Екологічний супровід планової господарської діяльності – превентивний інструмент екологічного регулювання, а також інструмент планування й проектування, який допомагає формувати стратегічні рішення відповідно до екологічних, соціальних та екологічних цілей сталого розвитку. Тому екологічна оцінка згадана як один з інструментів сталого розвитку в Декларації Ріо (Принцип 17). Найбільшою мірою цю роль може відігравати стратегічна екологічна оцінка, а також ОВНС, інтегровані з іншими видами ЕО в "оцінку сталості". Нині розвинені країни при виборі стратегії розвитку соціально-економічних систем регіону надають перевагу концепції сталого розвитку, яку поділяють на дві взаємопов'язані складові: забезпечення прийнятного рівня безпеки населення і природного середовища; підвищення якості життя, що визначається рівнем економічного і соціального розвитку цієї системи При постановці цих проблем особливо актуальне визначення адекватних процедур оцінки техногенного впливу на довкілля і використання сучасних математичних й інформаційних моделей. Правильна оцінка техногенного впливу на довкілля у контексті змін його якості, що впливає на біосферу і здоров'я людини, є першим кроком у розробці адекватних заходів попередження чи зменшення його небажаного рівня. Один з варіантів оцінки техногенного впливу на довкілля представлений на рис. 4.4. Схожі схеми, які ілюструють логіку процесу ЕО, необхідно складати у кожному конкретному випадку.
Рис. 4.4. Оцінка техногенного впливу на довкілля
Процедури ЕО в різних країнах різняться в багатьох аспектах: для яких видів діяльності вона проводиться, хто проводить, в яких рішеннях і яким чином враховуються результати. Так, ЕО може проводитися для усіх видів діяльності, тільки для великих проектів, що здійснюється за рішенням уряду, для видів діяльності, відібраних за певними правилами. Основну роль у проведенні ЕО може відігравати ініціатор діяльності або природоохоронні органи. Її результати можуть по-різному використовуватися в системі ухвалення рішень. Рівень обов'язковості врахування результатів екологічної оцінки в ухваленні рішень теж різниться в різних країнах. Ефективні системи ЕО, перевірені часом, відповідають трьом основним принципам: превентивності, комплексності й демократичності (див. вступ). Екологічній оцінці притаманні особивості, які вирізняють її від інших методів регулювання. Це питання має практичне значення, оскільки при створенні національних систем ЕО в багатьох країнах висловлювалася критика, заснована на тому, що вона фактично не вносить нічого нового в порівнянні з діючими інструментами регулювання. Так, наприклад, у Словаччині та Великобританії введенню ЕО протидіяли проектувальники і містобудівники, які вважали, що без всякої ЕО вони адекватно враховують екологічні чинники при розробці планів і проектів. У Німеччині екологічні міністерства вважали, що вони проводять необхідний аналіз потенційних впливів при ліцензуванні окремих аспектів планованої діяльності й додаткові процедури не потрібні. Дійсно, попередниками формальних систем ЕО в багатьох країнах були екологічно орієнтовані правила планування і проектування та екологічне ліцензування планованої діяльності. Проте саме з введенням системи ЕО це стало робитися явно, формально і систематично. Тобто екологічно орієнтовані правила проектування виконували деякі функції ЕО, проте вони не могли врахувати усіх нюансів конкретної ситуації, особливо думки зацікавлених сторін (екологічне ліцензування планованої діяльності часто здійснювалося на відомчій основі; більшість систем ліцензування значною мірою покладаються на технічні стандарти, які, по-перше, не завжди здатні регулювати непрямі й синергетичні впливи і, по- друге, не обов'язково відбивають думку зацікавлених сторін тощо). Комплексна і демократична екологічна оцінка дозволяє усунути вказані недоліки. Будучи не лише превентивним інструментом екологічного регулювання, але й інструментом планування і проектування, вона допомагає формувати стратегічні рішення відповідно до економічних, соціальних і екологічних цілей стійкого розвитку.
