Розділ 14 МОНІТОРИНГ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ

— потреба максимально допустимого з екологічного погляду інтенсивного функціонального використання територій.

Зважаючи на такі обмеження в процесі геоекологічного прогнозування вирізняють території альтернативного та регламентованого використання. Території альтернативного використання — території, природні й антропогенні особливості яких не створюють нормативних перешкод для будь-яких видів діяльності, тобто забезпечують багатоваріантність їх використання. Території регламентованого використання поділяються на два види:

— ділянки монофункціонального використання, профіль та інтенсивність якого визначаються потенціалом цих територій (наприклад, площі залягання корисних копалин, території меліоративного фонду, природно-заповідний і природно-рекреаційний фонди тощо);

— зони обмежень навколо об'єктів, що потребують спеціального режиму використання земель (це санітарно-захисні зони промислових підприємств, охоронні зони заповідників та ін.). У межах таких територій набір та інтенсивність функцій мають визначатися нормативно.

Під час проведення геоекологічного прогнозування з метою функціонального розподілу територіальних ресурсів їх оцінюють за комплексом природних і антропогенних факторів, що впливають на вид і черговість використання земель (інженерно-будівельні умови, наявність водних і трудових ресурсів тощо). При цьому застосовуються методи бальної та вартісної оцінки. Сутність методу бальної оцінки полягає у визначенні ступеня сприятливості окремих ділянок території для різних видів господарського використання в умовних величинах — балах. Спочатку здійснюється бальна оцінка кожного фактора, а потім бали підсумовуються. Метод вартісної оцінки передбачає виявлення порівняльного дорожчання використання окремих ділянок території для різних видів діяльності. Дорожчання розраховується спочатку за кожним фактором, а потім результати також підсумовуються.

У процесі прогнозних досліджень має надаватися інформація про терміни незворотного виснаження природних ресурсів та дигресії природного середовища, можливі зміни їх функцій щодо розміщення об'єктів. Для геоекологічного прогнозування потрібно визначити не лише вплив об'єкта на природу, а ще й порушені функції середовища. Шляхом оцінювання і прогнозування або підтверджуються необхідність, можливість і доцільність розміщення на певній території об'єктів, або спростовується проект їх розташування.

Отже, геоекологічне прогнозування — це система досліджень для виявлення напрямів, ступеня, швидкості та просторових масштабів майбутніх змін природних систем (комплексів) з метою розробки заходів з оптимізації природного середовища*187. Одним із найголовніших завдань геоекологічних прогнозів є запобігання можливим руйнівним природним процесам, що посилюються за допомогою технічних засобів, а також створення раціональної структури території, виявлення вторинних впливів і можливих довготривалих змін.

*187: {Емельянов А.Г. Физико-географическое обоснование прогнозирования изменения природных комплексов под воздействием гидротехнических сооружений // Исследования природных комплексов в целях их охраны и рационального использования. – Калинин: Изд-во Калинин. ун-та, 1986. – С. 14. }

З огляду на властивості природних геосистем як об'єкта прогнозних досліджень, можна сформулювати такі принципи геоекологічного прогнозування:

— комплексність прогнозу, тобто потреба передбачення змін низки компонентів природи в їх взаємозв'язку або всього комплексу загалом;

— динамічний підхід до прогнозованого об'єкта;

— просторово-часова єдність прогнозу, що відображає одночасність змін геосистем у часі та просторі;

— урахування природної диференціації середовища (шляхом фізико-географічного районування та ландшафтного картографування);

— якісно-кількісний характер прогнозу, який відображає відповідний рівень описання природних геосистем.

Терміни прогнозу зіставляються не лише з часом активного функціонування майбутніх видів природокористування (від декількох років до десятиріч), а й з можливими побічними впливами, які можуть виявитися через десятки, а в окремих випадках через сотні років. За тривалістю розрізняють короткотермінові прогнози (до одного року), середньотермінові (1—5 років), довготермінові (5—15—20 років), далекотермінові (понад 20 років). Інтерес становлять середньо- та довготермінові геоекологічні прогнози, що мають локальний і регіональний характер.

З метою запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища, а також нераціональному використанню природних ресурсів в Україні, крім моніторингу, застосовуються такі екологічні процедури, як екологічна експертиза й екологічний аудит.

Екологічній експертизі підлягають: проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування; техніко-економічні обґрунтування й розрахунки, проекти будівництва і реконструкції підприємств та інших об'єктів; проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, що регламентують господарську діяльність; документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі й та, що купується за кордоном; матеріали, речовини, системи й об'єкти, впровадження та реалізація яких можуть спричинити порушення норм екологічної безпеки та негативний вплив на навколишнє природне середовище.

Важливим інструментом запобігання негативному антропогенному впливові, техногенним аваріям і катастрофам стала державна екологічна експертиза, основною метою якої є заборона реалізації проектів і програм діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Державна екологічна експертиза — ефективний важіль запобігання порушенням вимог екологічного законодавства, засіб дотримання екологічної безпеки господарсько-промислової діяльності. Отже, мета екологічної експертизи полягає в запобіганні негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінюванні ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях та об'єктах.

Екологічна експертиза в Україні — це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі й оцінюванні передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності до норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки*188.

*188: {Закон України "Про екологічну експертизу" від 6 квітня 2000 р. №1642-ІІІ. – ВВР. – 2000. - №227. – Ст. 213 // ВВР. – №8. – Ст. 1.}