Розділ «1.6. Культура суспільства та її захисна функція»

- правові умови, що визначають рівень захищеності прав, свобод і обов'язків людини і держави;

- матеріально-економічні умови, що обумовлюють ступінь захищеності людини від злиднів, задоволення нормальних потреб у їжі, одязі, житлі та ін.;

Рис. 1.9. Фактори, що впливають на культуру безпечної життєдіяльності особистості

- рівень освіченості, готовність людини до безпечного способу життя та діяльності.

До внутрішніх факторів можуть бути віднесені власні особисті якості людини - генетичні, в тому числі психологічні та соціально обумовлені, що сприяють або підвищенню даного рівня безпеки, або його зниженню. Завдання безпеки постають щодня перед кожною людиною, оскільки, приступаючи до самостійної діяльності, вона повинна знати і розраховувати можливі наслідки своїх дій, що перетворюють життєве середовище, чітко уявляючи всі процеси в системах із спільнотами всіх рівнів. Вступаючи до творчої (або руйнівної) життєдіяльності, індивіду слід навчитися розглядати себе як суб'єкта безпеки. Знання кожної людини, необхідні в даний час для забезпечення безпеки, повинні базуватися на:

- чітких уявленнях про процеси, що відбуваються у складних системах, які містять велику кількість природних, соціальних і техногенних компонентів;

- на усвідомленні особистої відповідальності за результати своєї життєдіяльності.

Якщо розуміти культуру як певний рівень розвитку творчих сил і здібностей людини, то культура безпеки - це відповідний рівень розвитку творчих сил і здібностей людини до профілактики ризиків, попередження та зменшення шкоди (заподіюваної шкідливими і небезпечними факторами життєдіяльності) їй особисто та суспільству в цілому. Об'єднання понять "культура" і "безпека" вперше було здійснено Міжнародним агентством з атомної енергії в 1986 р. при аналізі причин і наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Визнано, що відсутність культури безпеки стало однією з основних причин цієї катастрофи. Крім того, зазначено, що культура безпеки характеризується кваліфікаційною та психологічною підготовленістю персоналу, а її формування є одним з фундаментальних принципів управління об'єктами підвищеної небезпеки і підлягає нормативному регулюванню в атомній енергетиці. В даний час склалося розуміння того, що така категорія повинна бути застосована не тільки до персоналу потенційно небезпечних об'єктів, але і до кожної людини окремо та суспільства в цілому. Оскільки носієм культури безпеки є особистість, розумова діяльність якої перетворюються в цінності, норми, знання і віру, в її поведінку, що виключає генерування небезпек, дбайливе ставлення до інших людей та середовища існування.

Від ціннісних установок людей, мотивів їхньої поведінки, особистісних і професійних якостей та здібностей визначальною мірою залежить ефективність заходів щодо забезпечення безпеки життєдіяльності, зниження індивідуальних, корпоративних, державних і глобальних ризиків (рис.1.10).

У життєвому середовищі тільки опанування людиною основними цінностями культури безпеки та їхнє безумовне дотримання може гарантувати їй безпечне існування. Різні моделі системи з об'єктами безпеки (особа, сім'я, група) у неявному вигляді присутні при вивченні безпеки поведінки особистості та групи. Моделі систем з центральним об'єктом безпеки у вигляді професійних корпорацій використовуються для вирішення завдань безпеки професійної діяльності. Проблеми безпеки об'єктів наступних рівнів окремими людьми та громадами безпосередньо не вирішуються, однак, при розгляді всіх задач нижчих рівнів (особистих, групових, професійних) їх необхідно знати і керуватися в своїй повсякденній життєдіяльності виробленими суспільством заходами безпеки.

Рис. 1.10. Складові цінності культури безпеки

Значне місце в безпеці людини посідають соціальні фактори, такі як рівень загальної культури суспільства, добробуту, обслуговування, побутові умови, звичаї, поведінкові переваги, моральна та емоційна характеристики. Особливе значення для її безпеки має соціально-політичне середовище, із своїми загрозами соціальної безпеки особи, такими, як: позбавлення життя, здоров'я, дієздатності; насильство через нав'язування чужого світогляду та руйнування сформованого; маніпулювання свідомістю і поведінкою; моральне розбещення і фізичне розтління; обмеження або позбавлення загальнолюдських прав і свобод; насильницьке підпорядкування злочинним цілям і угрупованням; використання людини як засобу збагачення і т.д. Суспільство не може існувати без створення необхідних для життєдіяльності його членів матеріальних благ, засобів життєзабезпечення та духовних цінностей. Тому не випадково об'єктом безпеки соціуму є його матеріальні і духовні цінності. У зв'язку з цим, небезпеками і загрозами суспільству можна також вважати посягання на його економічні (базисні) засади, на соціальне становище громадян; придушення свободи, нехтування правами; соціальні конфлікти тощо.