Предметом розгляду при ЕО є вплив на довкілля та його компоненти. Традиційно розглядаються й історико-культурні цінності. Практично завжди ЕО зачіпає медичні, соціальні й економічні наслідки планованої діяльності, пов'язані з впливом на довкілля, незалежно від того, чи закріплені подібні вимоги законодавчо. Це пов'язано з тим, що ЕО розглядає впливи на довкілля з точки зору їх значущості для суспільства в цілому, окремих громадян і груп, яка значною мірою обумовлена саме соціальними і економічними наслідками. Тому провести чітку грань між впливом на довкілля і впливом соціально-економічного характеру (включаючи вплив на здоров'я) у рамках ЕО важко. Це призводить до поступового формування уявлення про те, що наслідки соціально-економічного характеру мають бути предметом систематичного аналізу при ЕО чи аналогічній процедурі. Передусім предметом екологічної оцінки є планована діяльність проектного рівня – проекти конкретних господарських об'єктів, які істотно різняться за масштабом і характером пов'язаного з ним впливу. Проведення повномасштабної ЕО для усіх проектів навряд чи доцільне. Цей механізм орієнтований, насамперед, на великі проекти, оскільки для них превентивне регулювання за допомогою стандартів, встановлених для будь-якої ситуації, виявляється особливо неадекватним – при масштабних впливах (великі проекти є в деякій мірі унікальними) найяскравіше проявляються взаємозв'язки між різними природними середовищами. Для регулювання впливів невеликих проектів може застосовуватися спрощена процедура ЕО. Проте уявлення про значущість впливів має досить суб'єктивний характер. Тому вирішення питання про необхідність ЕО в кожному конкретному випадку є певною проблемою.
Ефективно організована система ЕО має на увазі формально встановлену процедуру з учасниками, права й обов'язки яких визначені. Ініціатор діяльності – це юридична або фізична особа, відповідальна за планування (проектування) і здійснення планованої діяльності. В ролі ініціатора можуть виступати державні органи та приватні компанії. У багатьох національних системах до найважливіших обов'язків ініціатора діяльності належить прогноз впливів планованої діяльності на довкілля, підготовка документа, що відбиває результати цього прогнозу, а також обговорення його з громадськістю. Проте така ситуація має місце не в усіх системах. Спеціально уповноважені органи – це органи або організації що мають ті або інші повноваження щодо процесу ЕО або планованої діяльності в цілому. Виділяють три основні функції таких органів у процесі ЕО. Функцію контролю, як правило, виконують підрозділи національного міністерства охорони довкілля або спеціальні агентства з ЕО, державні або незалежні, але формовані державою (наприклад, Комісія з ЕО в Нідерландах). У їх завдання входить контроль дотримання процедури екологічної оцінки, а також перевірка якості документації цієї оцінки. Щодо ухвалення рішення за висновками ЕО, то практично в усіх країнах рішення про можливість здійснення планованої діяльності в цілому приймають державні органи (наприклад, у Великобританії цю функцію виконують місцеві органи управління з планування). У багатьох національних системах матеріали ЕО використовуються при ухваленні загального рішення про можливість здійснення планованої діяльності. У таких системах контроль процедури та якості документації та ухвалення рішення розділені й відносяться до компетенції різних організацій, хоча у низці систем обов'язкове рішення за підсумками екологічної оцінки приймається тими самими органами, які контролюють якість ЕО. У деяких системах ініціатор діяльності самостійно приймає рішення про її здійснення, враховуючи результати екологічної оцінки. Це має місця в тих випадках, коли ініціатор є державною організацією (наприклад, у федеральній системі США у разі державної організації-ініціатора). Як випливає із сказаного, в переважній більшості систем ЕО усі необхідні функції виконують державні органи, хоча можливі й виключення (наприклад, згадана незалежна Комісія з ЕО в Нідерландах, внутрішні системи екологічної оцінки міжнародних організацій – Світового банку, ЄБРР тощо; у таких системах функції "спеціально уповноважених органів" в описаному сенсі виконують підрозділи цих організацій, які контролюють дотримання необхідних процедур ініціатором діяльності, що претендує на отримання фінансування, оцінюють якість документації з ЕО, а також приймають рішення про виділення фінансування). Зацікавлені сторони в процесі ЕО представляють свої інтереси й інтереси інших, іноді ширших груп, а також можуть надавати інформацію, необхідну для проведення ЕО. Зацікавлені сторони можуть бути представлені державними органами, – наприклад, спеціалізованими агентствами, у сферу компетенції яких входить той або інший аспект планованої діяльності, або органами місцевого самоврядування. Передбачається, що державні органи представляють інтереси суспільства в цілому або населення певної території у межах своєї компетенції, зокрема при видачі дозволів або узгоджень. Практично в будь-якій національній системі ЕО визначений перелік державних органів, взаємодія з якими потрібна при екологічній оцінці.
