Розділ «1. Теоретичні основи аналізу геополітичних сценаріїв розвитку»

- схильність системи до певної еволюційної траєкторії зумовлюється її стійкістю. Серед можливих форм розвитку реалізуються лише стійкі; хиткі, якщо й виникають, швидко руйнуються;

- ускладненість еволюційних систем детермінує збільшення варіантів і сценаріїв потенційних шляхів розвитку та кількості станів, за якими можливі катастрофічні прояви;

- кожна катастрофа змінює організованість системи в напрямі, який не завжди передбачає її ускладнення;

- ступінь гетерогенності елементів системи та складності зв'язків між ними прямо впливає на її стійкість. Чим вищим він є, тим хиткішою виявляється система і більше ресурсів потребує для своєї підтримки;

- можливі шляхи розвитку відкритої нелінійної системи корелюються зі ступенем її нерівноваженості: її вищий ступінь зумовлює ширший спектр еволюційних траєкторій, що концентруються в точці біфуркації;

- близькі стани не рівноважної системи можуть спричинити різні еволюційні траєкторії;

- темпоральну межу катастрофи визначає принцип максимального зволікання, відповідно до якого система здійснює перехід до якісно нового стану лише за умов, коли у неї нема іншого вибору.

Принцип не замкнутості (відкритості) означає неможливість знехтувати взаємодією системи з оточенням. У геоекономічному розвитку принципи синергетики набувають тотального значення, тому що практично не існує жодної закритої економічної системи, яка б не взаємодіяла із зовнішнім середовищем. Про динаміку відкритості економічних систем свідчать дані табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Питома вага товарного експорту у ВВП (%)

Примітка:

* Експорт товарів і послуг.

Принцип нестійкості системи проявляється в тому, що її стан, траєкторія чи програма є нестійкими, якщо будь-які якомога менші відхилення з часом збільшуються. Такі нестійкі стани прямо корелюють з точками біфуркації, за яких на вибір поведінки системи можуть вплинути надзвичайно слабкі впливи, що визначатиме її подальшу траєкторію.

Однак важливо брати до уваги і проблеми стабільності (стійкості) системи, її стаціонарного стану, що є переважаючим в економічних процесах. Йдеться про два різновиди стійкості - динамічний та структурний. У першому випадку динамічна система є нечутливою до малих пертурбацій, тобто незначні відхилення від первинних умов не справляють відчутного впливу на її кінцевий стан, не змінюють її принципових характеристик. Еквівалентом такої системи є атрактор або басейн притягування. Динамічній стійкості відповідає стандартний атрактор. Наявність хаотичних чи дивних атракторів свідчить про різно-вимірність динамічних систем. І в загальнонауковому, і в економічному вимірах важливе значення має структурна стійкість динамічних систем. Вона означає, що система отримала певний імпульс унаслідок слабких впливів, однак, як і в попередньому випадку, її параметри залишаються ізоморфними до первинного стану. У контексті тотожності ця система не підлягає структурним змінам протягом певного часу, зберігаючи якісні інваріанти. Однак завдання полягає в тому, щоб з'ясувати можливість структурних зрушень унаслідок зміни її параметрів або через трансформацію еволюційної траєкторії системи.

У загальнонауковій методології широко застосовують також аналіз статистичної поведінки динамічних систем з урахуванням як детермінованих, так і стохастичних (випадкових) компонентів.

Конкретнонаукова методологія геоекономічного розвитку пов'язана з визначенням спрямованості економічних систем та їхньої динаміки у просторі й часі, їхнього суспільно-історичного поступу.

Існують такі основні підходи щодо трактування динаміки соціально-економічних систем у їхньому історичному розвитку:

1) прогресивно-поступальний шлях розвитку якнайповніше відображено у творах французьких енциклопедистів і німецьких філософів. Серед сучасних авторів представником цього напряму є індійський філософ С. Радхакришнан. В одній із останніх праць він наголошував, що "течії прогресу і регресу змішуються. На одній стадії сили прогресу рухаються вперед з постійним розмахом - крива цього руху йде то вниз, то вгору, та інколи здається, що сили занепаду руйнують сили прогресу, але загалом історія просувається вперед". Суть цієї концепції полягає в ускладненні соціально-економічних систем, у зміні періодів революційного та еволюційного розвитку, в якісному вдосконаленні одних елементів і відмиранні інших. Загалом ці системи змінюються й розвиваються в одному прогресивному напрямі, який називають "стріла розвитку";

2) циклічний (круговий) характер руху соціальних систем означає, що поряд із поступально-прогресивним розвитком проявляється зворотний рух не лише окремих елементів, а й цілих систем, які переживають стадії стагнації та занепаду, повернення до початкового рівня. Розвиток уявляється у вигляді більш-менш однотипних циклів, через які мають пройти окремі цивілізації, етноси й держави. Інтегральна динаміка такого розвитку має характеристики великого кола, орбіта якого визначає місце й роль певних соціальних утворень. Ця концепція давно зазнає критики. У XVI ст., Святий Августин писав: "Філософи цього світу вважали... і стверджували, що і в наступному буде здійснюватись круговорот прийдешніх і минулих віків... Ми виступаємо проти тези, що стверджує існування таких круговоротів";

3) хвилеподібна структура розвитку з безліччю переходів і критичних поворотних точок біфуркації, у яких подальша еволюція часто є невизначеною, стохастичною, не детермінованою. У цьому полягає своєрідна "таємниця" розвитку, його непередбачуваність, унеможливлення через це соціального проектування та ін. Саме такий підхід переживають нині т. зв. транзитивні країни, й Україна зокрема. Багатоманітність, різноспрямованість, різноякісність внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на майбутній вибір, надзвичайно ускладнюють відповідь на запитання про те, якою буде остаточна модель соціально-економічного розвитку нашої країни в XXI ст.

Свого часу А. Сміт серед стадій економічного розвитку (прогресу) людства виокремив: полювання, збиральництво, сільське господарство, комерційне суспільство.