Іншою формою небезпек є процеси, пов'язані з духовно-моральною (культурною) безпекою суспільства. Очевидна наявність різноманітних за своїм характером видів соціальних небезпек, причому всі вони, так чи інакше, пов'язані зі структурою основних сфер діяльності людини. А саме: технологічні та технічні - з економічною сферою; антропологічні та етнологічні - з соціальною; духовні та інформаційні - з духовною і т.п. Разом з тим існують і комплексні види: соціально-економічні, природно-технологічні, військово-технічні та військово-технологічні, соціально-політичні та ін. Забезпечення безпеки від цих загроз належить до пріоритетних завдань системи безпеки держави.

Суб'єктами безпеки особистості є держава з відповідними інститутами (органами законодавчої, виконавчої та судової влади, органами влади суб'єктів України і місцевого самоврядування, державними установами, відомствами тощо), громадськими структурами (політичними партіями та об'єднаннями, громадськими організаціями та ін.), сім'єю, громадянами. При цьому слід пам'ятати, що всі дії зазначених суб'єктів щодо забезпечення безпеки повинні здійснюватися в суворій відповідності до законів, при дотриманні балансу інтересів особи, суспільства і держави, на основі їх взаємної відповідальності за забезпечення безпеки.

Суспільні науки - історія, психологія, соціологія, культурологія, філософія розробили низку законів, які стосуються духовно-морального розвитку суспільства в цілому і його індивідів зокрема. У спеціальних роботах описані явища культури, що ведуть до соціальних катастроф, вони є сьогодні, їх не можна не бачити і не враховувати. І, перш за все, серед законів функціонування духовної сфери суспільства необхідно брати до уваги закон пріоритетності культури. Адже якщо культура знижує свій потенціал, вона обслуговує тривіальні інстинкти. При цьому зникають високі світоглядні та альтруїстичні устремління особистості, посилюється процес її духовного зубожіння і ущербності внутрішнього світу. Ерзац-культура орієнтується на заздалегідь заданий усереднений тип мислення "середньо статистичної" людини. Небезпека такої "культури" полягає в її постійному прагненні придушити самобутнє, привчити людей до конформістських, тобто пристосовницьких установок, які нівелюють безмежно унікальний світ особистості. Такі явища виникають у житті суспільства тоді, коли воно характеризується насадженням загального лицемірства і рабської психології. Сьогодні для досить значної частини населення культура втрачає свій інтелектуальний статус, вироджується в розваги, ілюзорний світ, який дозволяє піти від реальності. Подібні ситуації в історії відомі, вони закінчувалися соціальними катастрофами. Закон про рівновагу духовних і матеріальних цінностей стверджує, що не можна допустити ситуації, коли люди фактично будуть мутантувати у розвитку, культивуючи тільки матеріально-споживчі інтереси.

Поява глобальних загроз від життєдіяльності принципово змінила постановку проблем безпеки. До настання нової епохи проблеми безпеки та способи їх вирішення були такими, що їх можна умовно розділити на дві категорії. Середній рівень безпеки населення країни забезпечувався загальним рівнем розвитку, а також військовими та адміністративними засобами держави. Індивідуальний рівень безпеки залежав від особистої поведінки в повсякденному житті. Для індивіда держава ототожнювала безпеку (сьогодні її називають національною)суспільства, яка ставала важливіше особистої безпеки тільки в короткочасні періоди війн за виживання. Ціна спроможності членів суспільства до самопожертви була висока і позначалася негайно: виживали лише спільноти, індивіди яких виявляли цю здатність в критичних умовах воєн. Інакше спільнота, а разом з нею і більшість її членів, гинули.

Сучасна життєдіяльність людей у всіх проявах - соціальному, політичному, технічному, економічному, військовому - не гарантує виживання людини як біологічного виду. Комплекс проблем безпеки розширився, став більше взаємопов'язаним і набув якісно новий характер через виникнення нової і безперервної загрози існуванню всього людства від власної життєдіяльності. Фактично, загроза катастрофи в глобальному масштабі стала постійною. Тому надалі дії кожної особистості і життєдіяльність людських спільнот будь-яких рівнів повинні постійно задовольняти вимогам глобальної безпеки. Для цього потрібно повсюдно впроваджувати нові світогляд, систему ідеалів і цінностей, формувати якості особистості безпечного типу, створювати суспільство і державу, а, зрештою, і світову спільноту безпечного типу. Безпечна ж життєдіяльність - це дотримання законів безпеки (профілактика, мінімізація, подолання, усунення наслідків впливу на людину і природу шкідливих і небезпечних факторів). У зв'язку з цим, культура безпеки життєдіяльності людини повинна розглядатися, як одна з характеристик цивілізованості суспільства. Основою культури безпеки життєдіяльності, як відомо, є моральні цінності, що перетворилися на внутрішні переконання членів соціуму, в яких закріплені як вимоги до особистості, так і безумовні норми поведінки в суспільстві та природі. Культура безпеки життєдіяльності полі-функціональна. Вона, по-перше, об'єднує процеси створення та засвоєння цінностей (виконує аксіологічну функцію). По-друге, є системою якостей, які є регулятором ефективності застосування знань, умінь і навичок безпечної поведінки (здійснює регулятивну функцію). По-третє, виконує нормативну функцію. Як і в загальній культурі, в культурі безпеки життєдіяльності існують найпростіші уявлення про те, як необхідно діяти у відповідних ситуаціях, зафіксовані у встановлених суспільством нормах. Норми шляхом виховання та навчання закріплюються у свідомості людини і підлягають неухильному дотриманню всіма членами суспільства. Існують також і уявлення про звичаї, які визначаються культурно-історичними умовами та особливостями суспільного середовища. Таким чином, можна визначити поняття "культура безпечної життєдіяльності" як стан громадської організації людини, що забезпечує відповідний рівень її безпеки під час діяльності (де первинна її свідомість, що є засобом культурної творчості).

