Розділ «Тема 17. СУСПІЛЬСТВО, МИСТЕЦТВО, ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИ»

По-друге, виховна дія мистецтва зумовлена естетичною природою художнього формування. Спосіб творення всезагальності образу життєвості — у формах досконалості — є джерелом творення всезагальності змісту почувань за їх індивідуальної неповторності. Джерела цієї здатності покладені не в конкретному творі мистецтва, а в художності його як єдино реальному способі творення та збереження цілісності духовного досвіду. Витоки названої всезагальності зумовлені, як справедливо наголошує К. Юнг, тим, що кожен художній твір заглиблює особу в підсвідоме, викликаючи з глибин психіки пам'ять про "прообрази", або "архетипи" [8, с. 283]. Повнота сприймання зумовлена здатністю заглиблення у нашарування смислів з метою прочитання символів. "Твір являє собою розроблений образ у широкому смислі слова. Цей образ доступний аналізу тією мірою, якою ми здатні розпізнати в ньому символ", — уточнює К. Юнг [8, с. 281].

Зауважимо, що символіка художньої образності має двоїсту природу, що відповідно впливає на сприймання та переживання твору як джерела естетичного та морального досвіду. Перший тип — це символи, котрі складалися впродовж тривалого розвитку художності й відображають риси всезагального в досвіді відношення людства до дійсності. Це моральність, що уклалася в естетичні форми вияву в цілісних художніх творах. Тобто, не символи визначилися як специфічно художні явища, а радше навпаки: художність творилася як спосіб укласти символи в систему образів, щоб їх "закодований" зміст міг сповна розгорнутися своїми формуючими можливостями. Тут образ набуває сенсу духовної реальності, яку уява бачить здатною впливати на фізичну, природну реальність, управляти нею, задавати їй логіку розвитку та форми вияву. Саме таке змістовне навантаження містять образи міфології та міфоепосу — культурних феноменів, котрі концентрують досвід колективного безсвідомого. (Нагадаємо, що за Ф. Шеллінгом, витоки мистецтва — саме у міфології). Сутнісно визначені за ознакою універсальності змісту, а відтак і всезагальності способу творення досвіду почуттів, образи-символи є формуючим началом людських почуттів — їх людяності. Вони концентрують духовне начало як "хорове", джерело творення суспільності життя. Мистецтво в історії його становлення, вкладаючись у систему обрядових дій, поставало видом суспільної діяльності, формувало суспільність почуття. Тобто, емоційні вияви суб'єкта набували морально визначеного характеру: його свідомість організувалася всезагальністю змісту суспільного досвіду. Вкладений в естетичні форми організації, а отже, піднесений над буденністю життя, він за процесом свого "творення" та за формами, в котрі вкладався, поставав єдністю естетичного та морального начал духу.

Другий тип символічної образності склався в художній творчості, що відображає всезагальне в індивідуалізованому способі його життєвості. Це "авторське" мистецтво. Воно також має символічну природу, але задіює символ як усталену культурну форму в новий тип духовного досвіду, а отже, надає символічним образам нового способу життєвості. Стосовно названого типу художнього формотворення, то в ньому архетипна природа символу набуває нових обріїв життєвості й одночасно заглиблює свідомість до осягнення своїх глибин. К. Юнг, характеризуючи цей тип образності, зауважує: "Творчий процес, наскільки ми взагалі в змозі простежити його, складається з безсвідомого одухотворення архетипу, з його розгортання аж до завершеності твору мистецтва. Художнє розгортання прообразу є в певному сенсі його переклад на мову сучасності, після чого кожен отримує змогу, так би мовити, знову набути доступу до найглибших джерел життя, які інакше залишилися б для нього за сімома замками" [8, с. 284]. Аналіз двох типів художнього формування важливий у контексті аналізу зв'язку моралі й мистецтва тим, що розкриває їх закономірний характер і на рівні творення людством моральності досвіду, і на рівні його утвердження в мистецтві цілісністю образу моральності відношення до світу.

Отже, всередині мистецтва можна виділити принаймні два рівні, або способи, функціонування художнього досвіду, що визначають собою характер сприймання та переживання його феноменів. Перший — це не індивідуалізована художність, яка відображає всезагальність почування, а отже, не рефлексивний тип естетичного досвіду. Він не розрахований на діалог досвідів, а творить почування спільноти як певне злагоджене ціле, власне, спрямований не на пізнання якостей дійсного світу в художньому способі їх буття, а на самоздійснення у почуттях, завдяки визначеності символу, в який уклалося буття предмета небайдужості. Духовні структури людини, оскільки вони сформовані названим типом образності, під час зустрічі з нею само організуються, згідно з її логікою, неусвідомлено для суб'єкта. Це феномен "безсвідомого міфології", або "колективне безсвідоме". До такого типу досвіду належить народний епос, зокрема казки.

Другий тип образності — авторська творчість, пов'язана з індивідуалізацією образу світу в діяльності художнього формування. Образність цього типу мистецтва також містить "прообраз", але такий, що розкриється для сприймання людини як упізнаваний, оскільки в ньому відсвічує реальність. Відбувається своєрідне нашарування досвідів, а відтак у творі концентрується всезагальність змісту, символічна його сутність в індивідуальному художньо-образному способі буття. Авторське мистецтво створює справжні підстави для

діалогу досвідів: минулого і сучасності, індивідуального та всезагального, митця і суб'єкта переживаючого відношення. Диференціація згаданих типів досвіду, сконцентрованих у мистецтві, важлива для розуміння зв'язку моралі й мистецтва, оскільки відкриває його закономірний характер.

Список літератури

1. Аргументы и факты в Украине. — 2009. — № 15.

2. Гегель Г. Философия истории // Соч.: В 14 т. — М.; Л.: Гос. соц.-экон. изд-во, 1935. — Т. 8.

3. Гегель Г. Эстетика: В 4 т. — М.: Искусство, 1969. — Т. 1.

4. Лифшиц М. Античный мир, мифология, эстетическое воспитание // Собр. соч.: В 3 т. — М.: Изобр. искусство, 1988. — Т. 3.

5. Миронов В. Россия в глобальном мире: отечественное образование и Бо-лонский процесс // Здравый смысл. — 2007. — № 2 (43).

6. Ницше Ф. Веселая наука // Соч.: В 2 т. — М.: Мысль, 1990. — Т. 1.

7. Шіллер Ф. Листа про естетичне виховання людини // Ф. Шіллер. Естетика. — К.: Мистецтво, 1974.

8. Юнг К. Архетип и символ. — М., 1991.

Запитання для самоперевірки

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!