За кордоном початком діяльності під назвою "оцінка впливу на навколишнє середовище" вважаться ухвалення Конгресом США (1969) законодавчого акту "Про національну політику в області навколишнього середовища" (National Environmental Policy Act – ΝΕΡΑ). Згідно з ΝΕΡΑ, ініціатор господарської діяльності перед прийняттям рішення про реалізацію проекту, до здійснення якого причетні органи федерального уряду, повинен підготувати заяву про вплив на навколишню середовище (ЗВНС); "ЗВНС лосинна бути засобом оцінки впливу на навколишнє середовище в результаті планованої дії, а не виправданням вже прийнятого рішення". Величезний тиск на ініціаторів господарської діяльності стали чинити суди, які після вступу ΝΕΡΑ в силу були вимушені розглядати справи, пов'язані з позовами, що пред'являлися громадськими об'єднаннями екологів і пересічними громадянами з приводу невиконання замовниками вимог зазначеного законодавчого акту. У 1979 р. Рада з якості навколишнього середовища США затвердила "Правила з виконання процедур ОВНС", встановлені ΝΕΡΑ, які у 1986р. на основі практичного досвіду вони були істотно перероблені. На основі ΝΕΡΑ правові служби окремих штатів США розробляють і приймають на законодавчому рівні власні правила з виконання процедур ОВНС.
Підсумковими документами процедури ОВНС є експертний висновок і попередній варіант рекомендацій для органів, що ухвалюють рішення про дозвіл реалізації проекту (без доопрацювання, з доопрацюванням) або про заборону його реалізації. Підготовка рекомендацій та експертного висновку здійснюється у процесі дискусії між фахівцями з боку організації, що представила проект, і експертами, що виступають зі сторони федеральних органів. Після детального і всестороннього обговорення підсумкові документи передаються в одну з федеральних установ, на яку покладається відповідальність за підготовку і публікацію остаточного варіанту ЗВНС і контроль за виконанням рішень розробників ОВНС. Заява про вплив є основним документом при реалізації процедури ОВНС. На процес підготовки ЗВНС покладаються три основні вимоги: забезпечення гарантій того, що аналіз навколишнього середовища чи його оцінка проводяться до початку реалізації проекту і що результати аналізу стають частиною процесу ухвалення рішення; за допомогою експертизи проекту і обов'язкового розгляду його варіантів цей процес повинен відігравати роль інструмента для обґрунтовування вибору оптимального варіанту з позицій екологічної безпеки; підготовка заяви повинна обов'язково супроводжуватися наданням детального звіту про ухвалене природоохоронне рішення для подальшої експертизи з боку Федеральних органів, Конгресу, Президента, Верховного суду чи громадськості. Відповідальність за підготовку ЗВНС покладена на установу-заявника. Якщо у проекті бере участь декілька фірм, то одна з них, призначена "ведучою", несе основну відповідальність, а інші виконують покладені на них конкретні задачі при розробці ЗВНС. У тому випадку, якщо проект пропонується чи виконується недержавною організацією (наприклад, якщо електростанція будується приватною фірмою за державною ліцензією), державне відомство, відповідальне перед федеральними органами за проект (у даному випадку – агенство, що видало ліцензію), відповідає і за підготовку ЗВНС. Цей процес стосується всіх видів федеральних заходів, включаючи будівельні проекти, адміністративні заходи і законодавчі пропозиції. Оскільки федеральні заходи включають видачу ліцензій, дозволів і фінансування цілої низки проектів в окремих штатах і муніципалітетах, включаючи приватний сектор, то цей процес може бути застосований до багатьох видів діяльності у США. Прийняті процедури ОВНС зобов'язують всі федеральні установи застосовувати у процесі оцінки систематичний, міждисциплінарний підхід, покликаний забезпечити комплексне використання досягнень природничих і соціальних наук, а також досягнень в області природоохоронного проектування у системі господарського планування і прийняття рішень, які можуть максимально нівелювати негативний вплив на оточуюче людину природне середовище. При цьому: 1) установа-заявник розробляє пропозицію про заходи і визначає істотність їх вплив на якість довкілля; якщо так, то вона зобов'язана підготувати ЗВНС; 2) при розробці заяви проектувальник має право консультуватися з Радою з якості навколишнього середовища, Бюро з охорони довкілля й іншими федеральними установами, а також з місцевими установами чи владою штатів (останнє – в тих випадках, коли проект може стосуватися їх безпосередньо); окрім того, проектувальник може організувати публічні слухання, якщо це необхідно; 3) проект заяви повинен бути одночасно переданий Раді з якості навколишнього середовища, федеральним експертним установам, відповідним установам штатів, місцевим фірмам і громадськості для аналізу та коментарів; 4) після завершення періоду експертизи (триває 45...60 днів) остаточний варіант ЗВНС знову передається в Бюро з охорони довкілля та всій решті перелічених вище установ і громадських організацій; 5) варіант ЗВНС, в якому враховані зауваження всіх рецензентів, передається керівнику чи секретарю відомства, що відповідає за ухвалення рішення; 6) рішення ухвалюють відповідальною особою чи спеціальною групою; якщо пропонований проект вимагає законодавчого затвердження, ЗВНС направляється у Конгрес і Президенту для розгляду і винесення остаточного рішення; 7) до реалізації проекту приступають тільки після того, як будуть пройдені всі етапи (у цьому зв'язку необхідно зауважити, що до Верховного суду можуть бути передані клопотання жителів, які не згідні з рішенням).
Зазначені основні принципи час від часу переглядаються з урахуванням Закону про національну політику в області охорони довкілля і методології ОВНС (ΝΕΡΑ). Досвід використання процедури ОВНС у США мав сприятливі наслідки для захисту довкілля шляхом скорочення негативних впливів від реалізації недостатньо продуманих і обгрунтованих ініціатив у господарській діяльності. Держава отримала реальний механізм запобігання можливих у майбутньому забруднення і деградації природного середовища, а також обумовлених ними проявів соціальної напруженості. Підприємці стали враховувати критерії екологічної безпеки у розробках проектів і плануванні інвестицій. Населення вперше отримало об'єктивну інформацію про фактичну екологічну ситуацію і прогноз можливих несприятливих наслідків реалізації того чи іншого проекту, а також можливість відстоювати свої права на екологічну безпеку через суд. Чітка і проста методологія ОВНС заслужила визнання і швидко розповсюдилася у всіх розвинених країнах. В багатьох з них вона закріплена законодавчо.
Сфера застосування процедури ОВНС/ДЕЕ охоплює практично всі види діяльності й програми, якщо вони здатні негативно впливати на стан довкілля, а саме: пропозиції з реалізації проектів, контракти і міжнародні договори; проекти правових актів й інші юридичні документи; державні програми економічного і соціального розвитку; міжнародні й державні інвестиційні програми; програми охорони довкілля; матеріали, що обґрунтовують заявки на отримання ліцензій і сертифікатів на природокористування; проекти технічної документації, у тому числі на нові технології. У свою чергу, ОВНС є процедурою в системі підготовки господарських рішень, направлених на виявлення і попередження неприйнятних для суспільства екологічних і пов'язаних з ними соціальних, економічних й інших наслідків реалізації цієї діяльності, а також оцінкою інвестиційних витрат на природоохоронні заходи. Згідно ДБН.2.2-1-2003 й інших нормативних документів ОВНС проводиться для всіх видів діяльності, документація якої підлягає ДЕЕ. ОВНС – процес, що сприяє ухваленню екологічно орієнтованого управлінського рішення про реалізацію планованої господарської й іншої діяльності за допомогою визначення можливих несприятливих впливів, оцінки екологічних наслідків, врахування громадської думки, розробки заходів із зменшення і запобігання впливів. Екологічне обгрунтування й ОВНС проводяться для наступних видів документації: нормативна й інструктивно-методична, що регулює питання охорони довкілля й екологічної небезпеки населення; передінвестиційна – концепції, програми, схеми галузевого і територіального розвитку, комплексного використання й охорони природних ресурсів, схеми інженерного захисту, районних планувань тощо; містобудівна – генеральні плани забудови міст й інших населених пунктів у частині екологічного обґрунтування містобудівних рішень; передпроектна – обґрунтовування інвестицій у будівництво (на розширення, реконструкцію, технічне переозброєння) промпідприємств, об'єктів і комплексів; проектна – проекти і робоча документація для будівництва підприємств, будівель і споруд; матеріали обґрунтування ліцензій на природокористування і поводження з відходами; проекти і робоча документація для сертифікації техніки, технологій і матеріалів. ОВНС необхідно розглядати як один з механізмів екологічного нормування, оскільки задача визначення характеру і ступеня небезпеки потенційних видів впливу пов'язана з елементами екологічного нормування у процесі визначення допустимих екологічних навантажень і рекомендацій з оптимізації господарської діяльності й максимального зниження збитку довкіллю. Відмінність ОВНС від методів екологічного регулювання випливає з особливостей ЕО, які відрізняють її від інших методів регулювання. Більшість систем ліцензування значною мірою спирається на технічні стандарти, які не завжди здатні регулювати непрямі й синенергетичні впливи та не завжди в обов'язковому порядку відбивають думку зацікавлених сторін. ОВНС дозволяє усунути зазначенні недоліки.
