Третя директива містить і деякі новації щодо повідомлення про підозрілі операції компетентним органам. Вона зобов'язує країни-члени ЄС створити підрозділи фінансової розвідки, які повинні мати доступ до необхідної фінансової, адміністративної та правової інформації. Одночасно у 2006 р. Європейська комісія створила організацію Платформа фінансових розвідок ,(Financial Intelligence Units Platform, FIU Platform) для співробітництва та обміну думками й досвідом між європейськими ПФР.
Щодо правового забезпечення боротьби з відмиванням злочинних коштів та фінансуванням тероризму в окремих країнах ЄС, то слід зазначити, що у Німеччині основним законодавчим актом у цій сфері вважається Закон про виявлення доходів від тяжких злочинів (1993 p.), який ще називають Законом про відмивання коштів. Положення цього закону були розвинуті Законом про протидію відмиванню грошей 2002 року та Законом щодо додаткових положень про відмивання коштів та фінансування тероризму 2008 року, який імплементував вимоги третьої Директиви ЄС.
Закон про відмивання коштів узгоджується зі статтею 261 Кримінального кодексу Німеччини, яка визнає відмивання коштів кримінальним злочином (1992). Одночасно він не є лише складовою системи банківського регулювання, а є окремим законом, який визначає обов'язки організацій та осіб, яких можна поділити на три основні категорії:
• установи фінансового сектора, включаючи страхові;
• інші регульовані або нерегульовані організації та особи, діяльність яких пов'язана з питаннями легалізації злочинних доходів;
• інші особи при певних обставинах.
Закон про відмивання коштів встановив вимоги обов 'язкової ідентифікації клієнтів, збереження відповідної інформації в архівах установ, повідомлення про підозрілі операції підрозділу фінансової розвідки та організації внутрішнього контролю в усіх інститутах фінансово-кредитної сфери. Значні повноваження надані ПФР — Федеральному відомству кримінальної поліції (Bundeskriminalamt), яке має право, у тому числі, на проведення розслідування за кордоном фактів, пов'язаних з легалізацією злочинних коштів та фінансуванням тероризму.
Правова база Франції у сфері протидії легалізації кримінальних капіталів почала формуватися у другій половині 1980-х років, коли до законодавства було введено визначення відмивання коштів як кримінального злочину, а банкам було вказано на ризик, пов'язаний з перерахуванням та утриманням фондів, джерелом яких є злочинна діяльність (Закон 1988 р.).
Декретом від 9 травня 1990 р. було засновано підрозділ фінансової розвідки — TRACFIN, що займається опрацюванням інформації про підозрілі операції, яку надають фінансові установи та інші визначені Валютно-фінансовим кодексом Франції особи, у тому числі, з 2004 року — представники юридичних професій. Саме статтями цього кодексу визначаються зобов'язання зазначених суб'єктів відслідковувати сумнівні операції, повідомляти про них уповноважений орган та ідентифікувати клієнтів, які їх виконують.
Декретом від 26 червня 2006 р. було передбачено моніторинг операцій так званих "випадкових клієнтів", які здійснюють одиничні трансакції, а також встановлено розширене коло клієнтів-фізичних осіб, що підлягають ідентифікації — до них відносяться всі, чиї операції дорівнюють чи перевищують суму у 8000 євро. Крім того, цей декрет містить зобов'язання фінансових установ та інших суб'єктів системи протидії легалізації злочинних доходів щодо створення та здійснення процедур внутрішнього контролю.
Слід зазначити, що, на відміну, зокрема, від США, де повідомлення про фінансові операції надсилаються автоматично при наявності певних критеріїв, у Франції фінансові установи самі вирішують, чи є та або інша операція підозрілою. Зокрема, один з останніх документів у сфері ПВК/ФТ — Декрет від 14 липня 2009 р. — характеризує шістнадцять випадків, що повинні викликати такі підозри. Це, зокрема, проведення нехарактерних для певної компанії фінансових операцій, часте зняття готівки з банківських рахунків, відмова клієнта надати документ про походження готівкових коштів, юридично та економічно необґрунтовані міжнародні трансакції та ін.
У Великій Британії перші положення щодо протидії відмиванню коштів містилися у законі про правопорушення, пов'язані з незаконним оборотом наркотиків (1986 р.). У 1990 році ця країна стала першою європейською державою, яка ратифікувала Конвенцію Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (Страсбурзька Конвенція).
