Розділ «6. Педагог як суб'єкт моральних відносин»

Високий рівень моральних відносин передбачає повне засвоєння педагогами вимоги як належного, що має значення вольової дії в межах здійснення ними моральної свободи. Власним прикладом, моральною культурою та зрілістю керівник здійснює значний вплив на підлеглих і формування субординаційних моральних відносин у процесі реалізації вимоги. У цих умовах знижується або зникає необхідність застосування до підлеглих методів стягнень, оскільки моральна відповідальність, довіра, толерантність управлінця відображаються на них, спонукають їх мобілізуватися на якісне виконання професійного обов'язку.

Низький рівень моральних відносин передбачає активне застосування керівником методів стягнень, які мають компенсувати недостатньо розвинену моральну свідомість підлеглих. Керівник і підлеглий морально рівноправні у стосунках. Нерівність існує лише в посадовій субординації та виконанні соціальних ролей. Отже, моральні відносини "керівник - підлеглий" належать до таких, які передбачають вимогливість, керівництво, чуйність та повагу, доброзичливість і доступність. Створити їх у педагогічному середовищі може керівник, який інтегрує ці якості і є їх активним суб'єктом.

Для розуміння сутності особистості педагога як суб'єкта моральних відносин важливо з'ясувати особливості зворотного зв'язку "підлеглий - керівник". Ставлення підлеглого до керівника формується через з'ясування, наскільки збігаються наявні характеристики начальника з тими, які мають бути, якою мірою його вчинки відповідають моральним вимогам і законам права, прийнятим зобов'язанням, чи володіє він організаторськими здібностями, здатністю аналізувати складні моральні ситуації, здійснювати моральний вибір перед тим, як прийняти відповідне рішення.

Моральні відносини в системі "викладач - керівник" залежать і від міри поваги, довіри, вимогливості, творчої ініціативи, турботи підлеглих про керівника. Отже, на ці відносини в аспекті їх субординації значно впливають моральні якості вчителів (справедливість, честь, любов, порядність, милосердя та ін.), що допомагають урівноважувати, стабілізувати стосунки на індивідуальному і колективному рівнях. Часто працелюбності, діловитості, компетентності надають статусу професійних якостей, однак вони характеризують і моральність людини. А. Макаренко зазначав, що в суспільстві діловитість стає гідністю, якою мають володіти всі громадяни, моральною якістю і вимогою. На практиці конфлікти між учителем і керівником виникають передусім через низьку професійну компетентність, відсутність ініціативи, діловитість та недисциплінованість педагога. Лінивий учитель характеризується постійною невдоволеністю, відсутністю бажання морально самовдосконалюватись та докладати розумових зусиль. Працелюбному педагогу не властиві кар'єризм, підступництво, лицемірство чи корисливість, він совісний, чесний, відповідальний, надійний. Моральна надійність полягає в гармонійному поєднанні моральних і ділових характеристик людини. Діловитість, компетентність, надійність, працелюбність і моральність не лише взаємозумовлюють одне одного, а й взаємопроникають, утворюючи діалектичну тотожність. Якщо у вчителя є певна моральна вада, то, можливо, у нього наявні і професійні недоліки, що позначається на міжособистісних взаєминах із керівником та колективом.

Субординаційні відносини функціонують і в системах моральних взаємин "педагог - учень", "учень - педагог". Носієм моральних цінностей учитель є лише тоді, коли в нього добре сформовані загальнолюдські гуманні цінності. Я.-А. Коменський зазначав, що педагоги мають бути одночасно керівниками і друзями своїх вихованців. Ціннісні орієнтації гуманного характеру, які ґрунтуються на науковому світогляді, відображають моральну відповідальність учителя. Об'єктивні суспільні відносини, інтеріоризуючись педагогом, стають рушійною силою його морального самовдосконалення. Дегуманізація суспільних відносин негативно позначається на ціннісних орієнтаціях вихователя, утворюючи різні види непродуктивних орієнтацій, до яких Е. Фромм зараховував: рецептивну, експлуататорську, накопичувальну, ринкову. Педагог із рецептивною орієнтацією прагне отримати від дітей більше любові, ніж віддає сам. Незважаючи на те що викладачеві необхідна зовнішня підтримка вихованців, цього потребують і самі учні. Педагог з експлуататорською орієнтацією намагається використовувати у власних цілях не лише учнів, а й їхніх батьків. Він "любить" лише тих студентів, з яких може мати зиск. Однак корисливість унеможливлює встановлення між суб'єктами гуманних відносин. Отже, рецептивна та експлуататорська орієнтації спрямовані лише на задоволення потреб. Орієнтація накопичення відрізняється від них тим, що особистість намагається не допустити інших людей у свій внутрішній світ, репрезентує дистанцію у взаєминах "викладач - студент" і дотримується її навіть тоді, коли вона недоречна; відносини набувають суто формального, авторитарного змісту.

Ринкова орієнтація педагога є найхарактернішою для сучасності. Глибинне ставлення до себе та інших відбувається на рівні товару. Оскільки знання як товар знецінилися, їх носій (педагог) виявився соціально найнезахищенішим, що зумовило втрату значущості його професії. Відповідно це руйнує Я вчителя, спонукає до розриву зі своїм фахом, породжує байдужість і відчуженість. Багато викладачів свідомо хочуть зняти із себе відповідальність за виховання молодого покоління та надати перевагу утилітарним потребам. Починає діяти вимушений прагматизм, який заперечує гуманізм і відповідальність. Нині актуалізувалася потреба утвердження нових способів життя, що б відповідали людським цілям, гуманістичному мисленню, продуктивним орієнтаціям особистості, серед яких є потреба спрямування на спільну діяльність суб'єктів.