Коло сторін, взаємодія з якими необхідна при проведенні ЕО, включає неурядові (громадські) організації, що відбивають інтереси різних груп громадян, а також широку громадськість (наприклад, місцеве населення в зоні здійснення проекту). Ці учасники процесу в більшості випадків не мають формально певних повноважень, контрольних або розпорядчих функцій. Разом з тим взаємодія з ними розглядається як невід'ємна частина процесу ЕО, покликана забезпечити його ефективність, зниження його конфліктності, а також дотримання прав громадян. Організація взаємодії з цими сторонами представляє велику складність як для регламентації, так і для здійснення, оскільки коло цих учасників потенційно необмежений і заздалегідь визначити його неможливо, так само як неможливо формально наказати усі деталі цієї взаємодії. Щодо професійних виконавців, які можуть залучатися різними учасниками процесу ЕО, то: ініціатор діяльності може використовувати послуги сторонніх організацій для розробки проектної документації; Державні організації можуть запрошувати консультантів для оцінки якості документації з ЕО, а громадськість може залучати експертів для незалежної оцінки планованої діяльності.
Рис. 4.5. Послідовність проведення ЕО проекту господарської діяльності
Екологічна оцінка є процесом, який включає різні елементи. Відповідальність за ці елементи процесу (контроль його якості, ухвалення рішення) можуть нести різні учасники процесу. Проте головною проблемою є відповідальність за виконання основної частини ЕО, яка включає збір необхідної інформації, прогноз впливів, оцінку їх значущості та завершується підготовкою підсумкового документа оцінки. Як правило, ця частина процесу включає й організацію взаємодії із зацікавленими сторонами. У багатьох системах ЕО відповідальність за виконання цих робіт покладена на ініціатора діяльності, який виконує їх Власними силами, або ж залучає спеціальну компанію. Проте така практика не є повсюдною. Наприклад, у федеральній системі США при проведенні ЕО проектів приватними компаніями їм необхідно отримати ліцензію федерального органу, а виконавець залучається цим органом на основі тендеру. Хоча його роботу оплачує компанія – ініціатор діяльності, виконавець підзвітний федеральному органу, на який, таким чином покладена відповідальність за якість цієї роботи. Обов'язком ініціатора в таких системах є надання інформації, необхідної для прогнозу впливу планованої діяльності на довкілля. Предметом ЕО є вплив планованої діяльності на довкілля, ті зміни в його компонентах, які повністю чи частково є результатом цієї діяльності. Прогноз і розробка заходів з їх пом'якшення складають основні елементи процесу ЕО, систематична, комплексна природа якої дозволяє виявляти ті впливи, що можуть неадекватно враховуватися стандартами, встановленими Для окремих середовищ і джерел впливу, – насамперед, непрямі й кумулятивні впливи. Для того, щоб був можливий систематичний аналіз джерел і чинників впливу, а його результати можна було застосовувати на практиці, екологічна оцінка повинна бути сконцентрована на найважливіших впливах. Відповідно до сучасних вимог, процес ЕО повинен починатися на самих ранніх стадіях розробки проекту й проходити паралельно з процесом проектування. При цьому результати ЕО проекту використовуються не тільки для "обгрунтування" вже ухвалених проектних рішень і розробки спеціальних природоохоронних заходів, але й для ухвалення ключових рішень з вибору технології й місця розміщення об'єкта. На рис. 4.5 схематично показана послідовність проведення ЕО проекту господарської діяльності. У конкретних проектах можуть відрізнятися назви цих елементів, їх вирішення, відносна значимість тощо. Одні й ті самі дії в деяких випадках можуть виконуватися ініціатором діяльності, а в інших – державними органами.
