Розділ «8. Матеріальна та інформаційна складові документа»

Залежно від матеріальної основи документи поділяють на:

природні та штучні

Штучні документи, тобто ті, що створені людиною, у свою чергу поділяються на:

паперові

полімерні

Паперові носії складають основу більшості сучасних текстових документів, які традиційно функціонують у суспільстві. їх називають паперовими, тобто такими, носієм яких є папір.

Стандарти паперу та форми поштових конвертів були запропоновані П.Отле ще на початку минулого століття. Перші стандарти на адміністративні документи були введені "виходячи з ділових та фізіологічних зручностей і виробничих можливостей" [24].

Полімерні - це документи, виконані на штучних носіях (полімерній основі). Розрізняють такі види полімерних документів:

- кінодокументи (кіно-, діа-, відеофільм);

- фотодокументи (діапозитив, мікрофільм, мікрокарта тощо);

- фотодокументи (магнітні фонограми для запису звуку);

- електронні документи (дискети, диски, мікросхеми, картки флеш-пам'яті тощо).

Носій інформації - матеріальний об'єкт, призначений для зберігання й передачі інформації.

Форма носія інформації - це спеціальна конструкція матеріального носія, яка забезпечує виконання документом його першочергової функції, роблячи його при цьому зручним для зберігання й використання.

На сьогодні використовуються практично як синоніми поняття "електронний документ", "машиночитаний документ" та "технотронний документ".

Машиночитаний документ - це "документ, придатний для автоматичного зчитування інформації, що знаходиться в ньому" [19].

За логікою самого слова "машиночитанний" означає, що для його використання необхідні спеціальні технічні засоби (пристрої), але необов'язково електронні. Певні види перфокарт - теж машиночитані документи, оскільки їхній зміст неможливо дізнатися без допомоги спеціально створеного апарата.

На це звернув увагу Г.Г. Воробйов [15], а Н.М. Кушнаренко, у свою чергу, узагальнивши наявні підходи, показала, що всі документи, зміст яких повністю або частково виражений перфораціями, матричним магнітним записом тощо, пристосовані для автоматичного зчитування (включаючи електронні), відносяться до машиночитанних документів [17].

Термін "технотронний документ" одержав поширення в архівознавстві та джерелознавстві. Прихильником його використання в рамках документознавства стала проф. Г.М.Швецова-Водка, яка виділила два основні підходи до трактування цього поняття:

- об'єднання документів, що характеризуються технічним походженням;