• провадять розрахунки за дорученнями клієнтів і банків-кореспондентів, а також їх касове обслуговування.
Здійснювані комерційними банками операції поділяються на пасивні й активні. Пасивні операції — залучення грошових ресурсів шляхом прийому депозитів, продажу акцій, облігацій, інших цінних паперів. Активні операції — розміщення грошових ресурсів шляхом надання кредитів, купівлі акцій та цінних паперів.
Небанківські кредитно-фінансові заклади: страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, установи недержавного пенсійного забезпечення та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
Страхові компанії залучають кошти шляхом продажу страхових полісів, фінансують великі корпорації промисловості, транспорту, торгівлі. Пенсійні фонди залучають кошти шляхом емісії боргових зобов'язань. Інвестиційні компанії розміщують серед дрібних власників свої акції й використовують ці кошти для купівлі цінних паперів різних галузей економіки.
Стратегія розвитку банківської системи повинна визначати перспективу забезпечення стійкості грошової системи та розвитку національної економіки. Ступінь стабільності банківської системи є однією з домінант економічного зростання і характеризує ефективність грошово-кредитної та фінансової політики держави, її здатність забезпечити стабільність банківської системи і відповідно — зміцнення національної валюти.
Становлення і розвиток банківської системи України відбувається за умов постійної зміни економічної кон'юнктури і непередбачуваності перспективи, що позначається на нестабільності багатьох українських банків і вимагає розроблення заходів щодо державного захисту банків та їхніх клієнтів від підвищеного ризику. Однак вирішення проблеми стабільності банківської системи неможливе лише в рамках використання суто фінансово-грошового інструментарію, а повинно враховувати весь комплекс проблем, пов'язаних з піднесенням національної економіки.
До основних напрямів стратегії розвитку банківської системи слід віднести:
• забезпечення режиму чіткої узгодженості грошово-кредитної політики з вимогами зміцнення банківської системи і підвищення довіри до українських банків;
• забезпечення відповідальності банків за взяті ними зобов'язання перед державою, іншими банками, фізичними та юридичними особами;
• підвищення ролі Національного банку України у забезпеченні стійкого розвитку банківської системи, запобіганні системним кризам глобального характеру і масовому банкрутству банків, що загрожує інтересам держави, суспільства, особи;
• створення системи органів нагляду за фінансовим станом банків і вжиття у разі необхідності відповідних заходів;
• активне включення банківського капіталу в структурні перетворення економіки;
• підвищення рівня управління активами і пасивами банків шляхом створення системи страхування ризиків.
Фінансовий ринок вважається елементом переважно ринкової економіки, тому що в жорстко централізованій економіці питання фінансування були монополією держави. Фінансовий ринок практично був відсутній. Тому при переході до ринкової економіки однією з головних завдань реформ в Україні була побудова ефективного фінансового сектора, який би забезпечував акумуляцію, розподіл і перерозподіл коштів у масштабі національної економіки.
Споконвічно фінансові ринки обслуговували насамперед реальний сектор економіки, але згодом стали здобувати самостійне значення. Про це свідчить їх значне кількісне зростання за рахунок багаторазового збільшення можливостей одержання прибутку від операцій з фінансовими інструментами. У теперішній час стан фінансової системи багато в чому стає визначальним і для національних виробників, і для всього національного господарства. Відтворення фінансово-кредитних ресурсів і активів відірвалося від кругообігу виробничого капіталу, відбулося замикання фінансових інститутів на торговельно-посередницькій або фінансово-посередницькій діяльності. І це є загрозою для стабільності фінансового ринку. За умов розбалансованості колообігу у виробничому секторі й масштабних фінансових дефіцитах у товарному виробництві виправити таку ситуацію можна через підключення організаційних і фінансових ресурсів держави.
Функціонування фінансового ринку здійснюється за допомогою різних фінансових інструментів. За структурою він поділяється на три взаємозалежних і взаємодоповнюючих, але окремо функціонуючих ринків: грошового, позичкового капіталу та цінних паперів.
Грошовий ринок — ринок готівки та короткострокових платіжних засобів (векселі, чеки тощо), що перебувають в обігу і виконують аналогічні функції.
Він, у свою чергу, поділяється на обліковий ринок, міжбанківський ринок і валютний ринок. На обліковому ринку основними об'єктами купівлі-продажу є казначейські та комерційні векселі й інші короткострокові папери, міжбанківський ринок функціонує за рахунок надання кредитів банками один одному (використання тимчасово вільних коштів) строками від одного дня до п'яти років, валютний ринок обслуговує міжнародний платіжний обіг.
Ринок позичкового капіталу, або ринок довгострокових і короткострокових банківських кредитів, охоплює відносини, що виникають з приводу надання кредитними установами платних і зворотних позик, не пов'язаних з оформленням таких документів, які могли б самостійно перебувати в обігу на ринку: купуватися або продаватися, погашатися.
Продавцями тут виступають комерційні та інвестиційні банки, страхові компанії тощо, а покупцями — державні організації, промислові й торговельні фірми, приватні особи. Ринок позичкових капіталів включає позабіржовий (первинний) обіг, біржовий обіг, а також — "вуличний" ринок. Первинний позабіржовий обіг охоплює в основному облігації нових емісій. На фондовій біржі в обігу перебувають лише акції, а також певна кількість раніше випущених облігацій, як приватних, так і державних.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна безпека» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА“ на сторінці 2. Приємного читання.