Гуманістичні відносини в системах "викладач" - студент", "студент - викладач" встановлюються за умов спільної діяльності суб'єктів і творчої співпраці. Для досягнення позитивних результатів у відносинах співробітництва (М. Касьяненко) слід вдаватись до таких дій:

- створювати атмосферу взаємного довір'я, взаємодопомоги і доброзичливості, високої взаємовимогливості, турботи один про одного та зберігати її під час виховання, праці та громадської діяльності (непомітно для вихованців);

- формувати спільні цілі, інтереси, які б доповнювали власні чи приносили "завтрашню" радість кожному (А. Макаренко);

- розробляти і перевіряти взаємоприйнятну технологію спільної та самостійної діяльності, яка б охоплювала взаємну регуляцію, самоконтроль і контроль у системі співуправління колективом, ураховуючи розподіл обов'язків, взаємні зобов'язання, виконання індивідуальних і групових робіт;

- оволодівати високою культурою пізнавальної діяльності та поведінки студентів в умовах творчої самостійності кожного;

- розробляти систему управління та самоуправління разом із студентами;

- розробляти і реалізовувати систему виховання і розвитку особистості та колективу на близьку та перспективну діяльність, яка б забезпечувала високу культуру праці та поведінки кожного.

Ці вимоги водночас є критеріями педагогічної майстерності викладача.

У процесі педагогічної взаємодії в студента активно розвиваються потенційні можливості, відбувається актуалізація особистості, адекватне усвідомлення себе суб'єктом взаємодії, з'являється прагнення співпрацювати з викладачем, налагоджуються доброзичливі особистісні взаємини. Учень бере активну участь у процесі виховання, оволодіває досвідом, що сприяє встановленню гуманних відносин, самостійно здійснює моральний вибір, приймає рішення і відповідає за свої вчинки, розвиває мотиваційну сферу як гуманну. За цих умов взаємодія набуває таких особливостей, як цілеспрямованість.

суб'єктивність, вірогідність, відкритість, сталість, організованість. Цілеспрямованість взаємодії полягає в підпорядкованості розв'язанню конкретних виховних завдань, досягненні високого рівня в управлінні цим процесом. Суб'єктивність відображає суб'єктивно-об'єктивний характер взаємозв'язків, який може бути інваріантним. У взаємодії перебувають суб'єкт - об'єкт, суб'єкт - суб'єкт, суб'єкт - колективний об'єкт тощо. Вірогідність означає налагодженість взаємодії між суб'єктами як в навчально-виховному закладі, так і поза його межами. Відкритість - це передусім внутрішня готовність особистості до взаємодії. Вона притаманна людині, яка щира у своїх думках і діях, не схильна до підступності, лицемірства, відчуження. Сталість розкриває стабільність чи нестабільність виявлення взаємодії. Організованість полягає у свідомому налагодженні взаємодії зі створенням для цього в разі потреби тимчасових чи постійних структур (спеціальних рад, творчих груп, координаційних центрів). Різновиди і форми взаємодії передбачають багатоваріантність можливих взаємозв'язків і форм їх вираження.

У кожній конкретній ситуації взаємодії педагог має виявляти терпіння, делікатність, коректність; будувати відносини з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей молоді; бути уважним, чуйним, тактовним, справедливим; уміти проявляти самовладання в складних і конфліктних обставинах.

Дослідниця проблеми взаємодії педагога та учнів М. Васильєва довела, що найоптимальнішим для вчителя в професійній діяльності є нормативно-раціональний тип морального вибору. Педагог керується індивідуальними морально-ціннісними орієнтаціями і розумними рішеннями, які узгоджує з прийнятими в суспільстві. Він повинен усвідомлювати суперечливість ситуації, аналізувати її, зіставляти варіанти дії та віднаходити оптимальний. Норми діяльності вчителя мають усвідомлюватись як значущі.

Вплив особистості педагога як суб'єкта моральних відносин об'єднує "вертикальні" і "горизонтальні", тобто на рівні координаційних моральних відносин, стосунки. Координаційні моральні відносини відображають взаємини між педагогами рівного посадового статусу в педагогічному колективі. Як правило, вони характеризуються дружбою, співробітництвом, взаємодопомогою, що зумовлено особливостями педагогічної діяльності, у якій дуже важливим є збіг інтересів кожної особистості та інших членів колективу, способів задоволення їхніх потреб та створення умов для перспективного розвитку тощо. Моральні відносини в педагогічному колективі ґрунтуються на визнанні одним одного найвищою цінністю. Однак за браку взаємного визнання, справжньої рівності та пошанування конструктивні відносини в ньому неможливі (наприклад, упереджене ставлення старших учителів до молодших).

Недоліки в моральних відносинах системи "учитель - учень" виявляються, якщо педагог не ставить високих моральних вимог до себе. Наприклад, К. Ушинський визначив і дотримувався у власній педагогічній діяльності таких моральних правил: