Розділ «Тема 5. ЕСТЕТИКА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ»

Естетика

До філософських і полемічних творів Петрарки належать трактати "Про презирство до світу", "Про усамітнене життя", "Про дозвілля монахів", "Про засоби проти всякої фортуни". Усі вони об'єднані спільним мотивом — новим розумінням цінностей життя. На відміну від монашого аскетизму, утверджується прагнення до слави та чуттєвого кохання, милування красою природи як джерела творчої наснаги.

Для розвитку естетичної теорії, зокрема осмислення місця та ролі художньої творчості в системі духовних цінностей, важливе значення мала полеміка Петрарки з Колюччо Салютаті. Вона дала вагомі підстави виокремлення мистецтва від ремесла та виділення художньої творчості в сферу духовного досвіду. Петрарка в трактаті "Інвектива про деякого медика" виступає проти думки про вищість медицини порівняно з мистецтвом поезії: "Святотатство нечуване: пані — підпорядкувати служниці, вільне мистецтво — механічному". В праці "Книга про справи повсякденні", написаній у формі листів до Фоми Мессінського, містяться роздуми про призначення людини, необхідність реалізувати природою закладені здібності, важливість відповідності слова та думки, "адже і слово — перше дзеркало духу і дух — не останній поводир слова", — цитує Петрарка латинський вислів. їх взаємозв'язок гуманіст пояснює в такий спосіб: "Де потурбувались про дух, слово не залишиться занедбаним, і, навпаки, слову не надаси гідності, якщо не зберігає свою велич дух" [1, с. 17]. Тобто, письменник порушує актуальну проблему єдності ідеї й образу в художній творчості.

Ідеал людини нової епохи обґрунтовано у трактаті Петрарки "Про засоби проти щасливої і нещасливої долі", де в діалозі між почуттями та розсудком утверджуються цінності доброчесності, наполегливості в здобутті моральних і духовних чеснот, незалежно від походження, родовитості, майнових статків та ін. "На те, як складається людська доля, не має значного впливу високе походження. Звідки б не походила людина — або доля може накласти руку, або доброчесність" [1, с. 36]. Тут простежується спорідненість із думками Данте, що утверджував доброчесність як результат власних заслуг особи. У цьому ж трактаті подано діалог між розсудком і почуттями стосовно мистецтва та насолоди його красою. Перемагають почуття, оскільки перебувають у стані захоплення виразною красою.

Утвердження мистецтва, зокрема поезії як сфери вияву свободи творчого духу, характерне для трактату Бокаччо "Генеалогія язичницьких богів". Цікаві ідеї естетики містяться в численних трактатах про виховання, створених педагогами-гуманістами П. Верджеріо, М. Веджіо, Дж. Манетті, Л. Бруні та ін. У них порушуються питання ролі мистецтва у вихованні особистості, впливу мистецтв на особу, що безпосередньо звернені до почуттів (музика, література, ораторське мистецтво).

Філософський гуманізм (середина XIV — середина XV ст.), або як його ще називають "громадянський гуманізм" (з огляду соціальної спрямованості), акцентує на морально-етичній проблематиці в зв'язку з питаннями земного покликання людини, а також звертається до естетичних проблем, пов'язаних з розвитком чуттєвої культури особи. Це творчість відомих гуманістів і політичних діячів: К. Салютаті, Л. Бруні, Дж. Манетті, М. Пальмієрі, П. Помпонацці, а також К. Ландіно та Дж. Незі. Флоренція стала батьківщиною громадянського гуманізму. Моральна проблематика у працях представників громадянського гуманізму поєднується з естетичними аспектами розуміння цінності людської особистості. Так, К. Салютаті в листі до Б. д'Ареццо, використовуючи широкі джерела античності й твори ранніх гуманістів, утверджує думку про благородство як духовну якість людини, а не як соціальний привілей: "Плебеї і раби можуть бути благородними і доброчесними не менше, ніж патриції та державці" [20, с. 42].

У творі Л. Вруні (1369—1444) "Вступ до науки про мораль" розглядається ідея активності особистості, спрямована на самопізнання, самоудосковалення та моральне самоздійснення, де виявляються такі найпрекрасніші доброчесності, як велич і великодушність. Вони засвідчують себе у справах на загальне благо, "наприклад, якщо хтось заради корисності для інших зведе театр чи влаштує великі ігри". Такі дії для загального блага Бруні називає величними, а носіїв доброчесності характеризує як людей, котрим властива "піднесеність душі" та "краса цілі" [20, с. 59].

Особливе значення в утвердженні ідей філософського гуманізму мала праця Дж. Манетті (1396—1459) "Про гідність і вищість людини". Філософ розглядає важливе життєве призначення людини та її гідність. Трактат ґрунтується на утвердженні естетичних начал людського образу й естетичних засад життєвості людини. Філософ стверджує: людина навіть зовні різниться від усіх інших видів життя, адже їй властива доцільність будови тіла, краса постави, пружність ходи. Задовго до Й. Гердера, що поетизує людину як найдосконаліший витвір природи, Манетті пише: "...Тіло людини багато в чому перевершує всі інші тіла і різниться від них. Фігура... така пряма і струнка, що в той час як усі інші одушевлені істоти схилені й нахилені до землі, людина здається єдиним паном, царем і повелителем над усіма ними, пануючим і царюючим у Всесвіті цілком справедливо" [1, с. 61]. На думку Манетті, за природою людина "народжена і призначена до пізнання". У цьому особливому призначенні їй слугують "головно благородні та прекрасні властивості зору і слуху, почуттів, так би мовити розумних і тонких". Звернемо увагу: саме Манетті наголошує на думці про взаємозв'язок розуму, почуттів та органів сприймання, що утворюють гармонійну єдність осмислення й переживання як сутнісні характеристики естетичного почуття. Філософ пише про розум: "...Наскільки велика і блискуча його сила, засвідчують великі й чудові діяння людини та знаряддя, чудесним способом винайдені й освоєні" [1, с. 64]. Трактат критикує релігійно-теологічні ідеї гріховності людини та розуміння її призначення — спокутувати гріхи. Натомість утверджується, що людина призначена для радості та творчого самоздійснення. У трактаті Манетті ми вперше простежуємо аналіз мистецтва як особливого виду духовного досвіду, що утверджує самоцінність творчих умінь людини, закріплюючи їх у грандіозних єгипетських пірамідах, скульптурах Праксителя, Фідія та Поліклета, у фресках Джотто, в куполі, який звів Брунеллескі на Флорентійському соборі, зрештою, у "високих і благородних пам'ятках вільних мистецтв"

(твори Гомера, Гесіода, Еврипіда та ін.). Аналіз художніх здобутків людства, на котрих акцентує Манетті, важливий для теорії естетики ще й тим, що живопис, скульптуру, архітектуру філософ розглядає як "вільні мистецтва". Таке бачення — важливий здобуток естетичної теорії Відродження, порівняно з попередніми епохами. Згадаймо, що в добу античності до музичних ("вільні мистецтва") належали лише музика і поезія. Манетті називає поезію "вищим і благороднішим серед свобідних мистецтв", не відмовляючи іншим з названих у статусі "свобідних мистецтв". Звернемо увагу ще на одну важливу особливість розуміння людських чеснот, які оспівує Манетті. Філософ розглядає "свобідну владу волі людини", що допомагає уникати зла та спрямовуватись на добро. Філософ співає гімн людському розуму, який "настільки великий і чудовий, що завдяки визначній і винятковій гостроті людської думки... усе було винайдено, виготовлено і доведено до досконалості нами. Адже є нашим, тобто людським, оскільки зроблено людьми, те, що навколо нас..." [1, с. 71]. Він дотримується релігійно-теологічної ідеї стосовно початкового творення світу, однак усе, що відбувається після цього, філософ вважає здобутком людського розуму, почуттів і творчих умінь. Новим є також погляд на природний світ, який бачиться спогляданню красивим. Красу світу Манетті розглядає наслідком здатності людини пізнавати явища природного світу, вирізняти природні форми, види життя, багатство та різноманітність ландшафтів і под. Тобто, краса постає єдністю природних форм і розумності людини, здатної вирізняти ці форми й осягати їх досконалість. Такий погляд заклав фундамент поняттю естетичного відношення.

Проблеми естетики розглядає представник італійського гуманізму Лоренцо Балла (1407—1457) у працях "Про насолоду", "Про красу латинської мови", "Діалектичні диспути" та ін. У знаменитому трактаті "Про насолоду", написаному в формі діалогу між стоїком, епікурейцем і християнином, автор, на противагу християнській традиції, реабілітує тілесну красу людини, розглядаючи її як великий дарунок природи, й утверджує цінність чуттєвого сприймання світу та насолоди повнотою буття. До благ тіла він відносить здоров'я, красу, силу. З посиланням на античний ідеал — героїв Гомера та Вергілія — краса і сила розкриті в поєднанні з мужністю, що надає образам піднесеності. Естетичні виміри жіночої краси філософ пов'язує з граціозністю постави, красою та благородством обличчя і досконалістю інших частин тіла. Загальний пафос трактату — заклик бачити красу, милуватися та насолоджуватися її видом. У трактаті звертається увага на цінність творів мистецтва як предмета насолоди для почуттів. Милування вбачається зрозумілим, якщо взяти до уваги красу створеного руками людей, як, наприклад, статуї, картини, прекрасні мистецтва, театральні видовища [8, с. 491]. Розглядаючи насолоду слуху, філософ особливо виділяє як її джерела — слово (мову) та музику. Проаналізовано також естетичні аспекти відчуттів смаку та нюху. Трактат має виражене пантеїстичне забарвлення, що засвідчує, зокрема, така думка: "Нічого не знайдеш ти створеного... без високого смислу, краси і користі" [8, с. 486]. На цій думці також важливо зосередити увагу, оскільки вона є новим словом у плані розуміння сенсу творчості: постає єдністю розумного, красивого і доцільного.