Згідно ЗУ "Про ратифікацію Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті" основний перелік видів господарської діяльності, для яких ОВНС проводиться в повному об'ємі, такий: 1) нафтоочисні заводи (за винятком підприємств, які виробляють тільки мастильні матеріали із сирої нафти) та установки для газифікації й зрідження вугілля або бітумінозних сланців з продуктивністю 500 т/доб. чи більше; 2) теплові електростанції й інші установки для спалювання тепловою потужністю 300 МВт чи більше, а також атомні електростанції й інші споруди з ядерними реакторами (за винятком дослідницьких установок для виробництва та конверсії розщеплюваних і відтворюваних матеріалів, максимальна потужність яких не перевищує І кВт постійного теплового навантаження); 3) установки, які призначені виключно для виробництва або збагачення ядерного палива, регенерації відпрацьованого ядерного палива або збору, видалення та переробки радіоактивних відходів; 4) великі установки для доменного і мартенівського виробництв та підприємства кольорової металургії; 5) установки для вилучення азбесту та переробки і перетворення азбесту та продуктів, які містять азбест: стосовно азбестоцементних продуктів – з річним виробництвом більш ніж 20000 т готової продукції; стосовно фрикційних матеріалів – з річним виробництвом більш ніж 50 т готової продукції; та стосовно інших видів застосування азбесту – з використанням більш ніж 200 т/рік; 6) хімічні комбінати; 7) будівництво автомагістралей, швидкісних доріг, трас для залізничних шляхів далекого сполучення та аеропортів з довжиною основної злітно-посадкові смуги у 2100 м або більше; 8) нафто- та газопроводи з трубами великого діаметру; 9) торгові порти, а також внутрішні водні шляхи та порти для внутрішнього судноплавства, які допускають прохід суден водотоннажністю більш ніж 1350 г; 10) установки з видалення відходів для спалювання, хімічної переробки або захоронения токсичних і небезпечних відходів; 11) великі греблі та водосховища; 12) діяльність із забору підземних вод у випадку, якщо річний обсяг води, яка забирається, досягає 10 млн м3 або більше; 13) виробництво целюлози та паперу з одержанням на день 200 або більше метричних тонн продукції; 14) великомасштабне видобування, вилучення та збагачення на місці металевих руд і вугілля; 15) видобування вуглеводнів на континентальному шельфі; 16) великі склади для зберігання нафтових, нафто-хімічних і хімічних продуктів; 17) вирубування лісів на великих площах. Окрім зазначеного, при розгляді планованих видів діяльності, згідно Конвенції можуть вивчатися питання про те, чи може цей вид діяльності мати значний шкідливий транскордонний вплив, зокрема, на підставі одного чи кількох таких критеріїв; а) масштаби: заплановані види діяльності, масштаби яких є більшими для цього типу діяльності; б) район: заплановані види діяльності, які здійснюються в особливо чутливих або важливих з екологічної точки зору районах або у безпосередній близькості до них (наприклад, сильно зволожені землі, які визначені в рамках Рамсарської Конвенції, національні парки, природні заповідники, зони, які становлять особливий науковий інтерес, або пам'ятки археології, культури чи історії); а також заплановані види діяльності в районах, де особливості господарської діяльності можуть мати значний вплив на населення; в) наслідки: заплановані види діяльності, які мають особливо складний та потенційно шкідливий вплив, що призводять до виникнення навантаження, яке перевищує рівень стійкості середовища до зовнішнього впливу. До цього переліку відносять всі виробництва і об'єкти I, II та III класу небезпеки за санітарною класифікацією підприємств, виробництв та споруд відповідно до "Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів". Проведення ОВНС для об'єктів і видів діяльності, що не увійшли до переліку обов'язкових, відбувається у вкороченому обсязі, що визначається замовником і генпроектувальником у кожному конкретному випадку при складанні Заяви про наміри, за узгодженням з місцевими органами екології та санепідемслужби.