Поняття "безпека життєдіяльності" та "культура безпеки" відбивають взаємозалежні явища і процеси, в тому числі і природні в першу чергу. Культура безпеки як соціальне явище представлена в ідеології, релігії, науці (містить знання про безпеку людини і суспільства), мистецтві, міфології, спорті. У той же час, в особистісному її втіленні і безпека життєдіяльності, як характеристика людини з її діяльністю, не є одним і тим же. Безпечна життєдіяльність - це життєдіяльність за законами безпеки (профілактика, мінімізація, подолання, усунення наслідків шкідливих і небезпечних факторів). А культура безпеки особистості включає ще низку додаткових компонентів - це і мотивація, і досвід самовдосконалення готовності до безпечної життєдіяльності.

Перехід на стійкий шлях розвитку суспільства неможливий без урахування і, за необхідності, трансформації світогляду кожної людини в напрямку підвищення її відповідальності за майбутнє наступних поколінь. Найважливішою складовою цього процесу є формування культури безпеки життєдіяльності, яке має реалізовуватися з раннього дитинства і удосконалюватися протягом всього життя людини. Особистість з рівнем культури безпеки життєдіяльності, необхідним для недопущення загибелі людського роду, виявляє її, перш за все, в дбайливому відношенні до себе; при взаємодії всередині соціуму не стає суб'єктом і об'єктом небезпеки для інших; в безпечній взаємодії з навколишнім середовищем.

Формування культури безпеки життєдіяльності особистості має передбачати взаємозалежне рішення наступних завдань. Перш за все, виховання у членів соціуму мотивації до безпечної поведінки. У процесі формування людини під впливом соціальних, педагогічних та інших чинників звичайно реалізуються три основні тенденції. При одній - формується особистість, схильна до саморуйнування, у якої не тільки відсутня мотивація до безпечного поводження, але і є протилежна, що виявляється в готовності до створення небезпечних ситуацій або неусвідомленого тяжіння до шкідливих наслідків, до жертовності, мучеництва і т.д. Така особистість схильна до невиправданого підвищеного ризику, веде, як правило, нездоровий спосіб життя, сама створює небезпечні ситуації. В іншому випадку формується перебільшене прагнення до безпеки, - цілком контролювати поточні події з метою повністю виключити ризик потрапляння в небезпечні ситуації. Така людина може бути надто обережною і завбачливою. Крайній вираз даної тенденції виявляється в боязкості, нерішучості. Третя тенденція відбивається у прагненні забезпечити свою особисту безпеку, безпеку оточуючих людей. Тут у наявності прагнення до повноцінного життя, не позбавленого елементів ризику, при цьому усвідомлена постановка цілей, реалізація яких допомагає ефективно передбачати, попереджати, долати небезпечні ситуації. Названі три типи мотивації формуються на ранніх стадіях розвитку особистості. Причому, схильність до саморуйнування виникає найчастіше під впливом прикладу дорослих (схильних до алкоголізму, невиправданого ризику тощо). Невпевнена, боязка, зайво завбачлива поведінка тих, що виховуються також під впливом боязко-тривожних старших, які не стільки виховують прагнення до безпеки, скільки залякують можливими, звичайно перебільшеними небезпеками. Мотивація третього типу, що відбивається у прагненні до раціонального подолання можливих небезпек, які формуються під впливом виховання, заснованого на поступовому розширенні зон самостійності та відповідальності молоді. При цьому її не кидають напризволяще, а підтримують в моменти, коли для подолання важких і тим більше небезпечних ситуацій власних зусиль виявляється недостатньо. Формування оптимального типу мотивації до безпечної поведінки є фундаментом, на якому надалі базується підвищення надійності та безпеки взаємодії людини і навколишнього середовища.