Розділ 14 МОНІТОРИНГ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ

Діюча на сьогодні система контролю за додержанням усіх вимог законодавства України в екологічній діяльності підприємств не забезпечує відтворення порушеного довкілля до стану природного у зв'язку з тим, що підприємства й установи не розуміють усіх факторів, що негативно впливають на стан природного середовища. Донині в державній практиці були відомі й поширювалися дві основні процедури врахування екологічних факторів у процесі реалізації нових проектів та інших рішень, пов'язаних із модернізацією та реконструкцією підприємств, — оцінювання впливу на навколишнє середовище (ОВНС) та екологічна експертиза. Але ці процедури спрямовані на запровадження ранніх дій із запобігання негативним впливам діяльності, тобто діям, що тільки плануються. На діючих підприємствах і об'єктах, як правило, використовували систему екологічного контролю, пов'язану з періодичними інспекційними перевірками спеціально уповноважених органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Ініціативи, яка б надходила від керівництва підприємств або інших зацікавлених органів, не було. Це зумовлено насамперед тим, що екологічні заходи, на думку керівників" — затратний засіб, до якого потрібно так і ставитися. Але в сучасних умовах реформування економіки, прагнення України вступити до Європейської та світової спільноти, ставлення до екологічних проблем, безумовно, мають змінитися. Ще одним стимулом, який може змінити думку власників і керівників виробництв під час розв'язання екологічних проблем, є прагнення привернути увагу іноземних інвесторів для реконструкції та найбільш екологічно безпечного переобладнання підприємств э метою бути на рівні в подальшій конкурентній боротьбі на світових ринках.

Механізмом, який спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості й ефективності діяльності суб'єктів господарювання, є Закон України "Про екологічний аудит", що діє з 24 червня 2004 р. Слід зазначити, що в економічно розвинутих державах екологічний аудит започаткували ще у 70-ті роки XX ст. як засіб захисту інтересів підприємницьких структур. Він спрямовувався на зменшення рівня ризику для довкілля та здоров'я людей, а також сприяння регулюванню заходів у галузі охорони навколишнього природного середовища. Як стратегічний напрям природоохоронної діяльності, вибрали створення й удосконалення методів і засобів захисту довкілля в кінці виробничого циклу, використовуваних на "кінці труби". Але можливості цього напряму швидко вичерпалися.

На Міжнародній конференції з проблем охорони довкілля, яка відбувалася в Женеві 1978 p., був обраний шлях на технічне переоснащення виробництва, де за основу беруться ресурсозберігаючі та маловідходні технології. Пошуки малозатратних і ефективних технологій та засобів збереження навколишнього середовища спричинили розвиток екологічного менеджменту. У 1984 р. Національне агентство з охорони навколишнього природного середовища США розробило концепцію аудиту для федеральних агентств, започаткувавши директиви екологічної політики, в яких рекомендувалося, враховуючи нормативні вимоги, ідентифікувати фактичні та потенційні проблеми охорони довкілля. У багатьох штатах США введено обов'язкове екологічне аудіювання в разі купівлі-продажу нерухомості, в тому числі земельних ділянок. Екологічний аудит, що відіграє важливу роль у регулюванні конфліктів між Національним агентством з охорони навколишнього середовища

США і компаніями — порушниками екологічного законодавства, обов'язково здійснюється, якщо причиною правопорушення є брак екологічної програми на підприємстві або неадекватність її екологічним вимогам. Під час регулювання позовів проти тих, хто повторно порушує природоохоронне законодавство, або проти постійних порушників застосовуються обов'язкові програми екологічного аудиту.

З кінця 90-х років XX ст. комерційні банки більшості промислово розвинутих країн почали використовувати екологічний аудит з метою попередження ризику неплатежів з позик своїх позичальників та банкрутства у зв'язку з їх діяльністю в галузі навколишнього середовища. У Великій Британії 1992 р. вводиться національний стандарт BS 7750 — перший Європейський стандарт з екологічного менеджменту, який за характеристикою повністю вписувався у вимоги вже діючого стандарту якості BS 5750, що набагато спростило його введення в життя. У березні 1992 р. Європейський Союз (ЄС) з цілями створення стимулів використання прийомів екологічного аудіювання для оцінювання діяльності підприємств розробив "Вимоги до екоаудіювання", які декларували не тільки перевірку виконання вимог природоохоронного законодавства, а й завдання власної політики підприємства.

У1992 р. на Уругвайському раунді переговорів у рамках Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) і Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро було ухвалено рішення про розробку міжнародних стандартів у сфері екологічно орієнтованого управління. На основі цього рішення у 1993 р. Міжнародна організація зі стандартизації, започаткована ще у 1946 р., утворила Технічний комітет "Екологічне управління" (ISO/TC 207), який почав розробку Міжнародних стандартів з екологічного менеджменту (стандарт ISO 14 000) з урахуванням міжнародних стандартів якості продукції (ISO 9000), що були вже зарекомендовані з кращого боку. Поява ISO 14 000 у серії міжнародних стандартів системи екологічного менеджменту на підприємствах і виробничих компаніях, на думку вчених, — це найзначніша міжнародна природоохоронна ініціатива. Характерною особливістю таких стандартів є те, що вони орієнтуються не на кількісні параметри (обсяги викидів, концентрації речовин тощо) і не на технології (вимоги використовувати чи не використовувати певні технології, вимоги використовувати "найліпшу доступну технологію"), а на те, що в організаціях запроваджувалися і дотримувалися певних процедур, були підготовлені певні документи, назначені відповідальні за певні галузі екологічно значущої діяльності.

Запроваджений в Україні Закон "Про екологічний аудит" визначає головні правові й організаційні засоби здійснення екологічного аудиту, що в основі мають елементи вимог найсучасніших розробок у сфері керування навколишнім середовищем. Найвагомішим внеском у теоретичні розробки здійснення екологічних аудитів в Україні були роботи, проведені в НАН України під керівництвом В.Я. Шевчука. Об'єктами екологічного аудиту є підприємства, установи та організації, їх філії та представництва, системи управління навколишнім природним середовищем та інші об'єкти, передбачені законом, незалежно від форм власності та форми діяльності*192. Екологічний аудит в Україні може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування стосовно об'єктів або видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку. В основному першочерговими у цьому списку, який затверджує Кабінет Міністрів України, будуть підприємства, котрі збанкрутують, або підлягають приватизації чи придбанню, або передачі в державну, комунальну чи недержавну власність. Добровільний екологічний аудит упроваджується стосовно будь-яких об'єктів екологічного аудиту на замовлення зацікавлених суб'єктів. Суб'єкт — інвестори або спостережна рада, керівник виробництва або рада директорів, які хочуть визначитися у питанні: на якому рівні перебуває їх підприємство щодо додержання законодавчих актів України з охорони навколишнього природного середовища, або з інших питань, визначених Законом України "Про екологічний аудит". Як правило, предметом розгляду під час проведення екологічного аудиту є:

*192: {Закон України "Про екологічний аудит" від 24 червня 2004 р. №1862-IV // ВВР. – 2004. - №45. – С. 2. }

— види діяльності, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища;

— стан навколишнього середовища на виробничому або природному об'єкті;

— системи управління навколишнім середовищем;

— дотримання природоохоронного законодавства й зумовлених екологічних вимог;

— використання природних ресурсів;

— процес поводження з відходами;

— фінансові ризики, пов'язані з відповідальністю за порушення зумовлених екологічних вимог.

Наприклад, для Кривбасу, де в останні десятиріччя перейшли в недержавну власність такі гіганти залізовидобувної та металургійної промисловості, як Північний, Центральний, Південний, Інгулецький ГЗК, ВАТ КГМК "Криворіжсталь", Криворізький залізорудний комбінат тощо, для екологічного аудиту є широке поле діяльності. Кривий Ріг, у межах якого техногенна завантаженість перевищує всі уявні межі, з метою поновлення навколишнього середовища до нормального рівня для життя людини, безумовно, потребує великих матеріальних, грошових і людських ресурсів.

За результатами екологічного аудиту підприємства змогли б розробити довгострокові екологічні програми, які були б представлені в зацікавлені органи влади. Отримання таких матеріалів давало б змогу органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування у подальшому контролювати діяльність підприємств у сфері охорони навколишнього природного середовища та його відродження. Здійснення екологічного аудиту сприятиме запровадженню єдиної державної політики щодо довгострокових екологічних програм, спрямованих на відтворення навколишнього природного середовища при залученні до цього не тільки державних, а й недержавних коштів підприємств-забруднювачів.

14.3. Геоекологічний моніторинг у системі природоохоронного законодавства України

Геоекологічний моніторинг довкілля в Україні — сучасна форма реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації. Геоекологічний моніторинг забезпечує регулярне оцінювання та прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства й умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.