З 2000 р. посилився інтерес до проблеми реформування обліку, зокрема на підприємствах та у підрозділах ресторанного господарства, що відображено у низці публікацій. У фаховій літературі та обліковій практиці є різні підходи до формування облікової моделі в ресторанному господарстві.
На практиці сформувалась негативна тенденція - спрямування облікової політики на фіскальні запити. Саме цим підходам і відповідає традиційна облікова модель.
За часів СРСР підприємства ресторанного господарства поділялись на класи: люкс, вищий та перший, що насамперед відповідало потребам адміністрування ціноутворення (рівні націнок встановлювались відповідно до класу закладу). Традиційна галузева модель обліку в ресторанному господарстві відповідала потребам контролю формування цін. В основу реалізації цієї моделі покладено калькуляційні картки та розрахунок реалізованої торговельної націнки, що базується на застосуванні рахунку 28 "Товари" (рис. 2.8).
Такі методичні підходи були використані в процесі реформування обліку значною частиною підприємств харчування. Цей варіант отримав назву торговельно-виробничого підходу. Так, відповідно до Інструкції № 291 під час використання торговельно-виробничого підходу на рахунку 28 "Товари" ведеться облік руху товарно-матеріальних цінностей, які надійшли на підприємство з метою продажу. Також зазначається, що цей рахунок можуть застосовувати і заклади ресторанного господарства.
Модель на рис. 2.8 побудована відповідно до методичних рекомендацій "Про порядок відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій об'єктами господарської діяльності у сфері громадського харчування і побутових послуг, гармонізованих з національними стандартами" від 17 червня 2003 р. № 157. Вона суперечить вимогам Інструкції № 291. Оскільки інструкцією не передбачено застосування методу
Рис. 2.8. Облікова модель за традиційним підходом
"червоне сторно", списання націнки має відображатися записом Д-т 285 "Торгова націнка" К-т 282 "Товари в торгівлі".
Однак можливість застосування рахунку 28 "Товари" обмежена операційною діяльністю, в процесі якої підприємства ресторанного господарства купують товари для подальшого продажу без будь-якої доробки. Тому облік сировини, використаної на приготування страв і кулінарних виробів, здійснюється на рахунку 23 "Виробництво" за обліковими цінами, за які взяті ціни продажу.
Таким чином, на практиці обліковці під час використання торговельно-виробничого підходу найчастіше його зводять до методики обліку в торговельних підприємствах. При цьому рахунок 23 "Виробництво" для відображення вартості виготовлених готових страв використовується за аналогією до рахунку 28 "Товари", на якому вказують лише вартість сировини, використаної для виготовлення страви, а всі інші витрати вважають витратами періоду і відносять на рахунки витрат періоду.
У частині обліку запасів застосування торговельно-виробничого підходу на практиці зводиться до ототожнення сутності підприємств ресторанного господарства з торговельними підприємствами (схематично облікову модель подано на рис. 2.9).
Незважаючи на негативне ставлення до абсолютизації "комерційного підходу", в основі галузевої моделі обліку підприємств та підрозділів ресторанного господарства, його застосування є доцільним в окремих закладах, діяльність яких спрямована на реалізацію функції споживання. Проте використання рахунку 23 "Виробництво" тоді є зайвим.
Такі заклади в сучасних умовах господарювання є достатньо поширеними, вони тяжіють до центрів дозвілля і представлені буфетами, рюмочними, закусочними тощо. У них немає технологічних ознак галузі, в обсязі їх реалізації превалюють придбані товари, тобто додана вартість створюється, як правило, саме у збутовій діяльності.
За використання торговельно-виробничого підходу також виникають проблеми, пов'язані з відображенням так званих витрат обігу. До початку реформування обліку згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку виробничо-господарської діяльності об'єднань, підприємств і організацій" та Інструкцією про його застосування, затвердженими наказом Міністерства фінансів СРСР від 28 травня 1985 р. № 40, всі витрати обігу підприємства громадського харчування обліковували на рахунку "Витрати обігу", при цьому на рахунку "Товари" товарні запаси обліковували лише за цінами продажу.
Дебетовий оборот рахунку "Витрати обігу" відображав суму витрат з початку року, списання яких на рахунок "Прибутки (збитки)" відбувалось у кінці року. На фінансовий результат витрати обігу відносили відповідно до обсягу реалізації (рис. 2.10).
Розрахунок витрат обігу, що припадає на реалізований товар, та їх віднесення до складу витрат з реалізації під час ви-
Рис. 2.10. Модель обліку закладів громадського харчування відповідно до наказу № 40
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Облікова політика» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Облікові моделі як основа формування облікової політики“ на сторінці 1. Приємного читання.