Рішення про здійснення будь-якого великого проекту приймається у рамках галузевих програм чи планів територіального розвитку, які повинні мати стратегічну ЕО. Вона не тільки усуває деякі обмеження екологічної оцінки проектів, але й є ключовим елементом сталого розвитку. Терміном "стратегічна екологічна оцінка" позначають застосування принципів ОВНС щодо рішень більше високого структурного рівня, ніж рішення про створення конкретних одиничних об'єктів. CEO сприяє розгляду екологічних наслідків планованої діяльності та її альтернатив на ранній стадії прийняття рішень і представляє собою систематичний процес виявлення й обліку екологічних чинників при можливій реалізації пропонованих стратегій, концепцій, планів і програм. Ще у 1996 р. Економічна комісія ЄС схвалила застосування стратегічної ЕО при розробці планів і програм, пов'язаних із землекористуванням у таких областях, як енергетика, поводження з відходами, видобування корисних копалин і транспорт, а з 2001 р. (Директива 2001/42/ЄС) цей перелік значно розширився за рахунок сільського, водного і лісового господарства, рибальства, промисловості, телекомунікацій, туризму, міського і сільського планування. Термін "стратегічні документи" охоплює всю сукупність ініціатив, що виходять за рамки проектів конкретних об'єктів. При цьому результати, отримані під час оцінки стратегічних документів, можуть використовуватися для ЕО проектів, що випливають із них. Предметом CEO можуть бути проекти таких стратегічних документів, як: закони й інші нормативні акти, у тому числі міжнародні угоди; плани розвитку окремих галузей; цільові програми, спрямовані на вирішення якої-небудь проблеми у рамках декількох регіонів або галузей (наприклад, програма енергозбереження); територіальні плани і схеми розвитку; схеми землекористування. Документація для CEO повинна містити опис компонентів довкілля, які можуть бути порушені у результаті здійснення плану, у тому числі безпосередньо не розташованих на території, що охоплюється планом. Особлива увага повинна приділятися особливо уразливим компонентам довкілля. Основні принципи CEO згідно Директиви ЄС такі: 1) відповідальною за оцінку передбачуваних екологічних аспектів стратегічного плану чи програми є організація – ініціатор їхньої розробки чи перегляду; 2) процес оцінки повинен починатися при розробці стратегічного плану якомога раніше; 3) масштаби оцінки повинні відповідати масштабам потенційного впливу на довкілля, а цілі й завдання – чітко визначені; 4) повинні бути розглянуті альтернативи і вплив на довкілля у випадку реалізації кожної з них; 5) соціально-економічні й інші чинники повинні бути включені до розгляду у відповідному об'ємі; б) оцінка значимості й допустимості впливу повинна базуватися на цілях екологічної політики, а також прийнятих стандартах; 7) участь громадськості, що відповідає передбачуваному ступеню суспільної значимості стратегічного плану; відкритість інформації про оцінку, її результати і ухвалене рішення (за винятком випадків, у яких конфіденційність відповідної інформації встановлена офіційно й у явному вигляді); 8) облік екологічних чинників при підготовці й ухваленні рішення; 9) моніторинг і оцінка результатів реалізації стратегічного плану, у тому числі спостереження за ініціативами, які розробляються для його розвитку і виконання; 10) необхідність механізмів, що забезпечують незалежну оцінку процесу CEO, їхня відповідність встановленим вимогам, а також їх ефективність. Під зовнішньою подібністю процесів CEO й ОВНС є багато значних відмінностей. Це стосуються, по-перше, ступеня детальності у передбаченні впливів, по-друге, ступеня важливості, яку прогнозування зміни впливів займає у загальному процесі оцінки. Стратегічні плани і програми мають ширші географічні рамки, у них часто яскравіше виражені транскордонні аспекти, використовується розширений набір альтернатив. Діапазон впливів у таких ініціативах має глобальний і регіональний рівень (стійкість екосистем відповідного рангу, проблеми збереження біорізноманіття тощо). У цілому процедура і методи CEO залежать від природи тієї стратегічної ініціативи, яка підлягає оцінці.