У загальному випадку основним результатом ОВНС є інформація про характер і масштаби впливу на довкілля планованої діяльності, альтернативи її реалізації, оцінки екологічних і пов'язаних з ними соціально-економічних й інших наслідків цього впливу та їх значимості, можливості мінімізації впливів. Основні принципи ОВНС за міжнародною і національною процедурами достатньо близькі: презумпція потенційної екологічної небезпеки будь-якої планованої господарської чи іншої діяльності; недопущення і/чи попередження можливих несприятливих впливів на довкілля і пов'язаних з ними соціальних, економічних та інших наслідків при реалізації планованої господарської й іншої діяльності; розгляд у взаємозв'язку технологічних, технічних, соціальних, природоохоронних, економічних та інших показників проектних пропозицій; альтернативність проектних рішень, включаючи "нульовий варіант" – відмова від діяльності, формування нових варіантів; гласність – доступність інформації з проектних рішень для громадськості на самій ранній стадії розгляду проекту для врахування громадської думки; відповідальність інвестора за наслідки реалізації проектних рішень. В перелік основних задач, які повинні бути вирішені у процесі ОВНС, входять: 1) оцінка стану довкілля до реалізації проектних рішень (визначення його фонових характеристик і параметрів компонентів, які можуть бути змінені у процесі господарської діяльності (основним методом отримання оцінки є проведення геоекологічних, інженерно- екологічних вишукувань і лабораторних досліджень); отримані характеристики – основа екологічного контролю і моніторингу планованої діяльності); 2) виявлення основних чинників і видів шкідливого впливу у зв'язку з реалізацією планованої діяльності: хімічне забруднення атмосферного повітря, підземних і поверхневих вод, забруднення грунтів, фізичний вплив на довкілля і людину, ландшафтно-деструкційний вплив; визначення лімітуючих екологічних чинників стійкості й уразливих ланок геосистеми; 3) обгрунтовування показників гранично допустимого впливу і правил природокористування, виходячи з лімітуючих екологічних чинників планованого виду діяльності; 4) пошук оптимальних інженерних, технічних, технологічних рішень, що сприяють мінімізації несприятливих впливів на довкілля, розробка заходів компенсації вірогідних несприятливих наслідків проектованого підприємства на довкілля; 5) розробка рекомендацій і заходів з обмеження чи нейтралізації всіх основних видів впливів (використання маловідходних технологій, оборотних систем водопостачання, систем захисту довкілля (насамперед, очищення викидів і скидів) тощо); виявлення і прийняття необхідних і достатніх заходів з попередження можливих неприйнятних для суспільства втрат екологічного, економічного і соціального характеру (ці заходи повинні враховувати специфіку технологічних циклів і властивості забруднюючих речовин, що утворюються у процесі реалізації планованої діяльності); 6) соціальна й економічна оцінка результатів планованої діяльності порівняно з екологічними наслідками і рекомендації з її реалізації; 7) забезпечення соціально-еколого-економічної збалансованості розвитку території й поліпшення умов життя і діяльності Людей.
