Оцінка якості атмосферного повітря у нас проводиться за двома критеріями – індексом забруднення атмосфери (ІЗА) і комплексним показником забруднення атмосферного повітря (Р). ІЗА розраховується за п'ятьма основними забруднюючим и речовинами (сума середніх концентрацій, нормованих на середньодобові ГДК, з урахуванням класу небезпеки). Застосовується п'ятибальна шкала оцінок: задовільна ситуація (ІЗА < 5), відносно напружена (6...15), істотно напружена (16...50), критична (51...100), катастрофічна (ІЗА > 100). Комплексний показник Р розраховується за середньорічними концентраціями для будь-якого числа інгредієнтів за аналогічними принципами із застосуванням коефіцієнта ізоефективності класу небезпеки речовин та з урахуванням ефекту часткового підсумовування їх токсичної дії. Його значення табульовані від допустимого рівня забруднення до стану екологічного лиха.
Як основні показники оцінки стану поверхневих вод вибрані пріоритетні токсичні забруднювачі речовини (включаючи й ті, які мають властивості накопичення гідро біонтах). Широко застосовується ПХЗ-10 – формалізований підсумковий показник хімічного забруднення вод, який'розраховується як сума значень концентрацій, нормованих на ГДК рибогосподарських водойм (для 10 забруднюючих речовин з максимальним перевищенням ГДК). Розрахунок ПХЗ-10 проводиться за формулою
(4.1)
де Сi – концентрації хімічних речовин у воді; ГДК, – гранично допустима концентрація для 10 речовин у рибогосподарських водоймах.
Коефіцієнт донної акумуляції (КДА) визначається за формулою
(4.2)
де і
– концентрації забруднюючих речовин відповідно у донних відкладах й у воді.
Коефіцієнт накопичення у гідробіонтах КH розраховується за формулою
(4.3)
де – концентрація забруднюючих речовин у гідробіонтах.
Усереднені значення критичної концентрації деяких забруднюючих речовин, мг/л: мідь – 0,001...0,003; кадмій – 0,008...0,02; цинк – 0,05...0,1; хлоровані вуглеводні: ПХВ – 0,005; бенз(а)пірен – 0,0005. При оцінці стану водних екосистем достатньо надійними показниками є характеристики стану і розвитку всіх екологічних груп водної спільноти (оцінка цих індикаторів представляє значні складнощі через порушення рядів спостережень і малого числа точок спостережень).
Для оцінки стану поверхневих водних об'єктів застосовується індекс забруднення води (ІЗВ). За його допомогою порівнюють водні об'єкти між собою, що характеризують зміни якості води. Це сума нормованих до ГДК значень концентрації шести головних полютантів: як обов'язкові – БПК5 і розчинений кисень, а також чотири інгредієнти з максимальними значеннями. Оцінка якості води грунтується на порівнянні із шкалою з семи градацій: від "дуже чиста" (13В<0,3) до "надзвичайно брудна" (ІЗВ>10,0). Вона доповнюється санітарними показниками (колі-індекс, патогенні мікроорганізми). Як основний показник оцінки ступеня виснаження водних ресурсів прийнята норма безповоротного вилучення поверхневого стоку – гранично допустимий об'єм безповоротного вилучення поверхневого стоку, що складає 10...20% його середньобагаторічного значення. Оцінка його об'єму проводиться для замикаючих створів річок. Забруднення підземних вод на ділянках зони впливу господарських об'єктів характеризується концентрацією забруднюючих речовин і площею області забруднення. Оцінюється вміст нітратів, фенолів, важких металів, нафтопродуктів, хлорорганіки, бенз(а)пірену.