Сучасна система ПВК/ФТ у Великій Британії повністю відповідає і навіть деяким чином перевищує вимоги Третьої Директиви ЄС (Директива 2005/60/ЄС) про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів та фінансуванню тероризму, що пояснюється статусом країни як великого фінансового центру. Ця система базується на чотирьох окремих, але тісно пов'язаних елементах, які включають: Правила протидії відмиванню коштів (2003 р.); вимоги, встановлені регулятором сфери фінансових послуг — Управлінням фінансових послуг, створеним у 2000 р.; Закон про доходи від злочинної діяльності (2002 р.); Закон про тероризм (2000 р.).
Правила протидії відмиванню коштів стосуються установ, що надають фінансові послуги, а також пунктів обміну, провайдерів платіжних трансакцій, агентів з нерухомості, арбітражних керуючих, бухгалтерів, юристів та консультантів з оподаткування. Правила зобов'язують їх здійснювати ідентифікацію клієнтів, облік сумнівних операцій клієнтів, внутрішнє інформування уповноважених співробітників про такі операції, обмін інформацією з метою виявлення та попередження легалізації коштів. Увага приділяється й необхідності ознайомлення всіх працівників зазначених установ з нормативними документами у сфері ПВК/ФТ та їх навчанню з метою виявлення підозрілих фінансових операцій.
Додатково до цього, вимоги Управління фінансових послуг полягають у необхідності призначення працівника, який звітується про операції клієнтів, що можуть бути пов'язані з відмиванням коштів або фінансуванням тероризму, регулярній оцінці адекватності існуючих систем контролю та покладанні відповідальності за створення та ефективне функціонування таких систем на керівника або старшого менеджера компанії.
Закон про доходи від злочинної діяльності передбачає кримінальну відповідальність за дії з легалізації доходів, отриманих у результаті скоєння будь-яких злочинів, а не лише тяжких або пов'язаних з наркотиками. Нарешті, Закон про тероризм забороняє надавати фінансові послуги особам, які включені до переліків осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності, визначає зміст злочинів, що мають відношення до фінансування тероризму, а також надає можливість арешту коштів терористів.
У Швейцарії з 1990 р. до Кримінального кодексу були введені статті, що стосуються відмивання грошей, які передбачають максимальне покарання за цей злочин у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років, у серйозних випадках — до п'яти років разом зі сплатою значної суми грошового штрафу.
У 1997 році був прийнятий Федеральний закон про попередження відмивання коштів у фінансовому секторі (по-іншому — Закон про боротьбу з відмиванням коштів), який становить частину законодавства, що регулює діяльність фінансових посередників. Він встановлював основні зобов'язання фінансових інститутів з організації протидії легалізації злочинних доходів й надавав наглядовим органам право детально розробляти відповідні правила для установ банківського та небанківського секторів фінансового ринку. У цілому, цей нормативний акт передбачає посилення контролю за банками та іншими фінансовими посередниками, їх обов'язок (а не право, як було зафіксовано у 1994 році) повідомляти про сумнівні операції, проводити ідентифікацію клієнтів, а відтак — означає суттєве обмеження банківської таємниці, закон про яку був прийнятий ще у 1934 р.
Відповідно до вимог закону, перед встановленням ділових відносин з клієнтами фінансові установи повинні проводити їх ідентифікацію на основі чинних документів, а також визначати реальних бенефіціарних власників. На них покладається також обов'язок з'ясовувати економічне підґрунтя та мету проведення незвичних та підозрілих операцій, вимагати необхідних документів від клієнтів та зберігати їх протягом десяти років.
Законом про боротьбу з відмиванням коштів також було створено підрозділ фінансової розвідки — Money Laundering Reporting Office Switzerland (MROS), підпорядкований федеральній поліцейській службі. При повідомленні цьому органу про операції, щодо яких існує ґрунтовна підозра про їх зв'язок з відмиванням коштів або фінансуванням тероризму, фінансові посередники зобов'язані "заморожувати" відповідні активи на строк до п'яти днів, при цьому вони звільняються від відповідальності за розголошення таємниці та за наслідки таких дій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організація фінансового моніторингу в банках» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зарубіжний досвід формування правових основ боротьби з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму“ на сторінці 2. Приємного читання.