Оцінки наслідків впливу повинні Грунтуватися на розрахунку й аналізі комплексного збитку довкіллю. Поняття "комплексний збиток" включає витрати на збереження якості довкілля і компенсацію втрат від забруднення. При цьому розглядаються такі три основні групи витрат: 1) витрати на заходи, пов'язані із зменшенням надходження викидів і скидів у навколишнє середовище (сюди входять витрати на будівництво й експлуатацію очисних споруд, створення захисних зон навколо джерел забруднення, розробку і впровадження систем контролю й управління охороною довкілля); 2) витрати на покриття наслідків від забруднення довкілля (виділяються соціальні, економічні й екологічні наслідки: соціальні наслідки виражаються у погіршенні умов життя населення, передчасному руйнуванні пам'ятників культури, мистецтво тощо; економічні наслідки оцінюються через фактичні втрати народним господарством внаслідок забруднення довкілля; екологічний збиток обумовлений екологічними модифікаціями біоценозів, зміною фонових характеристик компонентів довкілля тощо); 3) витрати на відшкодування втрат сировини, продуктів і енергії з газами, що викидаються, стічними водами і відходами виробництва, які могли б бути використані як вторинна сировина.
Основні вимоги до матеріалів ОВНС полягають у забезпеченні достовірності й науковому обгрунтуванні результатів, всестороннього розгляду взаємозв'язку технологічних, технічних, соціальних, природоохоронних, економічних й інших Показників альтернативних проектних пропозицій. Результатом проведення ОВНС є висновок про допустимість впливу планованої замовником діяльності на довкілля. Розробники ОВНС здійснюють пошук оптимальних проектних рішень, що сприяють: попередженню деградації довкілля; поліпшенню життя людей; виробленню ефективних заходів із зниження рівня вимушених несприятливих впливів. При підготовці обгрунтовуючої документації на будівництво об'єктів і здійснення видів господарської діяльності, для яких ОВНС на даному етапі не проводиться, замовник/розробник зобов'язаний зробити короткий висновок про допустимість планованого впливу на довкілля. Обгрунтовуюча документація представляється замовником на ДЕЕ.
Для прийняття необхідних заходів з попередження можливих неприйнятних наслідків у процесі аналізу й оцінки впливу планованої діяльності на довкілля розробником обгрунтовуючої документації повинні бути розглянуті: мета реалізації задуму чи пропонованого проекту; альтернативи планованої діяльності; характеристика проектних й інших пропозицій у контексті існуючої екологічної ситуації на конкретній території з урахуванням раніше ухвалених рішень про її соціально- економічний розвиток; відомості про стан довкілля на території реалізації планованої діяльності й оцінка ризику здоров'ю; можливі наслідки реалізації планованої діяльності та її альтернатив; заходи із запобігання неприйнятних для суспільства наслідків впровадження рішень; пропозиції з розробки програми моніторингу реалізації рішень, що готуються, і плану післяпроектного екологічного аналізу. Плановані проектні рішення повинні забезпечити запобігання погіршення якості довкілля при реалізації господарської діяльності до рівня, встановленого регіональними нормативами. Практика господарювання переконує, що будь-яка планована діяльність здатна впливати на довкілля, а негативні впливи, які викличе реалізація цієї діяльності, за своєю суттю, є платою за цю реалізацію. У тому випадку, коли така плата дуже велика, проект не може бути реалізований на даній території. Таким чином, кінцевим результатом проведення ОВНС є висновок про допустимість впливу планованої діяльності на довкілля.
