Розділ «21. Книга як вид документа»

Тому стає припустимим використання в різних науках поняття "книга" під певним кутом зору, надаючи перевагу одному із згаданих вище аспектів, що призводить до паралельного існування різних визначень даної дефініції.,

Еволюція книги як матеріально-конструктивного об'єкта

Історія книги досліджена набагато краще від її сутності й призначення в соціумі як складного матеріально-конструктивного об'єкта та засобу передачі інформації.

Конструкція сучасної книги результат багатовікового розвитку. Книгознавці відносять до книг ранні "форми закріплення та передачі в часі й просторі інформації" [16].

Так, в енциклопедії "Книга" можна прочитати: "У стародавні часи форми побутування книги були різноманітні" [19].

Еволюційний шлях, який пройшла книга від найдавніших часів і до сучасності, наведено в таблиці 5.20.

Таблиця 5.20. Еволюційний шлях розвитку книги

Хронологічно першою формою книги вважається глиняна табличка. Знаменита бібліотека ассірійського царя Ашшурбаніпала (668-626 рр. до н. е.), яку він зібрав у Ніневії, складалася з майже тридцяти тисяч глиняних табличок з текстом, виконаним клинописом. У Індії й на Цейлоні в ті часи існували книги з пальмового листя, скріплені у вигляді віяла.

Книги-сувої на скріплених кінцями аркушах папірусу використовувалися в Древньому Єгипті в ІІІ-ГУ тис. до н.е. їхня довжина досягала 10 метрів.

У II столітті до н.е. виник новий писальний матеріал - пергамент, що обумовив перехід від сувою до кодексу. Конструкція кодексу сходить до дерев'яних поліптихів, що використовувались у Древньому Римі як своєрідні зошити для запису (дощечки, що становили поліптих натирали воском, по якому видряпували написи). Найдавніший збережений кодекс на пергаменті відноситься до IV століття.

Кодекс (триптих) XI століття з трьох навощених дощечок зі збереженим на воску текстом був знайдений в 2000 році в Новгороді. Це одна з найдавніших нині відомих книг Русі. Кодекс був у вжитку довгий час, не менш 2-3 десятиліть.

З XIII століття основним писальним матеріалом стає папір. У Європу папір прийшов після захоплення арабських паперових млинів у часи Реконкісти в Іспанії та через Грецію. До нас дійшли арабські паперові рукописи, що відносяться до IX століття. Існує версія, що в 751 році китайці напали на арабів у Самарканді, але потерпіли поразку, а серед узятих арабами бранців виявилися паперові майстри, від них і було перейнято мистецтво.

Папір високої якості європейці навчилися робити тільки наприкінці XIII століття, у XV столітті випуск його освоїли в Німеччині. Ще через 100 років вартість паперу знизилась, настільки, що друкарство змогло приносити прибуток.

Становлення і розвиток книгодрукування

Документознавчий підхід до визначення поняття "книга"

Незадоволеність існуючим визначенням поняття "книга", його науковим трактуванням, а також деякими термінологічними труднощами, що випливали із практичної діяльності, привело науковців до спроб замінити термін "книга" на інше загальнотеоретичне поняття.

Відійти від традиційного терміна "книга" й замінити його загальнотеоретичним поняттям "документ" запропонував на початку XX століття бельгійський учений П. Отле. Визначаючи дане поняття в рамках документної парадигми, він запропонував враховувати, в першу чергу, інформаційну складову книги як документа, що створений для передачі, відтворення та зберігання інформації.

Вивчення такої функції книги, як збереження інформації, має давню історію. Ідею про те, що книзі властива функція збереження й передачі інформації, висунув ще Річард де Бері у творі "Філобіблон" (1344 р.), про неї писали Ф. Бекон й АЛ. Герцен. Відповідно до цієї концепції функціональне призначення книги - фіксування інформації з метою зберігання й передачі в часі й просторі.

На початку XX ст. П. Отле в "Трактаті про документацію" "документом" назвав не саму книгу, а будь-яке фіксоване джерело знання в єдності його змісту й внутрішньої форми, а терміном "книга" - всі аспекти форми друку як єдиного матеріально-духовного комплексу. Пояснюючи поняття "книга" й "документ", П. Отле підкреслював, що книга - це термін, який використовують умовно для визначення всього масиву документів. Він об'єднує в собі не одну тільки книгу в первинному значенні слова, рукописну чи друковану, але Й журнали, газети, рукописи та графічні репродукції, креслення, гравюри, схеми, карти, діаграми, фотоматеріали тощо [28].

Усвідомлення феномену книги викликало в 20-ті роки XX ст. особливий інтерес дослідників. Відомий книгознавець М. Н. Куфаєв у 1922 році писав: "Яка природа й у чому сутність книги? Чи не мислиться споконвічне джерело її - Думка й Слово від століття й до століття існуючої? Питання велике й складне ... Сутність її в Слові й початок її в особистості" [20].