей гнучкі, універсальні, що досягається насамперед їх неписаним характером. Межі цих норм не піддаються жорстким, однозначним визначенням. Це сприяє виявам свободи волі людини, більшим можливостям її вибору (свобод волевиявлення).

Моральні норми особистісних стосунків є гнучкішими порівняно з іншими, наприклад, із нормами ділових моральних стосунків. А норми приятельських стосунків гнучкіші, ніж ділові, товариських — ніж приятельські, дружніх — універсальніші, ніж приятельські й товариські, закоханих — ніж усі інші. Відмінність особистісних і неособистісних моральних норм виявляється в тому, з якими проханнями можна звертатися до приятеля, товариша, друга чи коханого (коханої); яку допомогу йому (їй) можна пропонувати; куди і в якій формі його (її) можна запросити (до себе в гості, в ресторан, на дачу тощо); які питання у спілкуванні є коректними; наскільки допустима критика; які жарти пристойні. Навіть форми вітання приятелів, товаришів, друзів, закоханих мають свою специфіку.

Специфіка професійної моралі і етики

Необхідною умовою функціонування й розвитку суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ. Ефективність його залежить від багатьох чинників, зокрема й від моральних стосунків у сфері трудової діяльності — основній сфері суспільного життя. Та якщо виробництво матеріальних і навіть духовних благ не є самоціллю, то характер моральних відносин (і в сфері трудової діяльності) має самоцінне смисложиттєве значення.

Професійна мораль є наслідком поділу праці. Той, хто робить те, чого не роблять, а часто й не вміють робити інші, змушений перебирати на себе обов'язки стосовно тих, хто послуговується плодами його праці. Кожна професія ставить до людей, які її обрали, відповідні моральні вимоги, породжує специфічні моральні проблеми. Проте одні професії не потребують істотних коректив звичайних норм і правил поведінки людей, а інші настирливо вимагають цього. Йдеться насамперед про види діяльності, в яких об'єктом впливу є людина (освіта, медицина, юриспруденція). Проте й відносини між людьми професій інших категорій теж істотно залежать від їхніх моральних стосунків (альпіністи, полярники, які часто перебувають в екстремальних ситуаціях). Багато видів діяльності ставлять до людей підвищені моральні вимоги. Про це переконливо писав російський режисер Костянтин Станіславський (1863—1938): "Актор за самою природою того мистецтва, якому він служить, є членом великої і складної корпорації — трупи театру... Він повсякденно виступає перед тисячами глядачів. Мільйони людей... читають про його роботу і діяльність у тій установі, в якій він служить... Відокремити їх неможливо... Тому якщо артист Малого, Художнього чи іншого театру здійснив непорядний вчинок, ...він не зможе стерти плями чи тіні, накинутої ним на всю трупу, на весь театр, в якому він служить. Це теж зобов'язує артиста з гідністю поводитись поза стінами театру і оберігати його ім'я не тільки на сцені, а й у своєму приватному житті".

Отже, крім уселюдських моральних вимог, існують специфічні норми поведінки спільнот і груп людей, зокрема професійних. Виникнення, диференціація і розвиток цих норм, відповідних мотивацій та оцінок є одним із напрямів прогресу моралі.

Професійна мораль конкретизує загальні моральні норми й оцінки, які визначають ставлення людини до своїх професійних обов'язків, а опосередковано — до людей, з якими вона взаємодіє відповідно до свого фаху і до суспільства загалом.

Професійна етика — вчення про професійну мораль.

Її змістом є передусім відповідні моральні кодекси (лат. codex — книга) — зводи моральних норм і правил, які необхідно виконувати. Вони приписують певний тип відносин між людьми, що вважаються оптимальними з точки зору виконання людиною своїх професійних обов'язків. Професійна етика обґрунтовує необхідність саме таких моральних кодексів, тлумачить їх з урахуванням специфіки професії, її утилітарного й гуманістичного призначення.

Моральні кодекси, як правило, мають конкретних авторів, проте в них проголошують моральні вимоги, які здебільшого стихійно вироблені раніше у сфері буденної свідомості. Вони охоплюють вселюдські вимоги (чесність, правдивість тощо), вимоги до фахової діяльності (професіоналізм* компетентність та ін.), вимоги, детерміновані конкретним видом професійної діяльності (збереження лікарської таємниці).

Якщо професійні моральні кодекси мають відчутний практичний ефект, то спроби створити універсальні кодекси часто були невдалими, як сталося, наприклад, з моральним кодексом будівника комунізму. Вони не можуть бути ефективними, оскільки суперечать істотним властивостям моралі, насамперед потенційно невичерпній багатозначності її змісту й застосовуваності. Моральні кодекси мають чітко визначений зміст, а тому приписують певний тип відносин лише в передбачуваних ситуаціях.

Роль професійних моральних кодексів не зводиться суто до моральної функції. Вони покликані захищати традиції людей відповідного фаху, сприяти підвищенню професійної культури, солідарності і репутації професійної групи, обстоювати практично-утилітарні, соціальні, політичні та інші інтереси корпорації.

Створення моральних кодексів передбачає врахування можливих типових конфліктних ситуацій. Формулюючи норми, правила, приписи, дбають, щоб вони, строго регламентуючи поведінку людей відповідної професії, сприяли гармонізації стосунків у колективі.

Автори моральних кодексів постають як теоретики, мислителі, фахівці з практичної філософії. Завдання етики як філософської науки не вичерпується створенням професійних моральних кодексів, оскільки вони мають бути онтологічно, гносеологічно, аксіологічно та соціально обґрунтованими.