Вибір критеріїв екологічної оцінки стану ґрунтів визначається специфікою їх місцеположення, генезисом, буферністю, а також різноманітністю використання. В цій оцінці основними показниками ступеня екологічного неблагополучия є критерії фізичної деградації, хімічного і біологічного забруднення. Також як критерій екологічного стану території використовують площу виведених із землекористування угідь у результаті деградації ґрунтів (ерозія, дефляція, заболочування, вторинне засолення). За комплексний показник забруднення ґрунту приймають фітотоксичність – властивість забрудненого ґрунту пригнічувати проростання насіння, ріст і розвиток вищих рослин (тестовий показник). Ознакою біологічної деградації грунтів е зниження життєдіяльності грунтових мікроорганізмів, про яку можна судити за зменшенням рівня активної мікробної біомаси, а також за більш поширеним, але менш точним показником – дихання грунту. Кратність перевищення гранично допустимих норм забруднюючих речовин у грунті оцінюється за їх рухомими (розчинними) формами. Радіоактивне забруднення оцінюється за потужністю експозиційної дози (мкР/г) і ступенем радіоактивного зараження (Бк/м2). Для оцінки хімічного забруднення широко використовується показник сумарного забруднення грунтів ZC. Градації значень цього показника були табульовані для наступних восьми елементів: Cu, Zn, Pb, Cd, Ni, Fe, Со.
Щодо змін геологічного середовища, то геодинамічні показники деформації геологічного середовища з екологічними наслідками можуть бути представлені у формі інтенсивності й масштабу прояву сучасного напружено-деформованого стану верхніх частин літосфери. Ці показники визначаються параметрами критичних швидкостей деформації й масштабом очікуваного сейсмічного ефекту. Як граничний критичний рівень геодинамічного впливу об'єктів використовується величина деформації 0,00001 відн. од. (призводить до таких порушень геологічного середовища, що райони з цими порушеннями можна віднести до зон геологічного лиха), яка застосовується при оцінці аномальних техногенних деформацій. Граничний (критичний) рівень деформації 0,00001 відн. од. може бути досягнутий у локальних зонах протягом 15...30 років. Ці терміни співмірні з мінімальними термінами експлуатації особливо відповідальних об'єктів і споруд. Порушення їх функціонування може призвести до критичних екологічних наслідків.
Оцінка ступеня деградації наземної екосистеми проводиться за критеріями, які визначають негативні зміни у структурі й функціонуванні екосистем і враховують їх просторову диференціацію за ступенем порушення, а також динаміку процесів деградації. При оцінці екологічного стану території враховується. як площа прояву негативних змін (оскільки при рівному ступені деградації ділянки території можливість відновлення обернено пропорційна її площі), так і просторова неоднорідність розподілу ділянок різного ступеня деградації на досліджуваній території. Швидкість деградації екосистем розраховується за 5...10-річними рядами спостережень. Рослинність як біотичний компонент будь- якої' природної екосистеми відіграє вирішальну роль у структурно- функціональній організації екосистеми і визначенні її меж. Фітоценоз не тільки дуже чутливий до порушень довкілля, але й найбільш наглядно відбиває зміну екологічної обстановки території у результаті антропогенного впливу. Індикатори оцінки стану рослинності розрізняються залежно від географічних умов і типів екосистем. При цьому враховуються негативні зміни як у структурі рослинного покриву (зменшення площі корінних асоціацій, зміна лісистості), так і на рівні рослинних спільнот і окремих видів (популяцій) – зміна видового складу, погіршення асоційованості й вікового спектру цінопопуляцій. Щільність популяції видів-індикаторів – один з найважливіших показників стану екосистеми, високочутливий до основних антропогенних чинників. У результаті антропогенного впливу щільність популяції, "негативних" видів-індикаторів знижується, а "позитивних" – зростає. Пороговим значенням антропогенного навантаження вважають зниження (або підвищення) щільності популяції виду- індикатора на 20%, а критичним значенням – на 50%. Зміна проективного покриття відбувається у результаті антропогенного впливу на рослинність різних типів, головними з яких є механічне порушення фітоценозу (випас, рекреація тощо) і хімічний вплив, що призводить до зміни життєвого стану видових популяцій через зміну процесів метаболізму і водного балансу. Зміни якісних і кількісних характеристик рослинного покриву можуть бути об'єктивно інтерпретовані тільки в порівнянні з природним станом рослинних спільнот (під фоновими розуміють відносно непорушені ділянки, аналогічні за своїми природно-ландшафтними характеристиками досліджуваній території). Критерії та. індикатори стану тваринного світу розглядаються на рівні зооценозу чи популяцій окремих тварин. При розрахунку змін різноманіття як критерію оцінок стану зооценозу в цілому необхідно враховувати, що цей критерій пов'язаний з оцінкою великої кількості особин, а чисельність багатьох тварин схильна циклічним змінам. За часовий крок для оцінки приймають десятирічні періоди порівняння, індикатором можуть бути як птахи, що масово гніздяться, так і, навпаки, відносно рідкісний вид, що має екотопічно вузький діапазон умов проживання. При оцінці зміни щільності популяції видів – індикаторів антропогенного навантаження – необхідно враховувати їх різну реакцію на впливи: популяції стійких видів збільшуватимуть свою чисельність, а популяції видів, чутливих до антропогенного навантаження, – її зменшувати.
