Розділ «1.6. Культура суспільства та її захисна функція»

o контролюють поведінку, що відхиляється від норми;

o служать зразками, еталонами поведінки. Можна виділити декілька типів культурних норм:

- за сферою застосування - в малій чи великій соціальній групі, де відповідно відокремлюють також два типи: групові звички - тобто норми, що виникають та існують в культурі малих груп; і загальні правила - норми, поширені у великих групах або суспільстві в цілому;

- інституційні норми, які виконують функцію дозволу або заборони, зафіксовані в будь-яких офіційних документах (законах, декретах, постановах, церкви і т. п.). Ці норми відіграють важливу роль у підтримці громадського порядку і стабільності суспільства;

- статистичні, що складаються стихійно у вигляді масового звичаю, у вчинках і оцінках поведінки людей. Такі норми умовно називають етнографічними, тому що механізм їхнього складання аналогічний механізму формування етнографічних традицій. Неофіційний характер цих норм аж ніяк не передбачає ліберального відношення до порушника, який може зазнавати досить жорстокого покарання;

- конвенціональні - тобто народжені в процесі суспільного договору, але не мають силу закону. Прикладом подібних норм можуть служити норми сусідської поведінки, норми дружнього спілкування в колективі тощо;

- еталонні - норми, спеціально створені як зразки для наслідування.

Сучасна типологія культурних норм містить знання, традиції, звичаї, звички, табу, закони, моду, смак, інтереси, вірування тощо. Ключовою ланкою нормативної системи є мораль. Всі елементи нормативної культури суспільства повинні бути узгоджені. Порушення рівноваги в нормативній системі культури може бути різноманітним. Однією з форм його прояву є аномія. Людина не народжується особистістю, а стає нею. Розгорнуту концептуальну модель безпеки особистості подано на рис. 1.8.

Становлення людини як особистості - це процес її входження в культуру суспільства. Цей процес обумовлений засвоєнням складного комплексу соціальних і культурних норм, цінностей і традицій, прийнятих у суспільстві. Культура є системою взаємодій окремої людини, що представляє собою певний баланс особистісного та індивідуального з одного боку, і обумовленого людським родом, суспільством - з іншого боку. Культура суспільства задає необхідні критерії формування особистості і підтримує їх в процесі життєдіяльності. Особистість впливає на культуру суспільства і перетворює її творчо інтерпретуючи, розвиває і змінює.

Рис. 1.8. Розгорнута концептуальна модель безпеки особистості

Процес залучення індивіда до культури має назву соціалізації. У культурології часто використовуються альтернативні даному поняттю терміни, такі як "культуралізація"" та "інкультурація". Загальним у визначенні даних явищ є те, що це процеси, джерелом яких виступає акт впливу навколишнього світу на суб'єктивність людини. Останнім часом більшість вчених схиляється до того, що соціалізація та інкультурація є незалежними характеристиками єдиного процесу входження індивіда до соціокультурного середовища даного суспільства. Культурологічний аналіз процесів взаємодії культури і особистості виділяє кілька рівнів цього процесу:

o соціалізація, під якою розуміють введення індивіда в спільне знання про навколишній світ і залучення до громадської практичної діяльності (кінцевим продуктом процесу соціалізації є особистість);

o інкультурація - процес введення індивіда в систему нормативно-ціннісних установок конкретної культури, становлення вихованої людини або ж людини - інтелігента;

o адаптація - процес фізичного, психофізичного та соціального пристосування до оточуючого середовища, наприклад, професійного.

Ці соціокультурні процеси реалізуються в суспільстві через соціальні інститути, які можна визначити як способи та механізми впровадження у свідомість людини певних установок і норм поведінки в суспільстві. До соціальних інститутів відносять власність, державу, сім'ю, виробничі осередки, суспільство, науку, ЗМІ, системи освіти і охорони здоров'я, політичні партії, церкву, армію тощо. Під культурою організації (корпоративною) розуміють поєднання спільних цінностей, відносин та визнаних поведінкових взірців її учасниками, що надають організації специфічний характер. Культура організації за своєю суттю двійчаста - з одного боку, це щось стійке, сформоване протягом декількох років або навіть десятиліть (в залежності від часу існування самої організації), а з іншого - часто представляє відбитки поглядів певної особи або групи осіб, які мають значний вплив в організації, будучи в більшій мірі ситуативним, ніж стабільним станом. Корпоративна культура - це атмосфера або соціальний клімат в організації. Фахівці відокремлюють три взаємопов'язаних рівня корпоративної культури: поверхневий, змістовний та глибинний. Поверхневий рівень - спостерігається поведінка: манера поведінки, мова, правила, фірмові знаки, одяг (спецодяг), інтер'єр та інші зовнішні ознаки. Змістовний рівень характеризує усвідомлення цілей, формування цінностей і відносин. Змістовний рівень відбиває усвідомленість професійної поведінки. Глибинний рівень корпоративної культури - вищий рівень, коли цінності сприймаються на підсвідомому рівні (автоматично), як особисті цінності.

Виховання є складовою частиною процесу соціалізації і представляє цілеспрямоване передання культурних норм і правил гідної поведінки від старшого покоління до молодшого. Головним інститутом первинної соціалізації є сім'я. Школа, яка надає дітям систематичну освіту, готує до трудового життя і участі в політичному і культурному житті суспільства, є головним агентом вторинної соціалізації. Кожна людина - це єдність індивідуального і соціального. Щоразу, переходячи на новий цикл свого життя, пов'язаний зі зміною соціальних ролей (студентство, одруження тощо), людина проходить процес перенавчання. Відлучення від старих цінностей, норм, правил поведінки називається десоціалізацію. Наступний за нею етап навчання новим цінностям і нормам - ресоціалізацією. У процесі міжкультурної комунікації з ре-соціалізацією пов'язані процеси акультурації та асиміляції. Повну ресоціалізацію називають також культурним оновленням. У цьому випадку, на відміну від акультурації, відбувається повне звільнення людини від старих культурних норм.

Суть наступної компоненти поняття "культура безпечної життєдіяльності", а саме - "безпеки", було розглянуто раніше. Слід тільки додати, що безпека має багатобічний характер. Вона обумовлена різними факторами - об'єктивними і суб'єктивними, со-ціопсихологічними та культурними, політичними та законодавчими, природними та технічними, макро- і мікроекономічними, які взаємно залишаються у нерозривному зв'язку рис. 1.9.

Відомо, що рівень безпеки життя і діяльності людини визначається низкою зовнішніх і внутрішніх умов. До зовнішніх факторів належать:

- соціальні умови життя людини, що обумовлюють ступінь її забезпеченості в охороні здоров'я, культурі, захищеності дитинства, старості, непрацездатності та ін.;

- екологічні умови, що визначають рівень захищеності людини від впливу несприятливих екологічних факторів на здоров'я та перспективи подальшого життя;