Розділ «2.2. Принципи педагогічної моралі»

Утвердження оптимізму відбувається на соціальному та моральному фоні. Сучасна ситуація не завжди сприяє вияву життєрадісності, віри в перемогу ідеалів добра, справедливості та краси. Економічна і політична кризи спричинили розпач та песимізм у багатьох людей різного віку. В учнівському та студентському середовищі стрімко зростають беззаконня і злочинність, світосприймання молоді стало неприродним, поширились алкоголізм, тютюнопаління та вживання психотропних речовин.

Принцип педагогічного оптимізму (лат. орtimus- найкращий) - принцип, який грунтується на радості, завдяки чому розкривається творчий та інтелектуальний потенціал дитини.

У реалізації принципу педагогічного оптимізму слід враховувати також вроджений темперамент. Так, сучасні американські вчені Стелла Чесс та Олександр Томас у книзі "Темперамент і порушення поведінки дітей" (1968) описали результати дослідження, з яких випливало, що поведінку дитини, її оптимізм чи песимізм визначають не лише соціальний фон, середовище, вплив батьків і вчителів, а й особистісні характеристики. Уже серед новонароджених учені виявили дев'ять типів темпераментів, що є основними характеристиками дитини, які зберігаються назавжди. Оточення дитини може змінити її, проте темпераменти важко переробити.

До вроджених темпераментів С. Чесс і О. Томас зараховують: рівень активності (ступінь спадкової моральної активності, яка визначає, активною чи пасивною буде дитина); ритмічність (регулярність чи нерегулярність; передбачення таких функцій, як голод, тип харчування, виділення, ритм циклу "сон - бадьорість"); наближення/віддалення (тип природної реакції дитини на такі стимули, як незнайома їжа, іграшка або людина); пристосування (швидкість і легкість, з якими дитина здатна змінити свою поведінку у відповідь на зміну навколишнього середовища і структури); інтенсивність (кількість енергії, що використовується при вираженні емоцій і настрою); поріг реактивності (рівень інтенсивності стимулу, необхідного для того, щоб виявилася потрібна реакція); якість настрою (позитивний настрій на противагу негативному); здатність відволікатися (характеризує ступінь впливу зовнішніх перешкод на здатність концентрувати увагу на своїй поведінці); інтервал уваги і наполегливості (тривалість часу, протягом якого дитина зосереджена на активній діяльності, та тривалість активності у разі виникнення перешкод).

У передбаченні, наскільки складно буде виховати дитину оптимістичною, з радісним сприйманням, важливу роль відіграють наближення/віддалення, пристосування, інтенсивність і якість настрою. Найбільш стресочутливими, особливо за завищених очікувань батьків і вчителів, є діти з високим ступенем активності ("сірник"); схильні замикатися в разі зміни ситуації ("равлик"); діти, які важко пристосовуються до нових ситуацій ("черепаха"); діти, у яких зазвичай поганий настрій ("зануда"). Вони потребують від дорослих уваги та чуйності.

Принцип педагогічного оптимізму ґрунтується на радості, що зароджується у творчій праці, У ній розкриваються природні обдарування дитини, загартовуються її воля, характер, формується морально-естетичний ідеал, заперечується споглядальний оптимізм. Із метою розвитку в учня радості творення педагог сам має оволодіти педагогічною майстерністю, тактом, моральною культурою.

Уміння розкрити творчий потенціал дитини, підтримати її прагнення самовияву добрим словом та чуйним ставленням є справжнім мистецтвом, яке повинен опанувати педагог, прийомом морального виховання. Допомогти дитині повірити у власні сили означає для учня і вчителя набути не лише морального, а й фізичного здоров'я. "Оптимізм, віра в людину - невичерпне джерело творчої енергії, нервових сил, здоров'я вихователя й вихованця", - наголошував В, Сухомлинський.

Оптимізм усуває недоброзичливість, злість та підозрілість у взаєминах між педагогом і вихованцем, створює живу, радісну атмосферу спілкування і взаєморозуміння, викликає відчуття щастя. Й.Г. Песталоцці у листі до друга про такий стан духовного переживання зазначав, що вихованці мають за виразом обличчя педагога розуміти, що він завжди разом з ними, переживає їхні успіхи та невдачі.

Педагогічний оптимізм заперечує одноманітність, оскільки інертність навчального процесу суперечить розвитку дитини. Гумор учителя - природне джерело оптимізму, що сприяє духовному комфорту вихованців, заохочує їх до навчання. Проте йому слід зважати, що гумор водночас здатний глибоко вразити дитину, якщо в ньому є насмішка. Такий вид гумору засудив І. Франко в оповіданні "Отець гуморист", у якому отець Софрон Телесницький дошкуляв дітям своїм "гумором" так, що навіть один із них - Волинський - помер від запалення мозку.

На важливості гумору наголошував В. Сухомлинський, указуючи, що завданням педагога є "виховувати почуття благородного гумору: здатність поєднувати радісний подив із співчуттями, співпереживаннями, жалістю... Маленька людина, яка, усміхаючись, співчуває й жаліє, ніколи не буде насміхатись над людиною, висміювати її тоді, коли треба допомогти".

Почуття гумору допомагає розв'язати виховні і дидактичні проблеми, оскільки характеризується доказовістю. Дотепно висловлена думка справляє сильний ефект, відображаючи сутність явища і допомагаючи не лише зіставити явища щодо їх суперечності (рівень констатації), а й розкрити з іншого погляду.

Сучасний український педагог Іван Харченко педагогічний гумор вважає складовою професійної майстерності та виокремлює такі його функції:

1. Створення атмосфери доброзичливості та щирості. Характеризується відсутністю злої іронії, що принижує гідність учня і відчужує його від колективу, переключає увагу із самозаглиблення на роздратоване самовиправдання. Насмішкуватість учителя над дитиною перетворює її на ізгоя, заохочуючи і підсилюючи глузування над нею однолітків, доводячи їх до знущань. Гармонізуючи стосунки між педагогом і учнями, гумор виховує навички самоаналізу і самоконтролю, сприяє усвідомленню гуманістичного ідеалу.

2. Констатація емоційної зрілості, сприяння активній психічній саморегуляції, нівеляція рівня тривоги в учнів, привчання до підтримування інтелектуально й емоційно щирих стосунків із однокласниками.

3. Актуалізація розвитку вищих інтелектуальних почуттів. Уміння дітей відтворювати комічне в малюнках, виробах з різних матеріалів, спостерігати його в собі та друзях формує світогляд, позбавлений озлобленості, сварок і нарікань.

4. Забезпечення психологічного розвантаження, усунення розумової втоми, яка супроводжує навчання, сприяння утриманню уваги, кращому засвоєнню матеріалу.

Провідними ознаками педагогічного гумору Д. Гри-шин і В. Прокопенко вважали оптимізм, життєрадісність і визначили такі його функції:

а) сприяння розвитку інтелекту і стимулювання діяльності мислення;

б) пізнання життя;

в) згуртування вчителів і учнів;