При оцінці методів інтенсивності техногенних навантажень на довкілля головна перевага надається методу експертних оцінок, оскільки він складається головним чином із затвердження списку необхідних баз даних без виділення певних впливів на параметри довкілля, які можуть бути викликані даним проектом. Цей метод покликаний дати основну ідею у визначенні альтернатив для запропонованого проекту чи якоїсь його частини. Серед недоліків цього методу можуть бути: неточне визначення всієї сукупності впливів; недостатньо чітка послідовність їх визначення; можлива неефективність через неповноту визначення відповідних груп для оцінки кожного впливу; суб'єктивність оцінок, що не знімається навіть великою кількістю експертів (збільшення кількості експертних думок може підвищити об'єктивність оцінок тільки при гарантії незалежності й врахуванні окремих думок). Широке поширення отримали експертні оцінки на основі бальних шкал, що ґрунтуються на аналізі результатів геоекологічних досліджень. Вони використовуються до складних систем, для яких отримання прямих кількісних характеристик утруднено через відсутність методик розрахунків. Робота експертів починається з визначення ієрархічної системи ознак, на підставі якої проводиться оцінка стійкості геосистеми, а потім встановлюються оцінки значимості й вираженість ознак. При задовільній подібності інтегральних показників середні бальні характеристики геосистем переносяться у базу даних, що реалізується у ГІС. Оцінка стійкості структурних частин геосистеми вимагає попереднього визначення існуючого рівня техногенного навантаження (проводиться повна інвентаризація джерел і видів впливу та розрахунок їх "рейтингових оцінок").
Сутність методу списків (найпростіший методом виявлення потенційно значимих впливів) полягає у складанні й аналізі списку компонентів довкілля із задачею виділення тих з них, які уразливі при реалізації проекту. Виділяють наступні категорії списків: прості (списки природних параметрів без наявності методичних рекомендацій з їх вимірювання чи інтерпретації); описові (включають певні природні параметри і методичні рекомендації з їх вимірювання); масштабні (схожі на описові, але доповнюються інформацією, заснованою на суб'єктивно визначеній величині збитку); масштабно-зважені (масштабні списки з інформацією за суб'єктивною оцінкою кожного параметра відносно іншого параметра); запитальник (скла дається із серії пов'язаних питань щодо впливів проекту і виконується у рамках проведення процедури ОВНС). Різноманітність списків і можливостей їх використання – основне джерел труднощів, пов'язаних з їх застосуванням. Якщо вони використовуються для аналізу певного проекту і складені спеціально для нього, то ця проблема може бути частково знятою. Складні списки є більш дорогими з погляду проведення процедури ОВНС, а їх ефективне використання можливе тільки для професійних експертів. Недоліки цього методу – труднощі обліку непрямих впливів, що виникають на різних стадіях чи у зв'язку з різними аспектами здійснення проекту.