Приклад виконання подібних досліджень – закінчена у 2002 р. стратегічна ЕО проекту реконструкції порту Роттердама (входить у
п'ятірку найбільших портів світу). Сприятливе розташування порту в дельті Рейну створює можливості для його подальшого розширення і тому був запущений проект з прийняття рішень – Project Rotterdam Mainport (Проект розвитку головного порту Роттердама) – PRM. Окрім пошуку територій, основними завданнями даного проекту були вивчення способів поліпшення середовища проживання в районі порту і сприяння сталому розвитку. При проведенні CEO до проекту PRM була введена концепція "середовища проживання". У рамках цього проекту співробітничали п'ять міністерств (транспорту і громадських робіт, житлового будівництва, фізичного планування і навколишнього середовища, сільського господарства, заповідних територій і рибного господарства, економіки й фінансів), а також представники місцевих і провінційних органів влади (муніципалітету Роттердама, метрополії Роттердама і провінції Південна Голландія). Завдання CEO полягало у тому, щоб сформулювати двоєдину мету і почати роботу щодо проекту для її досягнення: зміцнення положення головного порту за рахунок вирішення виявленої проблеми дефіциту площ, необхідних для портової й промислової діяльності; поліпшення якості середовища проживання в області Рейнмонд за рахунок використання можливостей, що відкриваються у зв'язку з вирішенням проблеми дефіциту території. Парламент звернувся до уряду із проханням провести збалансовану розробку обох аспектів, приділяючи при цьому однакову увагу обом проблемам. Досягнення мети PRM припускає якісний стрибок як для економіки, так і для середовища проживання (зв'язок трьох елементів – економіки, екології (природного середовища) й території). Для цього потрібно знайти інтегральні рішення у рамках чотирьох політичних сфер – економічна, територіальна, екологічна і природоохоронна політика. Відповідно, потрібні рішення, які дозволили б достатньо ефективно досягти поставлених цілей у рамках зазначених політичних сфер.
Таблиця 4.2
Конкретизація поняття "якість середовища проживання" для деяких елементів стратегічної ЕО
| навколишнє середовище | сморід; шумове забруднення й вібрація; зовнішня безпека і ризик; якість повітря (пил, ΝΟх, SO2, вуглеводні); викиди у воду (локальні); викиди у грунт; відходи на навколишній території | використання основних джерел енергії; викиди парникових газів, особливо СО2 і хлор-фтор-вуглеводнів; закислення: викиди SO2 і NOx; різні види відходів; викиди у міжнародні води (наприклад, забруднення річок Рейн чи Маас); викиди в атмосферу (пил, вуглеводні); стратегічний запас чистої ґрунтової води (питної й технологічної) |
| територія | площа поверхні землі, що використовується; цінності, що сприймаються (наприклад, структури й елементи, геологічні прояви, культурно-історичні прояви) | "користувальницька" цінність (незабудовані ділянки, компактність, багаторазове використання, інвестиційні витрати, багатофункціональність, фрагментація тощо); майбутня цінність території (потенціал, розробка, резервація, чутливість до функціональних змін, постійність, просторова структура тощо) |
| заповідні території | природна площа поверхні; сприйняття заповідної території | біорізноманіття даної території; якість природних процесів |
Таким чином, у контексті PRM передбачається пошук інноваційних рішень, які дозволять використовувати синергію між зазначеними політичними сферами. Одним із прикладів таких
рішень – стимулювання промислової екології (створення промислового метаболізму, який полягає в тому, що відходи однієї галузі можна використовувати як сировину для іншої, а устаткування при цьому перебуває в їхньому загальному користуванні). Інший приклад – використання підземних ділянок і нових матеріально-технічних засобів, які спрямовані на підвищення ефективності. Це сприятливо позначиться на вирішенні територіального питання, а також на економічній ситуації, стані довкілля і заповідних територій. Концепція "якості середовища проживання" була сформульована в рамках проекту і пов'язала між собою територіальний і екологічний аспекти, підкреслюючи важливість різних елементів сталого розвитку. Таким чином, різниця між поняттями "тут і зараз" (поточною ситуацією) і "там і потім" (майбутньою ситуацією) стала керівним принципом для PRM. Поняття "якості середовища проживання" набуло два виміри – якість життя і сталість. Якість життя відповідає ситуації "тут і зараз" та стосується відповідних територіальних, екологічних аспектів і аспектів, пов'язаних із заповідними територіями. При цьому важливе значення має людське сприйняття різних сторін, що робить поняття "якість життя" дуже суб'єктивним. Вивчаючи сприйняття людьми тих чи інших сторін, можна вивести індикатори для виміру рівня якості життя (табл. 4.2).
