Розділ «Модуль 2. Особливості здійснення розрахунково-касових та кредитних операцій банків»

Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки утворюють робоче місце обробки платіжних документів у форматі - програмного комплексу банку - учасника СЕП, що надає банку можливість обмінюватися через мультивалютний режим функціонування СЕП із Центром міждержавних розрахунків НБУ платіжними документами, призначеними для подальшого транспортування в міжнародну платіжну мережу -.W.I.F.T.

Тобто, однією з додаткових можливостей СЕП є організація розрахунків з іноземними банками через механізм "шлюзових" банків. "Шлюзовим" є банк - учасник СЕП, який:

- є власником (або учасником) системи міжбанківських розрахунків, відмінної від СЕП;

- уклав угоду з власником цієї платіжної системи про виконання ним платіжних трансакцій від імені інших банків;

- бере на себе зобов'язання виконувати платежі між банками - резидента-країни та абонентами цієї платіжної системи.

Зараз у СЕП є два типових зразки організації "шлюзових" банків.

Перший - шлюз до "SWIFT", за яким "Шлюзовий" банк є абонентом "SWIFT". Другий - "шлюз до систем країн СНД". На відміну від SWIFT, який є всесвітньою мережею, кожна платіжна система конкретного банку СНД має визначений список абонентів, до яких додається список усіх субкореспондентів "шлюзових" банків, з якими можливий обмін платіжними документами. Крім того, "шлюзовий" банк повинен мати свій коррахунок в одному з регіональних управлінь. Це дає змогу "шлюзовому" банку бути учасником СЕП за загальними правилами, а НБУ - контролювати переміщення коштів за межі України. Платіжні документи, якими обмінюється банк - учасник СЕП із "шлюзовим" банком, містять додаткову інформацію про те, кому саме з субкореспондентів "шлюзового" банку спрямовано документ.

На наступному етапі розгляду теми, варто звернути увагу на особливості роботи платіжних систем, що обслуговують філії комерційних банків. А саме, за наявності в комерційного банку філій виникає проблема виходу в СЕП для кожної з них. Він може бути:

1) безпосереднім, коли кожна філія має прямий вихід у СЕП, де їй відкривається самостійний технічний коррахунок і розрахункова діяльність її здійснюється незалежно від головного офісу банку;

2) опосередкованим, коли вихід у СЕП має тільки головний банк, а всі його складові установи (філії) здійснюють розрахунки через коррахунки головного банку. У цьому разі банку потрібно створювати свою власну внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС).

Забезпечує діяльність ВПС головний розрахунковий центр комерційного банку (ГРЦ), який:

У веде субкореспондентські рахунки для кожної філії банку, за якими самостійно здійснює міжфілійні платежі всередині банку, а також відображає платіжні обороти філій з іншими банками, що здійснюються через СЕП;

- приймає всі початкові платіжні документи від філій банку, сортує їх на внутрішньобанківські і на позабанківські, які включає в загальний пакет початкових платежів головного банку і направляє через АРМ-3 в СЕП для оплати через консолідований коррахунок банку;

після надходження від СЕП оплачених документів ГРЦ сортує їх по філіях і заносить суми документів на їхні субкоррахунки.

Створення ВПС потребує значних витрат на забезпечення філій програмно-технічними засобами та підтримки технологічного процесу. Тому такі системи доцільно створювати у великих банках, що мають багато філій і добрий фінансовий стан.

ВПС успішно функціонують у таких банках, як ПАТ "Укрсоцбанк", ПАТ "Райффайзен банк Аваль", Пат АБ "Приватбанк" тощо. ВПС цих банків гарантують швидкість, надійність, безпечність та ефективність розрахунків на рівні, який забезпечує СЕП. У малих банках створювати власні ВПС поки що не ефективно.

Важливою складовою міжбанківських розрахунків є прямі кореспондентські відносини - договірні відносини між банками-кореспондентами, метою яких є прискорення здійснення платежів і розрахунків за дорученнями один одному на підставі кореспондентських угод (договорів) з відображенням їх на кореспондентських рахунках.

Кореспондентські відносини між банками можуть виникати не лише в межах однієї країни, а й з іноземними банками. Цей вид кореспондентських відносин в основному характерний для міждержавних розрахунків.

Для встановлення кореспондентських відносин з іноземним банком банківській установі необхідно отримати генеральну ліцензію в центральному банку (НБУ).

Банківські установи, які встановили між собою кореспондентські відносини, називаються банками-кореспондентами, і відкривають кореспондентські рахунки типу НОСТРО і ЛОРО, після отримання відповідного письмового дозволу НБУ.