Розділ «4. Розвиток носіїв інформації»

З давніх часів наші предки використовували різноманітні носії, на яких можна було б залишити відбиток: пальмове листя, бамбук, папірус, кістки тварин, черепахові щитки, кору, камінь.

Греки на камені витесували епітафії та урочисті написи. Аристотель і Плутарх повідомляли, що закони Драконта в Афінах були записані на дерев'яних і кам'яних брилах.

Італійці для запису інформації широко використовували метал, зокрема бронзові таблички. Разом з тим, першим основним матеріалом для письма древнім народностям - шумерам, а згодом вавилонянам і ассірійцям, служила глина.

Застосування глиняних табличок

Документи з папірусу

Альтернативним матеріалом для виготовлення документів в Єгипті став папірус. У якості матеріалу для письма він став використовуватись ще в період 5-6 династій (2563-2263 р. до н.е.), а, можливо, і раніше.

Термін "папірус" єгипетського походження, та, як вважає більшість дослідників, він походить від єгипетського "папуро", що означає "те, що належить фараону", "царське". Виготовлявся папірус з однойменної багаторічної трав'янистої рослини родини осикових, що росла до п'яти метрів заввишки в заболочених районах Нижнього Єгипту. У стародавні часи різні частини цієї рослини використовувались для різноманітних потреб населення: молоді паростки вживали в їжу, із стебла виробляли мотузки, канати, циновки, кошики, човни тощо. Та головне - осердя стебла служило для виготовлення матеріалу для письма.

Давньогрецький учений Теофраст в своїй праці "Дослідження рослин", а пізніше Пліній Старший в трактаті "Природна історія" залишили детальне описання цієї рослини і способи виготовлення з неї матеріалу для письма.

Спочатку розрізане уздовж на тоненькі пластини трьохгранне стебло рослини розрізали уздовж на тоненькі пластини, а потім розчавлювали на довгі тонкі смуги - плагули. Внутрішня частина стебла, більш еластична, різалась тонкими шарами, а ближче до зовнішньої оболонки - більш товстими. Нарізані смуги сортували, підбираючи за якістю й довжиною. Потім смуги розкладали одну біля іншої на спеціальному столі з похилою поверхнею. Зверху накладали поздовжній шар смуг, намочували нільською водою й пресували. При цьому із волокон виділявся сік, що міцно склеював смужки між собою.

У результаті отримували аркуш по довжині стебла, ширина якого дорівнювала від 10 до 40 см. З'єднуванням декількох смуг збільшували довжину аркуша іноді до 20 і більше метрів. Після ретельного висушування на сонці аркуші проклеювали особливим клеєм, який виготовляли із хлібного м'якіша, прокип'яченого у воді. Використовували такий клей на другий день після приготування. Міцність склеювання папірусних аркушів забезпечувалась речовинами рослинної тканини, ніяких сторонніх клейких речовин не застосовували, однак поверхню аркуша вкривали клеєм, щоб надати їй рівність та попередити розтікання чорнил по волокнах. Після пресування аркуш висушували на сонці та вирівнювали за допомогою інструментів із слонової кістки та морській раковин. Отримані аркуші папірусу склеювались в середньому по 20 в довжину, утворюючи таким чином свиток, який отримав назву "хартії" (а з III ст. до н.е. до V ст. н.е. для цього використовували і пергамент).

Проклеювався папірус лише з лицьової сторони, яка мала назву (recto), зворотня сторона (verso) залишалась незайманою. Аркуші розлініювали лише в поздовжньому напрямку (видимі прожилки рослини слугували рядками), й лише потім на них можна було писати.

Заповнений текстом папірус називали "томом". З обох боків до нього прикріплювали валики з дерева чи кістки й отримували "сувій". Іноді сувій клали у футляр із шкіри або тканини - "тогу". Зберігались тоги на полицях з кедрового дерева (воно найкраще зберігає рукописи від ко-мах-шкідників) з прикріпленими до них табличками назв творів.

Слід також зазначити, що перший аркуш папірусу називався "протокол", а останній - "есхатокол". Дуже рідко із папірусу робили книгу, яка б мала сучасний вигляд.

Папірус, на відміну від глиняних табличок, був м'яким матеріалом. Це, по-перше, робило його більш легким у порівнянні з глиною, а, по-друге, папірус за розміром був набагато більшим, що призвело до збільшення інформаційного потенціалу самого документа.

Документи на папірусі було легше транспортувати, і, відповідно, ефективність передачі інформації в часі та просторі зростала в кілька раз. Це сприяло широкому розповсюдженню папірусу по всьому Середземномор'ї. Поза межами Єгипту папірус використовували в Греції та Італії. У Західній Європі папірус використовували аж до XI ст. н.е.

Хоча папірус був не дуже міцний матеріал, але до нашого часу дійшла значна кількість античних папірусів. Більшість із них була знайдена в Єгипті і Тунісі, де вони завдяки сухому клімату добре збереглись. Це й цілі сувої, і окремі фрагменти. Серед них твори Аристотеля, Софокла, Есхіла, Гомера.

Широко застосовувався папірус в імператорських канцеляріях Італії. На території Равенни Його використовували до X ст., а в південній Італії та Сицилії, де виготовляли свій папірус, - до XII ст. Папська канцелярія писала "булли" на папірусі майже до початку XI ст. (остання "булла" на папірусі належала папі Бенедикту VIII (1012- 1024рр.). Від середніх віків до наших часів дійшло близька трьохсот документів на папірусі, і тому сьогодні вони зберігаються як особливо цінні реліквії. Так, у Британському музеї зберігається папірус Таріса, довжина свитку якого перевищує 40 метрів.

Застосування остраки

Сировина для виготовлення папірусу зростала тільки в Єгипті, а технологія виготовлення була складною. Це зумовило його відносно високу вартість. Використовувати папірус для виготовлення документів, що містять швидко-старіючу оперативну інформацію, було невигідно. Вихід був знайдений шляхом використання для складання документів більш дешевого та доступного матеріалу.