У "Конвенції про оцінку впливу на довкілля у транскордонному контексті" ОВНС (це поняття прийшло з міжнародного екологічного права) розглядається як національна процедура оцінки можливого впливу планованої діяльності на довкілля у транскордонному контексті, яка направлена на запобігання шкідливого транскордонного впливу у результаті планованої діяльності, а також, на його зменшення і контроль за ним. Під транскордонним впливом розуміється будь-який вплив в районі, що знаходиться під юрисдикцією тієї чи іншої сторони, який викликаний планованою діяльністю, фізичне джерело якого розташоване повністю чи частково у межах району, що потрапляє під юрисдикцію іншої сторони. У Конвенції визначений перелік видів діяльності, які можуть суттєво впливати і повинні підлягати оцінці. Додатково запропоновані такі критерії для визначення екологічної значимості видів діяльності: масштаб і райони діяльності (виділяються особливо чутливі й важливі з екологічної точки зору) та наслідки цієї діяльності (особливо ті, що призводять до виникнення навантажень, які перевищують рівень стійкості середовища). Сторони, що підписали Конвенцію, ставлять собі за мету вжити ефективні заходи із запобігання шкідливого транскордонного впливу у результаті планованої господарської діяльності, а також із його зменшення і контролю. Для цього кожна сторона повинна розробити і ввести в дію національну процедуру проведення ОВНС, яка створює можливість широкої участі громадськості. ОВНС проводиться до ухвалення рішення про здійснення планованого виду діяльності. Сторони, що підписали Конвенцію, повинні прагнути застосовувати принципи ОВНС до політики, планів і програм. У тому випадку, коли реалізація планованої діяльності на території однієї країни може шкідливо транскордонно впливати на інші країни, останні можуть брати участь у ОВНС. У цьому випадку країна, на території якої планується такий вид діяльності, повинна повідомити інших учасників Конвенції не пізніше, ніж проінформує своє населення. Повідомлення містить інформацію про плановану діяльність, включаючи інформацію про транскордонний шкідливий вплив, а також запрошення взяти участь в ОВНС у встановлені терміни. З урахуванням думки зацікавлених країн (учасників Конвенції) розробляється документ про ОВНС, який повинен містити, як мінімум, таку інформацію: планована діяльність та її мета; опис, при необхідності, альтернатив планованої діяльності (у тому числі варіанта відмови від діяльності); відомості про ті елементи довкілля, які може зачіпати планована діяльність; опис заходів, направлених на те, щоб звести до мінімуму шкідливий вплив на довкілля; опис використаних методів прогнозування і даних про стан довкілля; наявні прогалини у знаннях і/чи невизначеності, які були виявлені при зборі необхідної інформації; короткий опис програм моніторингу за станом довкілля після введення об'єкта господарської діяльності в експлуатацію.
Відповідно до вимог Конвенції кожна країна-учасник повинна розробити свою національну процедуру проведення ОВНС і в Україні розроблено низку нормативно-методичних документів, які встановлюють національну процедуру ОВНС. Мета проведення ОВНС в Україні – визначення доцільності й прийнятності планованої діяльності та обґрунтування економічних, технічних, організаційних, санітарних, державно-правових й інших заходів щодо забезпечення безпеки довкілля. Дослідження з ОВНС планованої господарської й іншої діяльності включають: визначення характеристик планованої діяльності й можливих альтернатив; аналіз стану території, на яку може впливати планована господарська діяльність; виявлення можливих впливів цієї діяльності на довкілля з урахуванням альтернатив; оцінка впливу на довкілля планованої господарської діяльності (вірогідність виникнення ризику, ступеня, характеру, масштабу, зони поширення, а також прогнозування екологічних і пов'язаних з ними соціальних і економічних наслідків); визначення заходів, що зменшують, пом'якшують чи запобігають негативним впливам, оцінка їх ефективності й можливості реалізації; оцінка значимості залишкових впливів на довкілля та їх наслідків; Порівняння за очікуваними екологічними і пов'язаних з ними соціально- економічними наслідками альтернатив (у тому числі варіанту відмови від діяльності) та обґрунтовування варіанту, що пропонується для реалізації; розробка пропозицій з програми екологічного моніторингу і контролю на всіх етапах реалізації планованої господарської діяльності; розробка рекомендації з проведення післяпроектного аналізу реалізації планованої господарської діяльності.
