Сільське господарство сприяє розвитку інших галузей, які поставляють засоби виробництва та споживають продукцію сільського господарства як сировину, а також надають транспортні, торговельні та інші послуги.
Особлива роль аграрного сектора в соціально-економічному житті країни обумовлюється унікальним поєднанням сприятливих природно-кліматичних умов та геостратегічним положенням, спроможністю України посісти вагоме місце на міжнародному продовольчому ринку.
Сільськогосподарська діяльність провадиться майже на всій території країни. У сільській місцевості проживає третина загальної кількості населення. У галузі зайнято 4 млн осіб із числа сільського населення.
Однак ситуація, що склалася в галузі на сьогодні, не дає змоги подолати негативні явища.
У 1991—1999 роках виробництво сільськогосподарської продукції зменшилося в 2,1 раза, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах — в 3,4 раза. Такий спад виробництва став загрозливим для гарантування продовольчої безпеки країни.
Певна стабілізація і нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції у 2000—2006 роках дали змогу підвищити рівень споживання основних продуктів харчування на душу населення, однак він залишається значно нижчим не лише від раціональних, але й від мінімальних норм.
Найгострішими проблемами на селі є відсутність мотивації до праці, бідність, трудова міграція, безробіття, занепад соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та відмирання сіл.
Середньорічна заробітна плата в сільському господарстві найнижча серед галузей економіки.
Загрозливих темпів набирає зниження демографічно-відтворювального і трудового потенціалу села. Рівень народжуваності сільського населення в розрахунку на 1000 осіб знизився з 13,7 до 9,4 осіб, рівень смертності підвищився з 14,4 до 20,5 осіб і перевищив аналогічний показник смертності міського населення в 1,4 раза.
Активізувалися міграційні процеси, особливо серед сільської молоді, що на сьогодні є основною причиною деградації українських сіл.
Знизився рівень зайнятості сільського населення. Лише за 2001—2006 роки чисельність осіб, зайнятих у сільському господарстві, зменшилася на 7 %, а в несільськогосподарській сфері — у 2,7 раза.
Загрозливих масштабів набула деіндустріалізація сільського господарства. Основний капітал галузі зменшився за 1996—2005 роки в 1,7 раза, а в сільськогосподарських підприємствах — утричі. При цьому частка сільського господарства в основному капіталі економіки зменшилася з 24 до 6 %.
Рівень забезпечення сільського господарства тракторами, комбайнами та іншою технікою становить 45-50 % потреби. Понад 90 % технічних засобів потребують негайної заміни внаслідок їхньої зношеності.
У зв'язку з потребою невідкладного вжиття заходів для забезпечення розвитку сільського господарства і сільських територій Кабінетом Міністрів України було прийнято Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року.
Основними цілями Програми стали забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках, гарантування продовольчої безпеки країни.
У 2007 році загальний обсяг продукції сільського господарства порівняно з 2006 роком скоротився на 5,6 %, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах — на 4,3 %, господарствах населення — на 6,5 %. Загальне виробництво продукції рослинництва зменшилося на 9,4 %, продукції тваринництва — на 0,4 %.
Господарствами усіх категорій у 2007 році одержано 29,3 млн т зернових та зернобобових культур (у вазі після доробки), що проти 2006 року менше на 5 млн т, або на 14,5 %. Сільськогосподарськими підприємствами зібрано 22,8 млн т зерна (на 11 % менше), господарствами населення — 6,5 млн т (на чверть менше).
Слід зазначити, що у 2007 році зменшення загального виробництва зерна зумовлено як скороченням площі збирання (на 5,4 %), так і зменшенням урожайності з 1 га (на 2,3 ц, або на 9,5 %).
Через відсутність організованого ринку реформи в аграрній сфері мало вплинули на фінансовий стан галузі. Навіть у 2002 р., за достатньо високого врожаю зернових — основної прибуткової культури — фінансовий стан сільськогосподарських підприємств не тільки не поліпшився, а навпаки — погіршився. Якщо у 2000 р. рентабельність сільськогосподарського виробництва становила 9 %, у 2001 р. — 5 %, то у 2004 р. — 1,9 %, у 2007 — 1,7 %. З'явилися негативні явища у сфері збуту продукції, підвищився рівень тінізації аграрного ринку, погіршилася структура продажу продукції, знизилися ціни на продукцію.
З ліквідацією державної системи контрактації сільськогосподарської продукції стара інфраструктура збуту продукції виявилася неспроможною забезпечити ефективне функціонування аграрного ринку. З'явилося багато комерційних посередницьких структур, які не мали відповідної матеріально-технічної бази і купували продукцію за непрозорими схемами, що призвело до значної тінізації ринку. Потрібна була спеціальна ринкова інфраструктура для здійснення прозорих процедур продажу продукції виробниками безпосередньо споживачам, у т. ч. посередницьким комерційним структурам, а також розгалужена заготівельно-збутова мережа, зорієнтована на велику кількість продавців і покупців та різних товарних партій продукції.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна безпека» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Агропромисловий комплекс та економічна безпека країни“ на сторінці 2. Приємного читання.
