значення результату господарювання забезпечували реалізацію принципу відповідності, який однак не було формалізовано в попередніх нормативних документах, зокрема й у наказі №40.
Проте обліковувати витрати, пов'язані з приготуванням та реалізацією продукції власного виробництва, як раніше, як витрати обігу згідно з вимогами національних стандартів неможливо.
Відповідно до вимог чинних національних стандартів, для реалізації принципу відповідності необхідно забезпечити відокремлений облік витрат підприємств та підрозділів ресторанного господарства за такими напрямами: витрати, пов'язані з придбанням запасів, виготовленням готових страв та збутових витрат (рис. 2.11).
Відповідно до п. 16 П(С)БО 9 "Запаси" витрати обігу підприємств торгівлі включаються до складу витрат на збут (рахунок 93 "Витрати на збут"), за виключенням витрат, які необхідно включати до первісної вартості придбаних та виготовлених запасів згідно з вимогами П(С)БО 9 "Запаси" та П(С)БО 16 "Витрати".
Необхідно зазначити, що П(С)БО не надають чіткого визначення складу таких витрат щодо підприємств та підрозділів ресторанного господарства. Стосовно витрат, які мають включатися до собівартості виготовлених страв, то це заробітна плата кухаря, амортизація обладнання, яке застосовується для
Рис. 2.11. Трансформація витрат обігу ресторанного господарства
виготовлення блюд, та інші витрати, безпосередньо пов'язані з приготуванням. Оскільки на практиці підприємства та підрозділи ресторанного господарства ототожнюються з підприємствами торгівлі, то ці витрати також обліковуються на рахунку 93 "Витрати на збут".
Таким чином, витрати на виробництво готових страв, крім витрат на сировину, також необхідно включати до собівартості виготовлених запасів із відокремленням на відповідному субрахунку.
Варто звернути увагу на те, що на тезі про відсутність залишків готової продукції ґрунтується висновок деяких авторів щодо недоцільності формального підходу до дотримання вимог національних стандартів стосовно розподілу витрат виробництва підприємств ресторанного господарства. Ці підходи є суперечливими. Справді, санітарні вимоги не дають можливості залишати страви на наступний день. Є багато готових страв, зберігати які у певних умовах дозволяється визначений час, а отже, можлива ситуація, коли на кінець звітного періоду будуть залишки. Крім того сучасні технології в ресторанному господарстві передбачають можливість формування таких залишків. Схематично облікову модель, що відповідає таким підходам, представлено на рис. 2.12.
Відповідно до торгово-виробничого підходу є можливість не враховувати витрати, пов'язані з виготовленням блюд і відмінні від первісної вартості сировини, у складі собівартості продукції ресторанного господарства.
Рис. 2.12. Схема можливих проведень за торгово-виробничим підходом
Для цього необхідно обґрунтувати у наказі з облікової політики, що залишки готової продукції на кінець звітного періоду не суттєві, і тому суми витрат, пов'язаних з приготуванням страв, не впливають на показники фінансової звітності.
Одним із найважливіших елементів облікової політики для підприємств галузі є облік і розподіл транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ).
Особливості ведення господарської діяльності і калькулювання собівартості підприємствами ресторанного господарства зумовлюють значну різноманітність конкретного наповнення змісту ТЗВ. Так, на практиці можливе об'єднання кількох видів робіт, наприклад, підрозділ займається і заготівлею, і транспортуванням, і вантажними роботами, що стосуються запасів.
Характерним для підприємств ресторанного господарства є низький рівень спеціалізації праці. На 79 % досліджуваних закладів (були вивчені підприємства ресторанного господарства - юридичні особи; дослідження проводилось за типовістю та можливістю отримання інформації) немає такого підрозділу, як експедиція з постачання, а його функції виконують різні спеціалісти. Тому перелік ТЗВ, порядок розрахунку їх розміру, їх акумулювання і зарахування на вартість запасів може мати різний характер на підприємствах ресторанного господарства, що займаються різними видами діяльності і застосовують різні технологічні схеми.
Треба зауважити, що значна номенклатура витрат, залучення до виконання робіт як власних працівників підприємства, так і спеціалізованих організацій тощо зумовлюють необхідність застосування специфічних методичних прийомів узагальнення розміру ТЗВ, особливо транспортних витрат, тобто застосування відповідних прийомів розрахунків, складання кошторисів (калькуляцій), використання в обліку показників, отриманих під час здійснення відповідних розрахунків тощо. Наступним етапом відображення в бухгалтерському обліку ТЗВ є вибір способу віднесення витрат на вартість придбаних запасів.
П(С)БО 9 "Запаси" передбачено два методичні підходи до відображення сформованих ТЗВ:
• включення їх безпосередньо до собівартості придбаних запасів (метод прямого рахунку),
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Облікова політика» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Облікові моделі як основа формування облікової політики“ на сторінці 2. Приємного читання.