На підставі проведених досліджень готується попередній варіант матеріалів ОВНС у вигляді пояснювальної записки, в якій висвітлюються: мета і потреба реалізації планованої господарської діяльності, а також альтернативні варіанти її досягнення (різні розташування об'єкта, технології й інші альтернативи у межах повноважень замовника), включаючи запропонований і відмову від діяльності; можливі види впливу на довкілля планованої господарської діяльності для альтернативних варіантів та його зміни в результаті реалізації цих альтернатив; заходи із запобігання і/чи зниження можливого негативного впливу планованої господарської діяльності; виявлені при проведенні оцінки невизначеності у визначенні впливів планованої господарської діяльності на довкілля; короткий зміст програм моніторингу і післяпроектного аналізу; обгрунтування вибору варіанта планованої господарської діяльності зі всіх розглянутих альтернативних варіантів. До Пояснювальної записки додаються матеріали громадських обговорень, що проводяться при проведенні досліджень і підготовці матеріалів ОВНС, із зазначенням: способу інформування громадськості про місце, час і форму проведення громадського обговорення; списку учасників громадського обговорення; питань, розглянутих учасниками обговорень, протоколів проведення громадських слухань та всіх висловлених у процесі проведення цих обговорень зауважень і пропозицій; висновків за результатами громадського обговорення щодо екологічних аспектів планової господарської діяльності; зауваження і пропозиції громадськості, з визначенням, які з цих пропозицій і зауважень були враховані замовником і в якому вигляді, які не враховані, а також підстава для відмови; списки розсилання відповідної інформації, що направляється громадськості на всіх етапах оцінки впливу на довкілля. Завершує ОВНС резюме нетехнічного характеру – короткий виклад отриманих результатів (надається зацікавленій громадськості для ознайомлення з тим, що відбудеться з довкіллям при реалізації проекту, що виключає надання громадськості попереднього варіанту матеріалів з ОВНС у повному об'ємі). Всі пропозиції й зауваження громадськості, а також додаткова інформація узагальнюється, аналізуються і використовуються при підготовці остаточного варіанту матеріалів ОВНС планованої діяльності.
Конвенція про ОВНС у транскордонному контексті й національна процедура передбачають широку участь громадськості при підготовці матеріалів з ОВНС. Забезпечення участі громадськості здійснюється замовником на всіх етапах процесу інвестування, починаючи з підготовки технічного завдання. Інформація у короткому вигляді публікується в офіційних виданнях державних органів виконавчої влади (для об'єктів експертизи державного рівня), в офіційних виданнях територіальних органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, на території яких запланована реалізація об'єкта ДЕЕ, а також на території яких запланована господарська й інша діяльність може викликати вплив. У публікації (а також через інші джерела інформації) надаються відомості про: назву, мету і місцерозташування планованої діяльності; доні про замовника або його представника; приблизні терміни проведення ОВНС; органи, що відповідальні за організацію громадського обговорення і його форми, а також форми надання зауважень і пропозицій; терміни і місця доступності технічного завдання з ОВНС; іншу інформацію. Виконавець ОВНС приймає і документує зауваження і пропозиції від громадськості, які враховуються при складанні технічного завдання з ОВНС. Замовник ОВНС забезпечує доступ до технічного завдання зацікавленої громадськості й інших учасників процесу з моменту його затвердження і до закінчення. Він з участю розробника проводить громадські слухання чи обговорення у ЗМІ й інших пропозицій з метою: інформування громадськості про проект планованої діяльності чи проектні пропозиції, що розробляються; виявлення і фіксації всіх можливих несприятливих наслідків реалізації господарських рішень; пошуку взаємоприйнятних альтернатив. Порядок проведення громадських слухань визначається органами місцевого самоврядування за участі замовника. При цьому замовник забезпечує проведення слухань зі складанням протоколу, в якому фіксуються основні питання обговорення та предмет розбіжностей між громадськістю і замовником. Протокол входить як один з додатків в остаточний варіант матеріалів з ОВНС планованої господарської діяльності. Прийняття від громадян і громадських організацій письмових зауважень і пропозицій у період до ухвалення рішення про реалізацію планованої господарської діяльності, документування цих пропозицій у додатках до матеріалів з ОВНС забезпечується замовником. В остаточний варіант, окрім доповнень щодо зауважень, повинна включатися інформація про облік цих зауважень і пропозицій, а також протоколи громадських слухань. Виконавець робіт передає остаточний варіант матеріалів з ОВНС замовнику, який представляє його на ДЕЕ. Для окремих видів діяльності, які не мають значних екологічних наслідків, процедура ОВНС може бути спрощена. Рішення про це ухвалюють органи, що організовують ДЕЕ.
