Розділ 1. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

Для ряду небезпек, здатних до біоакумуляції, таких як, наприклад, забруднювачі елементів біосфери (важкі метали, ДДТ), існують певні межі, в рамках яких організм здатний компенсувати їх негативну дію. Саме такий підхід закладений в ряд гранично допустимих значень - ГДР (гранично допустимий рівень), ГДК (гранично допустима концентрація) тощо. Пороговий рівень дії небезпеки існує і для технічних систем, будівельних конструкцій, гірсько-технічних споруд тощо. Він характеризується здатністю елементів технічних систем, будівельних конструкцій тощо, чинити опір до певної межі та протягом певного часу негативним (руйнуючим) діям або корисним (робочим) навантаженням, зберігаючи при цьому свої задані функції. Цей рівень оцінюється якісними і кількісними характеристиками матеріалу елементів або систем в цілому, іменованими показниками надійності.

Для виключення необоротних біологічних ефектів встановлюють нормовані безпечні і гранично допустимі рівні або концентрації енергетичної або біологічної дії. При визначенні гранично допустимих значень доводиться робити вибір між ймовірністю завдати збитку здоров'ю людини і економічною вигодою забезпечення більш жорстких нормативів.

Встановлення значень граничних доз дії базується на підпо-рогових концентраціях речовин (або інших величин дії), при яких не спостерігається скільки-небудь помітного відхилення або зміни функціонального стану організму, визначеного точними і чутливими фізіологічними, біохімічними і патогістологічними методами, прийнятими в сучасних медико-біологічних дослідженнях. Виходячи з цього, предметом регламентації при оцінці впливу небезпечних та шкідливих чинників на безпеку життєдіяльності людини є ступінь впливу чинників середовища на характер і рівень змін функціонального стану, функціональних можливостей організму, його потенційних резервів, адаптивних здібностей і можливостей розвитку останніх.

Таким чином. Небезпеки - багатоаспектне явище, і важко, а часом навіть неможливо, розглядати одні складові частини небезпеки у відриві від інших. Необхідно мати уявлення про те, яких наслідків слід чекати, наскільки велика загроза для навколишнього природного середовища і для суспільства.

Джерелами небезпеки (матеріальними носіями) є: людина; об'єкти, що формують трудовий процес і що входять в нього: предмети праці, засоби праці (машини, верстати, інструменти, споруди, будівлі, земля, дороги, енергія тощо); продукти праці; технологія, операції, дії; природно-кліматичне середовище (грози, повені, сонячна активність тощо); флора, фауна. При аналізі обстановки середовища діяльності людини вимальовуються як зовнішні, так і внутрішні джерела небезпеки.

Зовнішні джерела - два роди явищ: стан середовища діяльності (технічні системи) і помилкові, непередбачені дії персоналу, що приводять до аварій і створення для навколишнього середовища і людей ризикованих ситуацій. При цьому різні чинники середовища впливають неоднаково: якщо техніка і технології можуть представляти безпосередню небезпеку, то соціально-психологічне середовище, за винятком випадків прямого шкідництва, впливають на людину через її психологічний стан, через дезорганізацію її діяльності.

Внутрішні джерела небезпеки обумовлені віктимністю - особистими особливостями працюючого, які пов'язані з його соціальними та психологічними властивостями і представляють суб'єктивний аспект небезпеки (цей аспект більш детально розглядається психологією безпеки діяльності).

Спроби визначити, що таке безпека людини сьогодні, є надзичайно широко розповсюдженими. Програма Розвитку Організації Об'єднаних Націй (UNDP) в щорічному звіті про розвиток людства за 1994 р. у розд. 2: "Нові виміри безпеки людини" виробила наступне визначення безпеки людини: "Безпека людини має два головних аспекти. Вона означає, поперше, безпеку від таких хронічних загроз, як голод, хвороба і репресії. І по-друге, вона означає захист від раптових і шкідливих руйнівних подій в умовах щоденного життя, - чи то вдома, на роботі або в суспільстві. Такі загрози можуть існувати на всіх рівнях національного буття і розвитку..." і там же: "Перелік загроз для безпеки людини довгий, але найбільше він може бути розкритий декількома наступними головними категоріями: економічна безпека; безпека харчування; безпека здоров'я; екологічна безпека; особиста безпека; суспільна безпека; політична безпека".

В згаданому звіті безпека людини визначена як універсальна потреба, яка характеризується широкою взаємозалежністю всіх людей, залежністю від величезної кількості загроз, загальних для будь-кого і будь-де. Безпека людини залежить від наявності превентивних засобів, які в свою чергу залежать від того, як люди живуть, від 'їх доступу до засобів охорони здоров'я, соціальних, економічних і освітянських можливостей, від того, живуть вони в умовах миру чи війни.

Мета безпеки людини - охороняти життєве ядро людини від критичних всюди поширених загроз без перешкод довгостроковому існуванню і діяльності самої людини (Визначення дане Комісією ООН з безпеки людини, 2003).

В даному визначенні термінам, що використовуються, надаються наступні тлумачення:

Охороняти - забезпечувати і поширювати безпеку людини на основі: ідентифікації поширених і критичних загроз; запобігання (таким чином, щоб небезпеки не відбувалися); пом'якшення (тобто небезпеки відбуваються так, що шкода від них обмежується); реагування (жертви небезпек продовжують своє існування з гідністю і з підтримкою засобами до проживання);

Життєве ядро - багатовимірний набір прав і свобод людини, які грунтуються на практичних аспектах.

Людина (всі люди) - наголос на людині (не на державі) - сфокусований на індивідах і їхніх суспільствах, універсальний і передбачає відсутність любої дискримінації.

Критичні поширені загрози - критичні загрози втручаються у види діяльності і функції ядра людини. Поширені загрози - великомасштабні, періодичні небезпеки. Загрози можуть бути прямими, як, наприклад, геноцид або громадянська війна. Загрози можуть також бути опосередковані, наприклад, як нестача інвестицій або фінансовий колапс.

Довгострокове існування і діяльність людини - безпека людини не є достатньою для існування і діяльності людини. Процеси безпеки людини повинні бути сумісні з поточним станом розвитку людини за допомогою підтримки її участі, свободи, інститу-ційної відповідності і несхожості.

Стаття 11 Монреальської декларації визначає відповідальність держави: "Всі держави повинні поважати і захищати право людини на безпеку. Відповідно всі держави повинні формулювати політику запобігання пошкодженням і сприяння безпеці".

Безпека може бути досягнута за допомогою активного діяння на структури і оточення, а також на ставлення та поведінку людини. На цей процес можуть вплинути:

- поширення інформації про ризик і варіанти вибору управління ризиком між громадськими і політичними, професійними, науковими і суспільними групами;

- узгоджені дії з метою максимізувати рівні безпеки, що є досяжними за даних умов;