Розділ «3. Усезагальність моралі. Особливості моральних відносин у різних сферах людського буття»

Справжня дружба ґрунтується на взаємодоповненні та взаємозбагаченні людей. Навіть за високої інтелектуальної і моральної культури люди рідко наважуються одноосібно визначати свої особистісні стосунки як приятелювання, товаришування чи дружбу. На думку німецького письменника Л. Тіка, небагатьом із них дано бути справжніми друзями. Ідеал дружби настільки високий, що кваліфікувати стосунки у дружбу мало хто наважиться.

Дружба — глибоке, інтимне почуття до певної людини. Вона передбачає високу довіру, відкриття другові своїх таємниць, намірів, станів душі, самовідкритість. Цього не відбувається між приятелями чи товаришами, навіть рідними. Правда, і в спілкуванні друзів є межі відкритості, потрібен такт. Адже навіть у "спілкуванні" з собою кожна людина не цілком розкривається.

До дружби як необхідної складової щастя необхідно готуватися, опановуючи El неписані правила, згідно з якими друзі мають:

— доповнювати, збагачувати один одного, а не дублювати;

— допомагати людині, яка є другом;

— бажати другові щастя словом і ділом;

— дбати, щоб другові було приємно у товаристві;

— ділитися з другом успіхами і невдачами;

— висловлювати другові інтелектуальну й емоційну підтримку;

— захищати друга за його відсутності і не критикувати при інших;

— довіряти другові та зберігати довірені ним таємниці;

— бути терплячим до його друзів;

— не набридати один одному;

— поважати внутрішній світ друга.

Щоб мати друга, потрібно і бути другом. До таких стосунків готові не всі. Серед людей бувають і ті, чиї моральні якості не викликають сумніву. Нездатними до дружби можуть бути люди сором'язливі, некомунікабельні, спрямовані на переживання свого внутрішнього світу.

Любов — найбільш таємничий, багатозначний і складний феномен: "любов до своїх дітей" ("материнська любов", "батьківська любов"), "любов до свого народу", "любов до музики" тощо. Одне — знати, що таке любов, навіть уміти визначати відповідне поняття, інше — звідати почуття любові.

Найглибшим і найтаємничішим видом любові є індивідуальна статева (еротична) любов — кохання. Для неї характерна найвища емоційно-духовна напруженість, що ґрунтується на осягненні максимальної цінності людини, яка є об'єктом кохання. Вона спонукає до повного злиття, єдності з коханою людиною. Еротична любов — складне поєднання окультурених біологічних потреб з морально-естетичними та психологічними пориваннями особистості.

Ідея одночасних поляризації та притягання чоловічого і жіночого начал виражена в міфі, до якого звернувся Платон у своєму діалозі "Бенкет". За його сюжетом, колись чоловік і жінка були однією істотою, а пізніше їх поділили на половинки. Відтоді кожна половинка приречена шукати іншу (свою половинку), щоб стати єдиним цілим.

Тільки в любові і завдяки любові людина стає людиною. Без любові вона є неповноцінною, позбавленою справжнього життя, нездатною адекватно пізнати інших і себе, ефективно, творчо діяти. Людський досвід усіх часів і народів свідчить про найбільшу потребу людини у любові. Про любов пишуть не лише митці, а й філософи, але "пишуть" по-різному.

Норми стосунків між закоханими людьми настільки "гнучкі", що іноді взагалі не піддаються моральним оцінкам. У зв'язку з цим, за словами І. Кона, загальновідомі моральні правила поведінки та оцінки втрачають свою незаперечність, стають відносними. Адже любов — вияв свободи людини. Вона "виводить" людей за межі загальноприйнятого, буденного, прагматичного ставлення до дійсності. Почуття любові є не тільки моральним, а й естетичним. Любов — одна з найвищих форм переборення відчуженості людей, тому її вважають вершиною морального (істинно людського) ставлення до людини. На думку Августина (Аврелія), ми пізнаємо настільки, наскільки любимо. За словами Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, любов "знімає" всю одноаспектність, усі винятки, межі чеснот. Любов — високе мистецтво, яке потребує від людини самоудосконалення, творчості, внутрішньої свободи.