До появи екологічно орієнтованих правил планування і проектування у багатьох країнах функції аналізу екологічного обгрунтовування проектів виконували процедури екологічного ліцензування планованої діяльності, які часто здійснювалися на відомчій основі. Вони викликали появу уявлень про необхідність нормування впливів на компоненти довкілля, у першу чергу, про лімітування потоків забруднюючих речовин, що супроводжують технологічні процеси. У свою чергу, дотримання нормативів технології використання сировини і території (землеємність), використання ресурсів (ресурсоємність), викидів у природне середовище (відходність) і санітарно-гігієнічних нормативів стало сутністю екологічної оцінки проектів. Екологічне лімітування і ліцензування техногенних навантажень перетворилися на основні складові системи екологічної оцінки, що були направлені <іа превентивне регулювання впливів великих проектів. Дю:< регулювання впливу невеликих проектів у більшості випадків достатнє використання типових норм і стандартів, що грунтується на попередньому досвіді (до них може застосовуватися спрощена процедура ЕО).
Щодо стандартизації в області охорони довкілля і використання природних ресурсів, то практика створення екологічних нормативів передбачає два основні етапи – наукова розробка й обгрунтування норм і правил (представляє власне екологічне нормування) та надання їм статусу нормативу (відноситься до компетенції стандартизації). Підсумок стандартизації – встановлення правил і норм у вигляді стандарту чи інших нормативних документів, що характеризуються відповідним правовим статусом. Згідно Українського законодавства, стандартизація – це встановлення норм, правил і характеристик з метою забезпечення (з погляду екологічного нормування): безпеки продукції, робіт і послуг для довкілля, життя і здоров'я людини та їх якості; єдності вимірювань, у тому числі й екологічних параметрів; економії всіх видів ресурсів; безпеки господарських об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф й інших видів надзвичайних ситуацій. Норми, правила і характеристики, встановлені у результаті стандартизації представлені стандартами якості навколишнього середовища, галузевими стандартами, стандартами підприємств тощо. Стандарти входять у систему права, займаючи своє місце в ієрархії правових актів, та носять обов'язковий характер і неодноразові у застосуванні. Державні стандарти гарантуються заходами державного примусу та бувають екологічними, виробничо-господарськими і термінологічними. Згідно класифікації Державного класифікатора України. "Український класифікатор нормативних документів ДК 004-2003" клас 13 (включає групи і підгрупи стандартів) цього класифікатора охоплює проблематику "Довкілля. Захист довкілля та здоров'я людини. Безпека". Інша важлива група стандартів, що мають пряме відношення до екологічного нормування – система стандартів безпеки праці. Для встановлення норм і правил природокористування можуть розроблятися інші види нормативних документів. Зокрема, статус нормативних правових актів мають документи, що встановлюють правові норми загальнообов'язкового характеру. В області екологічного нормування це можуть бути інструкції, правила, положення, які в обов'язковому порядку мають загальнодержавну реєстрацію в Мінюсті України. Будь-яке інше оформлення екологічних норм і правил не дає їм нормативно-правового статусу, і вони не обов'язкові для виконання.
Нині необхідність екологічного законодавства і примусу у дотриманні стандартів навколишнього середовища очевидна. У декларації з екологічного права, що прийнята на Всесвітній конференції асоціацій екологічного права (Лімаж, 1990 р.), процедуру ОВНС запропоновано розглядати як один з основних правових і наукових інструментів вироблення національної стратегії охорони довкілля. Декларація рекомендує додатково включати в ОВНС: експрес-аналіз шкідливих впливів проекту на суміжні території; вказівку на наявність чи відсутність законодавчих актів (у тому числи міжнародних), що передбачають природоохоронні заходи при розробці проектів; альтернативні варіанти проекту; оцінку впливу на населення і на якість довкілля в цілому; виявлення наукових невизначеностей. Контроль ОВНС запропоновано здійснювати незалежним науковим спеціалізованим органом. У разі ризику спричинення серйозних чи незворотних впливів на довкілля компетентні органи повинні мати право вимагати перегляду проекту до його реалізації чи відміни. Особлива увага у Декларації приділяється участі громадськості як при обговоренні ОВНС, так і у процесі ухвалення рішень щодо проекту в адміністративних і природоохоронних органах. Дані, зібрані у процесі ОВНС, рекомендується зберігати та систематично використовувати для поліпшення якості довкілля і накопичення наукових екологічних знань.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна оцінка та екологічна експертиза» автора Бобровський А.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Процедури екологічного супроводу планованої господарської діяльності“ на сторінці 2. Приємного читання.