Проблеми цінності мови та красномовства як виду мистецтва розроблені в трактаті Л. Валли "Елеганції". Мову, зокрема латинську, він бачить одним з чинників духовності народу, адже вона справила свій вплив на розвиток усіх наук і мистецтв. "...Кому не відомо, що всі науки і заняття квітнуть, якщо квітне мова, і приходять до занепаду разом з нею?" [20, с. 123]. Проблеми красномовства, риторики та відродження її класичних традицій складають основний зміст цього трактату.

Для доби Відродження характерною стає тенденція розвитку естетичної теорії митцями-практиками, які осмислюють власні творчі здобутки та закономірності художньо-естетичної діяльності. Перший твір, що містив певні теоретичні знання в галузі живописного мистецтва, — "Книга про мистецтво", або "Трактат про живопис" художника Ченніно Ченніні (нар. бл. 1370). Окрім практичних рекомендацій про живописне ремесло, книга подає поняття: "малюнок", "колорит", "рельєф", які згодом набули першорядного значення у творчості Л.-Б. Альберті, Леонардо да Вінчі та інших митців Високого Відродження. Теоретиком нового італійського мистецтва був Л еон Ба тіста Альберті (1404—1472) — визначний письменник, філософ, математик, художник, скульптор, архітектор, теоретик архітектури і живопису. Уславили ім'я Л.-Б. Альберті його трактати "Десять книг про зодчество", "Три книги про живопис" і невеликий трактат "Про статую", який містив систему математичних пропорцій людського тіла. У трактатах викладена теорія живопису, що постає фундаментом художньої практики Відродження, проторюючи їй нові шляхи. Написані вони двома мовами: класичною латиною — для вчених і гуманістів; італійською — для художників-практиків, зокрема видатних представників раннього Відродження (Брунеллескі, Донателло, Гібер-ті, Лукка де ла Роббіа).

Л.-Б. Альберті створює одне з перших ренесансних учень про прекрасне. У трактаті "Десять книг про зодчество" йдеться про сутність краси в архітектурі як єдність трьох складників — числа, обмеження і розміщення. Началом, що об'єднує .всі названі складники, є гармонія. Автор розглядає її джерелом усякої краси. Поняття "краса" визначається так: "Краса — це строга спів-мірна гармонія всіх частин, об'єднаних тим, до чого вони належать, — така, що ні додати, ні відняти, ні змінити нічого не можна, не зробивши на гірше" [8, с. 520]. Автор привносить у поняття краси і суб'єктивний момент, пов'язуючи його, однак, не з прекрасним як законом внутрішньої життєвості предмета, а з прикрашуванням, тобто певною зовнішньою, суб'єктивною красою. "...Прикрашування — це ніби деяке вторинне світло краси, або, так би мовити, її доповнення" [8, с. 520].

Трактат "Три книги про живопис" є новим словом в історії світового мистецтва, оскільки містить наукову теорію взаємодії світла та кольору, світла й тіні, котрі утворюють об'ємність (ілюзію об'ємності) на площині полотна чи стіни; теорію перспективи, що дає ілюзію глибинності зображення на площині, і под. Мистецтво, завдяки теоретичним дослідженням Л.-В. Альберті, виходить за межі середньовічної канонічності зображень, переносячи на площину все багатство форм і відносин реального світу: фігури, пейзажі, міфологічні та релігійні сцени. Він утверджує цінність і вищість мистецтва живопису з-поміж інших мистецтв, оскільки "живопис містить у собі певну божественну силу; він не лише... примушує відсутніх здаватися присутніми, але більше того: він змушує мертвих здаватися живими після плину багатьох віків, тому ми пізнаємо їх, відчуваємо великий подив перед художником і велику насолоду" [15, с. 33].