Сутність матричного аналізу полягає у визначенні причинно- наслідкових зв'язків між можливими напрямами впливу і параметрами довкілля. Проста матриця двовимірна – по вертикалі представляється перелік параметрів довкілля, а по горизонталі – напрямки впливу проекту (у клітинах матриці позначається факт взаємодії). Кількісні матриці із зваженими коефіцієнтами є модифікацією простої матриці з використанням бальних оцінок взаємодій за деякою шкалою. Разом із списками матриці є основою експертного знання і при цьому вимагають невеликого об'єму інформації. Недоліком цього методу є те, що він не дає достатньо об'єктивних критеріїв у процесі прийняття рішень, не може бути використаний при моніторингу впливів і всі взаємодії й залежності представляються матрицею рівнозначними. За наявності ефектів віддалених і вторинних наслідків така властивість може зумовити отримання результату, прямо протилежного реальному.
Американський еколог Леопольд запропонував виявляти значимі впливи за допомогою матриці, у якій стовпці відповідають різним етапам здійснення проекту і видам діяльності (підготовка майданчика, будівництво під'їзних шляхів, складування відходів, виведення із експлуатації тощо), а рядки – компонентам довкілля (підземні водй, флора і фауна тощо). На перетині рядків і стовпців за допомогою умовних знаків (зазвичай у балах прийнятої укладачем шкали оцінок) можуть зазначатися значимість, ступінь передбачуваності, природа впливу чи інша інформація (Леопольд склав матрицю для виявлення впливів великих гідроінженерних споруд). Цей метод доцільно використовувати для підготовки висхідних матеріалів і проведення ОВНС на якісному рівні. Основна перевага матриці Леопольда полягає в тому, що вона слугує контрольним списком, який включає якісну інформацію про взаємозв'язки типу "причина – наслідок", і до того ж корисна як джерело інформації про результати (містить 100 найменувань "чинників впливу" на горизонтальній осі та 88 "характеристик" і "умов" довкілля на вертикальній). У матриці використовуються кількісні та якісні дані, проте вона не містить засобів, що дозволяють їх розрізняти. Окрім того, величини, що визначаються, не враховують у явній формі відмінності майбутніх станів "при здійсненні втручання" і "при його відсутності". Об'єктивність не сильна сторона матриці Леопольда. Оцінювач вільний у виборі числа у схемі ранжування кількісної шкали від 1 до 10 000. Не дивлячись на обмежені можливості, матричний аналіз має безперечні достоїнства, зокрема: наочність (результати аналізу можна представити в єдиній програмі); гнучкість (перелік "чинників впливу", "характеристик" і "умов" не догма, а може розроблятися для конкретних цілей); матриці допомагають виявляти значимі впливи систематичніше, ніж списки; за їх допомогою легше враховувати досвід минулих проектів; матриці можуть вказати не тільки на можливі значимі зміни у довкіллі, але і на ті елементи проекту, які можуть призвести до серйозних екологічних впливів, а значить потребують альтернативного опрацьовування. Для систематичнішого виявлення непрямих впливів застосовуються "покрокові матриці" (матриці другого порядку). У таких матрицях (рис. 4.7) виявлений вплив на компоненти довкілля використовується для прогнозу "непрямих впливів" (другого порядку). Недолік матриць – якісний і суб'єктивний характер суджень, а також непристосованість обох методів до виявлення непрямих, опосередкованих впливів (наприклад, вплив на підземні води може призвести до змін в екосистемах, проте за допомогою простої матриці виявити і відобразити це неможливо). Окрім того, матриці, що містять дуже велику кількість стовпців, важкі у застосуванні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна оцінка та екологічна експертиза» автора Бобровський А.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Критеріальна основа оцінок впливу та методи оцінки інтенсивності техногенних навантажень на довкілля“ на сторінці 2. Приємного читання.
