Розділ «Модуль 3. Організація створення документів»

10. Види структур документа та його реквізити

Характеристика видів документів відповідно до структури

Структура документа - це відносно стійкий спосіб організації його елементів як системи.

Якщо система охоплює найрізноманітніші складові того чи іншого об'єкта: його будову, склад, спосіб існування, форму розвитку, - то структура вирізняється такими його якостями, як стійкість, стабільність усього об'єкта, завдяки чому він зберігає свою якість за зміни зовнішніх та внутрішніх умов.

Доки зберігається структура, доти й зберігається система в цілому. Руйнування чи перетворення структури документа може призвести до істотної перебудови чи його загибелі.

Так, умовно відповідно до структури розрізняють такі види текстових документів: простий документ, складний документ, полідокумент, монодокумент.

Характеристика видів документів відповідно до структури подана в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Характеристика видів документів відповідно до структури

Поділ документів на прості та складні, моно - й полідокументи вважається умовним, оскільки одне повідомлення (твір) може розміщуватись на кількох відокремлених матеріальних носіях: аркушах, сторінках, томах, випусках тощо.

Структура документа - це матеріальна конструкція, що складається з певної кількості елементів, взаємозв'язок між якими дає йому можливість існувати як системі. Структура дозволяє відрізнити книгу від журналу, платівку від дискети тощо, тобто ідентифікувати кожен тип і вид документа.

Оскільки, офіційний документ мусить відповідати певним вимогам й бути відповідним чином оформленим з метою його подальшого використання та зберігання, то більшість із його підсистем регламентовані стандартами, поясненнями, інструкціями тощо. Кожен вид службового документа має свій типовий формуляр чи формуляр-зразок - необхідні відомості про документ, які слугують його основою.

Зовнішня та внутрішня структура документа

Реквізити документа

Термін "реквізит" латинського походження, що перекладається як "потреба". У середньовічній Італії ним означали необхідні й обов'язкові елементи боргових зобов'язань цінних паперів, в першу чергу векселів.

Широке розповсюдження векселі мали з середини XII до середини XVII ст., і саме Італію називали їх батьківщиною. При цьому необхідність проставлення тих чи інших елементів при формулюванні векселів визначалась вексельним правом, норми якого різнилися в кожній із країн.

Із другої пол. XIX ст. зміст векселя пов'язувався з наявністю на ньому тих чи інших обов'язкових елементів й повинен був відповідати тим суттєвим ознакам, що зазначені в законі. У 1848 р. пруським урядом був прийнятий загальнонімецький вексельний статут, що закріпив правила користування векселями. На початку XX ст. (в 1930 р.) в Женеві була прийнята конвенція, що уніфікувала елементи векселів й основні норми міжнародного вексельного права, які діють й донині.

У термінологічному словнику слово "реквізит" подається як обов'язковий елемент офіційного документа. Це означає, що реквізити проставляються лише на офіційних документах. У національному стандарті України ДСТУ 2732:2004 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять" під реквізитом розуміється інформація, зафіксована на службовому документі для його ідентифікування, організування обігу і (або) надання йому юридичної сили [2]. У примітці до стандарту зазначено, що реквізит це елемент, що відбиває процес оформлювання службового документа, тобто фіксування його реквізитів, необхідних для надання йому юридичної сили.

Аналізуючи модель документа, яка вже отримала назву формуляр (від лат. - "властиво судово-правовим формулам"), засновник документознавства проф. К.Г. Мітяєв у шістдесятих роках минулого століття відзначав, що документ може складатися з 8-10 елементів або ознак, при цьому одні з цих ознак є обов'язковими для надання документу юридичної сили, а інші - "прикрасами", або ж додатковими.

Сам термін "реквізит" проф. К.Г.Мітяєв перейняв з фінансово-бухгалтерської документації, де на його думку, особливо "ретельно це питання розроблено", й ввів його для означення обов'язкових елементів документа. "Відсутність, або невірне значення реквізиту роблять документ недійсним", підкреслював автор [7].