Нове бачення образу краси пов'язане з ідеалом, на який воно зорієнтоване. Л.-Б. Альберті наголошує, що живопис у властивих йому особливостях постає з природи. Як естетична реальність він містить три складники: "малюнок, композицію й освітлення". Поряд з аналізом особливостей художньої техніки моделювання образів, видатний теоретик зосереджує увагу на естетичних особливостях творення образу в живопису, наголошуючи, що твори мають передусім давати естетичну насолоду, а вона зумовлена "багатством і розмаїттям зображення". "Історія буде хвилювати душу тоді, коли зображені в ній люди всіляко будуть виявляти рухи власної душі" [15, с. 41]. Складниками живописної краси він вважає: силует, композицію і світло, що забезпечують цілісність твору як прекрасного [15, с. 52—53]. Щодо предмета, то метою його художнього зображення є не подібність як така, а турбота про те, щоб надати красу, оскільки в живопису витонченість не лише приємна — вона необхідна. Поряд з поняттями "гармонія", "краса" Альберті, посилаючись на досвід античної естетики, використовує поняття "гідність", "витонченість", "корисність" (як єдність в архітектурі корисного та красивого), "привабливість" і под.

Серед теоретиків живопису раннього Відродження вирізняється доробок П'єтро де ла Франческа, автора трактату "Про живописну перспективу". Вчення про перспективу стало не лише теоретичним керівництвом для художників, а й започаткувало нову науку — нарисну геометрію.


5.3. Естетика ренесансного неоплатонізму


Багатство тенденцій духовного життя епохи відображено у становленні різних напрямів наукового знання. Естетична теорія розвивається, передусім, на основі філософії Відродження, яка переосмислює ідеї античного та середньовічного неоплатонізму відповідно до нового образу світу та нового розуміння сутності й призначення людини в ньому. О. Лосєв наголошує: філософія Ренесансу — це світський неоплатонізм; йому властиве звеличення людини й естетичне розуміння буття [14, с. 45]. Філософія Ренесансу опирається на античний неоплатонізм (Плотин, Прокл), що становив ніщо інше, як космологізм. Від античного неоплатонізму вона, зокрема, увібрала розуміння матеріального світу як продукту еманації Єдиного, тому світ поставав величним і піднесеним. Зі середньовічного неоплатонізму з його теорією абсолютної особистості, а отже, теологічного за сутністю, філософська естетика Ренесансу бере ідею людської особистості як універсального творчого начала світу і підносить її у центр світу. Отже, філософія й естетика мають антропоцентричний характер. В естетиці Ренесансу людина постає як особистість, "абсолютна не у своєму надсвітовому існуванні, а в своїй суто людській здійсненності" [14, с. 93]. Особистість мислить себе в нову епоху як суто індивідуальне буття, прагне абсолютизувати себе у своєму "гордому індивідуалізмі" та ні від кого не залежному бутті. Саме на цій підставі естетика ренесансного неоплатонізму характеризується як антропоцентрична. До суттєвих естетичних характеристик антропологізму Відродження дослідники пропонують долучити також його "артистичний" характер.

Філософсько-естетичні основи Ренесансного неоплатонізму започаткував один з найвідоміших мислителів не лише доби Ренесансу, а й новочасної європейської філософії Микола Кузанський (1401—1464). Німець за походженням з глухого селища на півдні Німеччини, з нижчої суспільної верстви (батько — рибалка), він став папським кардиналом і єпископом, який однак, сприяв своєю творчістю більшій секуляризації європейського суспільства, ніж будь-хто зі світських гуманістів цієї епохи. Основні праці філософа — "Про вчене незнання", "Про здогадки", "Про розум", "Про дарунок отця світів", "Про красу". Ідеї естетики у працях М. Кузанського становлять складову його онтології, гносеології, етики. Названий синтез знання розкриває суттєві сторони учення філософа про буття та пізнання. По суті філософія М. Кузанського в основі своїй є естетичним образом світу, створеним універсальною абсолютною особистістю — Богом, а відтак світ досконалий у кожному його вияві.

Поряд з ідеєю все проникливої краси світу — естетичої онтології — правомірно, на думку О. Лосева, розглядати естетику М. Кузанського у "вузькому значенні слова". Зокрема, це стосується розуміння всіх речей світу як неповторних, оскільки кожна річ є актуалізоване Все, але Все "стягнуте" конкретним образом, тобто у вигляді цілісного буття речі [14, с. 305].

Людину М. Кузанський вважає рівною Богу, адже її розум — "божественне зерно", кинуте Богом у природу. Філософ пише: "...Людина є Бог, тільки не абсолютно, оскільки вона людина; вона — людський бог (humanus deus). Людина є також світ, але не конкретно всі речі, оскільки вона людина; вона — мікрокосм, або людський світ. Галузь людяності охоплює у такий спосіб своєю людською потенцією Бога й увесь світ" [11, с. 259].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Естетика» автора Мовчан В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 5. ЕСТЕТИКА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи