Розділ 14 МОНІТОРИНГ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ

6. ГІС повітряного середовища м. Києва. У результаті проекту було здійснено аналіз фону забрудненості міста, здоров'я дитячого населення, порівняно з оцінювальним вмістом небезпечних речовин у повітрі, виділено несприятливі для проживання населення райони Києва.

Виконана робота є компонентом створюваної нині в УЦМЗР системи моніторингу потенційно небезпечних об'єктів і територій України.

За допомогою геоінформаційного картографування потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) України можна ефективніше вирішувати питання щодо реагування на надзвичайні ситуації та запобігання їм, визначати ступінь ризику їх настання, воно є підґрунтям проведення екологічного аудиту об'єктів, у тому числі з метою екологічного страхування. У зв'язку з цим в УЦМЗР започатковано реалізацію проекту "Моніторинг потенційно небезпечних об'єктів і територій України". Він виконується в рамках Закону "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 p., наказу МНС "Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів" від 18 грудня 2000 р. і передбачає загальнодержавну інвентаризацію зазначених об'єктів і територій за допомогою супутникових технологій, ГІС і шляхом комп'ютерного моделювання впливу забрудників на природне середовище. У результаті буде створено функціональну ГІС для відстежування стану критичних територій та об'єктів України. Також у рамках проекту впровадять моделі розсіювання викидів підприємств в атмосфері, викидів нафти в морі тощо. Матеріали роботи можуть використовуватися для цілей екологічного страхування, зокрема, інтерес до цього виявили західні страхові компанії, що виходять на ринок України.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України приділяє значну увагу питанням координації й організації геоекологічного моніторингу, зокрема, розробці та впровадженню нормативно-правових актів і нормативних документів з питань моніторингу довкілля. /Для розвитку прийнятих постанов Кабінету Міністрів України організовано розробку та впроваджено низку організаційно-методичних документів з питань моніторингу довкілля, а саме:

— міжгалузевого нормативного документа "Методичні рекомендації з підготовки регіональних і загальнодержавної програм моніторингу довкілля", проект якого погоджено із МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держбудом, Держводгоспом, Держкомлісгоспом та Держкомземом;

— міжгалузевого нормативного документа "Єдине міжвідомче керівництво з організації та здійснення державного моніторингу вод", проект якого погоджений із МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держбудом та Держводгоспом (за документом встановлюються єдині технічні вимоги до організації та здійснення спостереження за станом поверхневих і морських вод, прибережних зон водосховищ, підземних вод, джерел забруднення вод, за гідрологічними показниками оцінки кількості вод, за фізико-хімічними і біологічними, токсикологічними, вірусологічними, радіологічними показниками якості вод, а також технічні вимоги до обробки та надання інформації);

— міжгалузевого керівного нормативного документа "Положення про порядок інформаційної взаємодії органів Мінприроди України й інших суб'єктів системи моніторингу довкілля у процесі здійснення режимних спостережень за станом довкілля" (за цим положенням визначаються єдині вимоги до порядку інформаційної взаємодії суб'єктів державної системи моніторингу довкілля щодо режимних спостережень, основні принципи інформатизації співробітництва, загальний порядок формування, отримання та надання інформації суб'єктами моніторингу);

— нормативні документи Мінприроди України: "Номенклатура та позначення структурних елементів державної системи моніторингу довкілля", "Методичні вказівки та вимоги щодо оснащення типових пунктів оперативного контролю води", "Рекомендації щодо зіставлення даних моніторингу вод", "Методичні вказівки щодо проведення інвентаризації лабораторій аналітичного контролю".

Розроблено керівний нормативний документ "Організація та здійснення спостережень за забрудненням поверхневих вод (у системі Мінприроди України)", який упроваджено в 2003 р. Розробка та впровадження зазначених вище нормативно-правових документів дали змогу координувати створення регіональних систем моніторингу довкілля. Зокрема, в Донецько-придніпровському регіоні створено багатоцільову інформаційно-аналітичну систему моніторингу довкілля Запорізької області, розроблену в межах "Програми моніторингу довкілля Запорізької області".

Слід зауважити, що за регіональними програмами моніторингу довкілля, котрі передбачають, зокрема, створення регіональних систем моніторингу довкілля та залучення до їх роботи територіальних органів, інших суб'єктів моніторингу довкілля, активно працюють державні управління екології та природних ресурсів у Сумській, Чернівецькій, Кіровоградській, Черкаській областях. Створення таких систем в областях стримується недостатніми матеріально-технічною базою служб спостережень і рівнем комп'ютеризації й автоматизації. Отже, зробимо деякі висновки.

В Україні все більше уваги приділяється адаптивним процедурам оцінювання екологічної ситуації та прийняття рішень в управлінні природокористуванням. Причина цього полягає у глибоко досліджених теорією та підтверджених на практиці фактах, що свідчать про таке:

— взаємозв'язки соціальних, демографічних, економічних та екологічних процесів мають складний характер, який динамічно змінюється в просторі і часі, у зв'язку з чим судження про майбутні зміни в природокористуванні неминуче є ненадійними, навіть якщо вони ґрунтуються на виявлених на сьогодні тенденціях розвитку окремих процесів;

— економіко-виробничі й екологічні системи, маючи властивість змінюватись і самоорганізовуватись, зберігають пристосованість і здатність до самовідновлення лише в певних межах, при перевищенні котрих вони переходять в якісно інший стан;

— збитки, пов'язані з прорахунками у плануванні, та відхиленнями під час втілення в життя природоохоронної політики надто великі, щоб можна було формувати і реалізовувати їх у режимі проб і помилок, обмежуючись реагуванням на порушення, які відбулися, без самонавчання всієї системи.

Ці обставини роблять нереальними надії на розробку "ідеальних" природоохоронних стратегій, котрі залишалися б стабільними тривалий час. Зміни, внесені в подібні стратегії, мають ґрунтуватися на глибших наукових теоріях і моделях динамічної оптимізації. Механізм контролю та корегувальний механізм природоохоронної політики повинні забезпечувати випереджувальне й оперативне внесення необхідних змін у природоохоронні дії, не лише "пам'ятати" про тенденції зміни об'єктивних даних, а й володіти базою знань про системи аргументів та установок, що в минулому спричинили помилки або сприяли успіхам, знати і враховувати "ціну" і наслідки позитивного й негативного досвідів природоохоронної політики.

Адаптивний підхід до управління природоохоронною діяльністю — одна з найважливіших передумов її ефективності. Адаптація режиму управління здійснюється двома шляхами: 1) корегування стратегій природокористування і встановлення механізму прийняття оперативних рішень відповідно до умов, що змінюються і передбачаються; 2) природоохоронна політика може і має сама по собі активно впливати на формування сприятливих умов наступного розвитку, зокрема, шляхом підвищення рівня екологічної освіченості суспільства, збільшення природоохоронного потенціалу тощо. Йдеться не про пристосовуваність, а про активну адаптацію, яка досягається за допомогою цілеспрямованої зміни зовнішнього середовища відповідно до перспективної мети охорони та раціонального використання природних ресурсів.

У зв'язку з багатодисциплінарним і міжвідомчим характером проблем, що розв'язує природоохоронна політика, інформаційно-методичне забезпечення цієї діяльності є специфічним і складним завданням. У зв'язку з настійною потребою поліпшення інформаційно-методичного забезпечення природоохоронної політики зумовлений розвиток екологічного моніторингу. В документах міжнародної конференції ООН із питань навколишнього середовища (Стокгольм, 1972) була висунута ідея моніторингу в формі національних систем постійного спостереження за змінами в біосфері з метою одержання достовірних відомостей про збільшення техногенного впливу на її компоненти, екологічне прогнозування й обґрунтування рішень щодо регулювання взаємодії техносфери з біосферою.

Моніторинг — це спостереження, оцінювання (порівняння з нормативними параметрами) і прогнозування стану навколишнього середовища у зв'язку з господарською діяльністю людини; постійне і безперервне спостереження. Саме з метою забезпечення збору, обробки, збереження й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні з 1991 р. створена система державного моніторингу навколишнього природного середовища.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте сутність поняття геоекологічного моніторингу, з'ясуйте його мету й основні завдання.