Розділ 14 МОНІТОРИНГ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ

З метою запобігання негативному впливові діяльності й об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, документація щодо реалізації таких об'єктів та діяльності підлягає обов'язковій державній екологічній експертизі. Державну екологічну експертизу організовують і здійснюють еколого-експертні підрозділи, спеціалізовані установи, організації або спеціально створені комісії Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, його органи на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади. На сьогодні значна частина документації стосовно будівництва об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проходить державну екологічну експертизу в процесі здійснення Комплексної експертизи. Це означає, що екологічна експертиза є складовою комплексної державної експертизи.

Для кращого розуміння, як здійснювалася екологічна експертиза в Україні за часів правління Л. Кучми, розглянемо одну дуже цікаву і повчальну історію.

Приклад. Проблему будівництва глибоководного судноплавного каналу в українській частині дельти Дунаю почали порушувати наприкінці XX ст. Прихильники будівництва звинувачували його противників у зраді національних інтересів України та допомозі Румунії. Опоненти посилалися на національне законодавство, міжнародні угоди, підписані Україною в галузі охорони природи, й наголошували на великій шкоді, якої завдасть це будівництво Дунайському біосферному заповідникові.

Дельта Дунаю — друга за величиною дельта Європи — центр біорізноманіття світового масштабу, найважливіше місце гніздування і сезонних скупчень птахів, розмноження цінних промислових і рідкісних видів риб, найбільше в Європі місце, де мешкає чимало рідкісних видів земноводних. Дельта Дунаю має дуже важливе значення для збереження багатьох рідкісних видів тварин і рослин. Варто зазначити, що лише на території невеликого (порівняно з площею всієї дельти) Дунайського біосферного заповідника (ДБЗ) росте більш як 20 видів рослин, занесених у Червону книгу України, і трапляється понад 125 видів тварин, включених у національний і міжнародні червоні списки. У 1999 р. український ДБЗ (46 403 га) об'єднали з румунським біосферним резерватом (580 тис. га) у біосферний резерват "Дельта Дунаю", що підтверджено відповідним сертифікатом ЮНЕСКО. Крім цього, дельту Дунаю віднесено до водно-болотних угідь міжнародного значення (Рамсарська конвенція) і включено до Списку всесвітньої спадщини.

Офіційну, урядову позицію щодо питання будівництва глибоководного судноплавного шляху в дельті Дунаю можна сформулювати так:

І. Глибоководний судноплавний канал Україні життєво необхідний. Його спорудження сприятиме розв'язанню соціально-економічних проблем Придунайського регіону, виведенню українського судноплавства на Дунаї з глибокої кризи, дасть змогу нашій країні успішно конкурувати з Румунією в галузі міжнародних перевезень і принесе Україні значний прибуток у валюті. Будівництво каналу створить багато додаткових робочих місць у регіоні, де спостерігається безробіття.

До початку 90-х років XX ст. Дунайське пароплавство та Придунав'я процвітали, хоча глибоководного каналу в нас не було, використовували неглибокий канал Прорва. Але з 1995 р. його перестали підтримувати черпаннями і він дуже замулився. Великий прибуток можливий лише за умови, якщо іноземні компанії користуватимуться цим каналом, а не коротшими та вигіднішими румунськими.

II. Найліпшим є проект глибоководного суднового ходу гирлом Бистре (ГСХГБ); він дешевий, для його реалізації потрібно небагато часу, за короткий термін окупляться всі витрати.

Ці твердження помилкові. Судноплавного каналу гирлом Бистре ніколи не було, судна рухалися Очаківським гирлом і Прорвою. 6 понад десяток різних варіантів прокладання або відновлення судноплавного шляху в українській частині дельти Дунаю, серед них набагато дешевші, ніж ГСХГБ. Ще наприкінці XIX ст. зрозуміли, що в таких мінливих, із великою кількістю мулу й піску утвореннях, як дельти, доцільно будувати лише шлюзовані канали, й бажано в неактивній частині дельти. Інакше не уникнути нескінченних розчищень наносів, причому з кожним роком витрати збільшуватимуться, про що свідчить досвід української Прорви або румунської Суліни. На будівництво ГСХГБ, згідно з проектом, потрібно ЗО млн дол. США. Пізніше великі суми спрямовуватимуть на ремонтні черпання.

III. Екології регіону будівництво й експлуатація ГСХГБ помітної шкоди не завдадуть, що підтверджено висновками державної екологічної експертизи проекту.

Учені Національної академії наук України (НАНУ) переконані: спорудження ГСХГБ стосовно екології дуже небезпечне. Потрапляння різноманітних токсичних речовин, що у великих концентраціях містяться в донних відкладах, зумовить помітне погіршення якості прісної та морської вод. Місця мешкання цінних І рідкісних видів тварин зруйнуються чи Істотно зміняться, в зоні безпосереднього впливу каналу природні рослинні угруповання заміняться групами рудеральних (сміттєвих) рослин, деградують донні угруповання. У результаті зменшиться чисельність багатьох видів диких тварин і рослин, уловів цінних промислових риб, скоротиться біорізноманіття, розірвуться екологічні коридори, знизиться стійкість екосистем.

IV. Щодо законодавства, то все благополучно, адже канал прокладатимуть зоною антропогенних ландшафтів Дунайського біосферного заповідника (ДБЗ), в якій за законом дозволяється господарська діяльність.

Насправді канал перетинає центральну частину тієї території, що з 1973 р. і до початку 2004 р. була тільки заповідною (у межах державного, пізніше природного чи біосферного заповідника). Це найцінніша ділянка приморської частини дельти. Щодо ДБЗ, то його заснували за Указом Президента України від 10 серпня 1998 р. № 861/98, відповідно до якого заповіднику передано 46 403 га угідь із внутрішніми водоймами та двокілометровою смугою акваторії Чорного моря, в тому числі 22 662 га надано в постійне користування як заповідну зону. Згідно з Законом "Про природно-заповідний фонд України", заповідні зони суворо охороняються, тут заборонено будь-яку господарську діяльність, що негативно впливає на природні комплекси. Це саме підтверджено і в Водному кодексі України. Діяльність, унаслідок якої руйнуються природні екосистеми, заборонено також у водно-болотних угіддях міжнародного значення; охороняються й численні види Червоної книги, що мешкають у дельті Дунаю, а також цінні промислові види риб.

V. Україна дотримується міжнародних угод у галузі охорони навколишнього середовища.

Проблеми збереження природи дельти Дунаю й охорони вод ріки та Чорного моря від забруднення порушуються у понад 20 різних конвенціях, угодах і деклараціях, які Україна ратифікувала або приєдналася до них. Майже всі питання виникають у зв'язку з будівництвом ГСХГБ.

VI. Україна готова до відкритого діалогу та співробітництва щодо проблеми каналу з міжнародними та вітчизняними природоохоронними організаціями та ЗМІ.

Від міжнародного співтовариства та української громадськості приховується правдива інформація про екологічні наслідки будівництва. Закордонним експертам, котрі бажають допомогти у виробленні оптимального рішення, усіляко перешкоджають.

То що ж споруджують у дельті Дунаю? Розрахований на 20—25 років експлуатації та вже нині морально застарілий канал, без перспектив створення сучасного морського порту з наземними під'їзними шляхами. Будуємо поспіхом, із порушеннями українського законодавства, всупереч підписаним Україною міжнародним угодам, на унікальній природній території, незважаючи на різкий протест природоохоронних організацій і вчених. Дунайський біосферний заповідник в Україні мав найвищий природоохоронний статус і, як здавалося, був надійно захищений від можливого знищення. Але міністр транспорту вирішив прокласти через центральну частину заповідного ядра біосферного резервату ЮНЕСКО судноплавний канал, переконуючи вищі рівні влади в тому, що це доцільно й економічно вигідно.

На шляху до досягнення мети Міністерство транспорту та зв'язку України мало дві основні перешкоди: природоохоронне законодавство та державну екологічну експертизу проекту. У грудні 2001 р. експертизу здійснили. У висновку наголошувалося, що в матеріалах техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту немає детального аналізу всіх можливих альтернативних варіантів каналу, а запропонований варіант (ГСХГБ) суперечить національному законодавству та міжнародним угодам України.

У 2001—2002 pp. учені НАН України й особисто її президент Б. Патон неодноразово висловлювали негативне ставлення до проекту ГСХГБ і наполягали на розробленні альтернативних варіантів, що не торкалися б інтересів біосферного заповідника. У 2002 р. НАНУ одержала урядове завдання — оцінити екологічні, економіко-соціальні, правові та міжнародні аспекти двох альтернативних варіантів каналу — гирлом Бистре та через Жебріянське пасмо. Результати тривалої роботи великого колективу вчених (тільки екологічним оцінюванням займалися 14 докторів і 9 кандидатів наук — гідробіологів, гідрологів, екологів, зоологів, ботаніків, більшість яких чимало років досліджувала дельту Дунаю) надали у вересні 2002 р. у вигляді двох докладних звітів, що переконливо продемонстрували неприпустимість першого варіанта й небажаність другого. Науковці наполягали на розробці інших, екологічно менш руйнівних, економічно доцільніших і юридично прийнятніших проектів.