Із історії розвитку класифікації документів
Проблеми розроблення класифікації (від лат.- "розряд, група") документів ще до кінця не вирішені. Об'єднання різних систем та підсистем документації нерідко обумовлювалось потребами практичної діяльності чи усталеністю вже розроблених класифікаційних схем.
Першою спробою класифікації документів у логічній послідовності на групи, підгрупи й більш дрібні частини був розподіл, що ґрунтувався на ознаках змісту документа, його тематиці. Тематична ознака, що була взята за основу в бібліотеко-бібліографічної класифікації, у подальшому призвела до розробки М. Д'юі варіантів Десятинної класифікації. Сьогодні цією класифікацією користуються більшість бібліотек світу.
Досить цікавою спробою в класифікуванні була "Предметна класифікація", розроблена англійським вченим Джеймсом Брауном (1862-1914). Автор спробував об'єднати в одній системі предметизацію та класифікацію; у результаті механічно й досить часто навіть формально були об'єднані різнорідні за змістом та побудовою документи. Дана класифікація застосовувалась лише в країні її винахідника.
Наступний поділ документів за класами з метою відображення відношень між ними проводився з урахуванням інформаційної складової документа.
Інтегруючий підхід до класифікації документів, що враховував би особливості змісту й форми, було започатковано у XX ст. одночасно з уведенням у науковий обіг понять "документ" та "документація". Перша спроба такої класифікації була здійснена П.Отле в його праці - "Трактат про документацію" (1934р.), де були викладені основні класифікації, що враховують не тільки властивості тексту, але й характеристики форми документа, його матеріального носія [10].
Відсутність теоретичної та методологічної бази, як вище зазначалось, не дозволило сформувати понятійний апарат й привело до кризи документації як науки. Ряд дослідників взагалі відмовились вважати документацію наукою, розглядаючи її як метод раціоналізації наукової роботи й економії розумової праці.
Досить активно проблема класифікації документів почала розроблятися лише з кінця 1960-х - початку 1970-х років у межах інформатики, книго- та архівознавства, а у кінці 1980-х років - бібліотеко- та бібліографознавства. Більшість цих підходів були обумовлені специфікою диференціації документів.
Приміром, головною ознакою ідентифікації і розрізнення між документами, на думку російського вченого проф. Ю.М. Столярова, є поділ документів за їх найменуванням. Без наявності найменування документи взагалі неможливо класифікувати, тобто хоча б якимось чином в найзагальнішому вигляді впорядкувати знання про них [17].
Назва - це словесне визначення предмета, явища, поняття тощо. Знання етимології (від грецького- істина, основне значення, "logos - "слово"), підкреслює вчений, дозволить встановити ту первинну ознаку, яку людина хотіла виділити, надаючи документу ту чи іншу назву.
Знаходження цієї ознаки дає можливість відповісти на питання, наскільки назва документа зв'язана з його властивостями.
Отже, лише за останні роки, завдяки працям Ю.М. Столярова, A.B. Соколова, Н.М. Кушнаренко, Г.М.Швецової-Водки, С.Г.Кулешова, Л.І.Драгомірової, В.В. Бездрабко, з'явилася можливість створити багатоаспектну класифікацію документа з урахуванням його як інформаційної, так і матеріальної складової.
Поняття й принципи класифікації документів
Ознаки загальної класифікації документів
12. Комплексна схема класифікації документів
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальне документознавство» автора Ю.І.Палеха на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „11. Розвиток класифікації документів“ на сторінці 1. Приємного читання.