Стійкість у контексті PRM пов'язана з національними і міжнародними аспектами, важливими для майбутнього. Мова йде про збереження ресурсів і запобігання тих чи інших викидів в обсягах, що перевищують ємність навколишнього середовища. Це, зокрема, відноситься до хімічного аспекту проблеми охорони довкілля. У випадку заповідних територій мова йде про збереження і посилення біорізноманіття, а у випадку територій – про "споживчу" і майбутню цінність такої території (повинна буде виконувати інші функції у майбутньому, якщо виникне така необхідність). На території порту Роттердама виділили три різні "системи", для яких існують проблеми – "порт", "місто" і "дельта". "Порт" – образне визначення промислової й портової діяльності на території; "місто" – образне визначення всього, що має відношення до середовища проживання на даній території; "дельта" – образне визначення заповідної й рекреаційної зон. Кожна із трьох систем має свою власну "проблемну зону": порт – нестача місця; місто – середовище проживання, що погіршується; дельта – відсутність рекреаційної й заповідної зон. Розробка концепції "якості середовища проживання" була проведена у рамках стратегічної ЕО. Робоча група першої взяла на себе ініціативу щодо розробки цієї концепції. Вона підготувала "Тематичний документ з навколишнього середовища і середовища проживання", у рамках якого була розпочата розробка Концепції якості середовища проживання. Була також розпочата спроба знайти різні індикатори для використання при прийнятті рішень (наприклад, для ОВНС). Була проведена конференція за участю місцевого населення, екологічних і природоохоронних організацій і низки експертів. Потім відбулася ще низка конференцій, що дозволило у підсумку сформулювати концепцію "якості середовища проживання". Прийнятий підхід був реалізований у рамках декількох політичних документів, підготовлених у процесі прийняття рішень. Висхідною точкою стала стабільність і зв'язок між різними проблемами, характерними для порту, міста і дельти. У меморандумі була окреслена бажана ситуація для цих трьох систем і наведені різні варіанти вирішення чи оптимізаційні процедури. Муніципалітет Роттердама у співробітництві із природоохоронними й екологічними організаціями підготував пакет заходів, спрямованих на створення потужнішої та диференційованої економіки, якісно кращої заповідної зони і процвітаючого міста. Це програма загального регіонального розвитку, у рамках якої центральним є питання про те, яким чином посилення розвитку головного порту може сприятливо позначитися на розвитку регіону Роттердама. Першопочатково проект PRM був розроблений з метою вирішення дефіциту площ у порту, але застосування інтегрального підходу до CEO призвело до виявлення "вузьких місць" у порту, які варто розглядати у зв'язку із проблемами міста (проблеми економічного характеру) і дельти (дефіцит заповідних і рекреаційних зон). Тобто, розширення зони вирішення призвело до розширення переліку проблем.
Загальноприйняте визначення щодо оцінки впливу на навколишнє природне середовище таке: ОВНС – діяльність, направлена на виявлення і прогнозування впливу на середовище проживання, здоров'я і добробут людей з боку різних заходів і проектів, а також на подальшу інтерпретацію і передачу отриманої інформації; процедура обліку екологічних нормативів при підготовці й ухваленні рішень про соціально-економічний розвиток суспільства. У процесі ОВНС виявляються, аналізуються і враховуються прямі, непрямі й інші наслідки для довкілля планованою господарською й іншою діяльністю, яка може мати прямий чи непрямий вплив на навколишнє середовище, з метою ухвалення рішення про можливість або не можливість її здійснення. Головне значення методології ОВНС полягає у створенні наукової основи системи ухвалення рішень про екологічну безпеку проектів, реалізація яких може впливати на навколишнє середовище (повітря, воду, грунт, клімат, флору, фауну, ландшафт, історичні пам'ятники й інші матеріальні об'єкти чи взаємозв'язок між ними). Слід зазначити, що поняття "природне середовище" мало підходить для умов, що оточують людину, – урбанізовані ландшафти відрізняються від природного середовища. Якщо врахувати, що людина проводить більшу частину свого часу в замкнутих просторах житла і робочого місця, то стає очевидним, що міське населення живе не у природному, а у штучно створеному середовищі й оцінка стану природних компонент (атмосферне повітря, природні води, грунти) мало підходять для його характеристики.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна оцінка та екологічна експертиза» автора Бобровський А.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Процедури екологічного супроводу планованої господарської діяльності“ на сторінці 1. Приємного читання.
