1) Відсутність чіткого правового механізму купівлі-продажу земельних сертифікатів (права на земельну частку (пай)) та контролю за цим процесом з боку Держкомзему України та місцевих органів влади.
Відповідно до п. З Указу Президента України від 10 листопада 1994 р. № 666 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, обміну, успадкування, застави. Але цей Указ суперечив чинним і тоді, і досі Земельному і Цивільному кодексам. Тому передбачалося внесення змін і доповнень до вказаних документів, однак відповідні поправки до законів так і не були ухвалені.
Згідно з Указом Президента від 21 квітня 1998 р. № 332 "Про захист прав власників земельних часток (паїв)" перевага у придбанні права на землю надавалася членам колективних сільськогосподарських підприємств, а також селянським фермерським господарствам.
Продаж права на землю, тобто ще не реалізованого права, відкриває необмежені можливості для обману селян, оскільки неможливо проконтролювати рух землі, ще не виділеної в натурі, за умов дикого ринку. До весни 1999 р. сигналів про масове зловживання правом торгувати земельними сертифікатами майже не було. Але з розпуском КСП сертифікати опинилися на руках у селян. Механізму забезпечення пріоритетного права придбання цих сертифікатів фермерами не було створено.
Користуючись складностями сьогодення і недостатньою поінформованістю населення, спритні грошовиті люди скуповують за безцінь земельні сертифікати. Сьогодні на базарі пропонують 100 грн за сертифікат, вартість якого через деякий час може зрости в 1000 разів. Не випадково землю скуповують передусім поблизу великих міст. Не для того, щоб успішно розпочати на ній сільськогосподарське виробництво, а щоб почекати, поки ціни на неї зростуть до загальносвітових стандартів. Такі випадки мають місце в усіх регіонах України. Майже чверть власників сертифікатів подарувала та продала своє право на земельний пай. За 2000 р. кількість проданих та подарованих земельних сертифікатів зросла у 6,5 раза, а у Вінницькій, Кіровоградській, Черкаській областях — у 18-25 разів.
На сьогодні в Київській області скуплено за безцінь понад 3 тис. га землі, Миколаївській — майже 10 тис. га, Дніпропетровській —18 тис. га, Одеській — 8 тис. га. У Вінницькій області купують 1 га всього за 350 — 600 грн, хоча подільські ґрунти кращі, ніж у Німеччині, але там 1 га коштує близько 45 тис. доларів. Ці цифри, очевидно, є дуже неповними, а точної статистики селянських втрат взагалі немає.
Уже є випадки (особливо їх багато в Миколаївській області), коли окремі фізичні особи скупили більш як по 100 га. Почався дуже небезпечний процес обезземелювання селян і створення земельних латифундій. Існування величезних латифундій, як свідчить власний і зарубіжний досвід, породжує гостру недостатність земель для більшості громадян країни, що постійно провокує соціальну напругу, відсутність цивілізованого правового ринкового середовища. За цих умов запуск вторинного ринку землі (з її вільним продажем, використанням як застави за кредити тощо) може призвести до втрати контролю над нею безпосередніх товаровиробників сільськогосподарської продукції з її переходом до рук банків (як компенсація за прострочені кредити), комерційних посередницьких структур та ін., що за умов безприбутковості сільськогосподарського виробництва неодмінно виведе значну частину сільськогосподарських угідь із сільськогосподарського використання, а також створить широкі можливості для збагачення без безпосередньої участі у процесі сільськогосподарського виробництва (оренда з привласненням земельної ренти, яка б у разі державної власності на землю залишалася у розпорядженні держави).
Питання купівлі-продажу землі залишається суперечливим. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про угоди щодо земельної частки (паю)" від 4 листопада 2000 р. угоди, пов'язані з набуттям та реалізацією прав громадян та юридичних осіб на земельні частки (паї), крім спадкування, є недійсними, якщо інше не визначене законом. До таких угод застосовуються заходи, передбачені цивільним законодавством України. Тому є всі підстави вважати купівлю-продаж, міну і дарування паїв, що здійснювалися відповідно до Указу від 10 листопада 1994 р. № 666, такими, що не відповідають вимогам Закону, а отже, всі угоди, укладені згідно з цим Указом, підпадають під дію ст. 215-216 Цивільного кодексу України, за якими недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. За недійсною угодою кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодами, а коли неможливо повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах.
• 2) Недосконале правове забезпечення продажу земельних ділянок суб'єктам підприємницької діяльності, громадянам та юридичним особам України, а саме: відсутність реєстрації земельних ділянок і прав на них; відсутність чіткого правового режиму земель несільськогосподарського призначення у населених пунктах і за їхніми межами.
• 3) Невизначеність щодо надання права іноземним громадянам на придбання земель. Надання іноземним громадянам прав на придбання земель для розміщення на них об'єктів господарської діяльності має свої позитивні і негативні наслідки для економіки країни, які у найгіршому варіанті можуть посилити як економічну, так і політичну залежність країни від іноземного капіталу у сфері прийняття стратегічних рішень.
Наявність в Україні дешевої робочої сили та сировинних ресурсів, недосконале законодавство у сфері раціонального ресурсоко-ристування та охорони довкілля, відсутність розвинутих ринкових структур і механізмів за умов глобалізації світової економіки можуть призвести до того, що Україна перетвориться на зону розміщення екологічно небезпечних виробництв, захоронения й утилізації їх відходів на фоні зростання імпорту сільськогосподарської продукції.
4) Недосконалість чинних природоресурсних кадастрів і ведення окремого кадастрового обліку майна. Отже, правопорушення, у тому числі корисливі злочини, в процесі реформування власності в аграрному секторі економіки є наслідками дії цілого комплексу факторів і становлять суттєву загрозу розвитку агропромислового комплексу, а також завдають великих збитків державі.
Основними способами правопорушень у сфері приватизації землі та об'єктів АПК є:
• видавання фіктивних документів на приватизацію земельних ділянок;
• давання та отримання хабара за виділення землі для приватизації;
• привласнення коштів, виділених для оплати робіт з приватизації;
• внесення до списків для отримання акцій та до списків пайовиків третіх осіб;
• заниження вартості об'єктів при їх продажу (приватизації);
• внесення в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей;
• привласнення та розкрадання приватизаційних майнових сертифікатів шляхом підробки документів;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна безпека» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Агропромисловий комплекс та економічна безпека країни“ на сторінці 4. Приємного читання.
