Розділ «2.2.4. Ефіроолійні культури»

Обробіток ґрунту проводять так само, як під ранні ярі культури.

Сіють фенхель рано навесні буряковими сівалками з шириною міжрядь 45 або 60 см. Норма висіву насіння 8-10 кг/га, глибина загортання 2-3 см, а за посушливої весни 3-4 см.

Догляд за посівами включає післяпосівне коткування ґрунту, до- й післясходові боронування, розпушування міжрядь. У період появи першого-другого справжніх листків проводять букетування буряковими проріджувачами УСМП-5,4 за схемою: виріз 30 см, букет 20 см. Букети розбирають вручну, залишаючи на 1 м рядка 6-8 рослин.

Збирання. Плоди фенхелю достигають неодночасно, тому його збирають роздільним способом, починаючи від достигання насіння на зонтиках першого порядку галуження, коли плоди зонтиків першого порядку при легкому натискування пальцями розпадаються на дві сім'янки. Скошені валки після підсихання підбирають і обмолочують переобладнаними зерновими комбайнами. Насіння відразу очищають і в разі потреби підсушують до вологості не вище 12 -13%.

2.2.4.9. Аніс

Господарське значення. Аніс вирощують на насіння, яке містить 2,5-4% ефірної, 16-22% жирної олії і до 20% білка. Головні складові частини анісової олії – анетол (80-90%) і метилхавікол (10%). Анісову оліїо і продукти її переробки застосовують у парфумерній, харчовій і фармацевтичній промисловості; сім'янки – для ароматизації різних продуктів харчування. Молоді листки й суцвіття анісу використовують у солінні, маринуванні овочів та фруктів. Макуха і шрот є добрим кормом для молочної худоби, свиней і птиці. Аніс – добра медоносна рослина.

Первинним центром походження анісу вважають Малу Азію, але нині він відомий тільки в культурі. Широко культивується в Іспанії, Італії, Туреччині, Мексиці, Індії. У нашій країні аніс почали вирощувати наприкінці XVII ст. Нині вирощують у центрально-чорноземних районах Росії, в Україні – на невеликих площах у лісостеповій зоні. Урожайність 8-15 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Аніс звичайний (ханус, гануш) (Pimpinela anisum L.) – однорічна трав'яниста рослина родини селерових (Аріасеае), заввишки 50-70 см. Порівняно вибагливий до тепла. Насіння починає проростати при прогріванні грунту до 4- 5°С, але дружні сходи масово з'являються при температурі 10-15°С. Сходи витримують заморозки до мінус 7°С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин 24-25°С.

Аніс – світлолюбна й вологолюбна рослина. Для бубнявіння й проростання насіння потребує вологи близько 150% від своєї маси. Найбільш вибагливий до вологи у період цвітіння і плодоутворення.

Вибагливий аніс і до грунтів. Кращими для нього є легко- і середньосуглинкові за механічним складом чорноземні ґрунти.

Непридатні глинисті й піщані ґрунти, а також ділянки з високим стоянням ґрунтових вод. Аніс особливо чутливий до нестачі в ґрунті азоту й калію.

Вегетаційний період анісу 120-150 днів.

Технологія вирощування. Посіви анісу розміщують після озимих зернових, просапних культур, однорічних трав і цукрових буряків.

Обробіток ґрунту. Система зяблевого обробітку така сама, як і під інші технічні культури. Під зяблеву оранку вносять повне мінеральне добриво з розрахунку 45-60 кг/га NPK. Якщо аніс розміщують після неудобрених попередників, дозу NPK збільшують до 90-120 кг/га. Орють зяб на глибину 25-27 см з одночасним боронуванням. Рано навесні зяб боронують у два сліди, проводять передпосівну культивацію на глибину 5-6 см і в суху весну передпосівне коткування грунту.

Сіють аніс у найраніші строки. Кращий спосіб сівби на чистих від бур'янів ділянках – суцільний рядковий, на засмічених – широкорядний з шириною міжрядь 45 см. Норма висіву насіння за широкорядного способу 10-12, суцільного 18-22 кг/га. Глибина загортання насіння від 2-3 см у вологий ґрунт до 3-4 у підсохлий. Використовують зернові, бурякові або овочеві сівалки.

Система догляду за посівами включає: одне–два досходових боронування легкими боронами впоперек напрямку сівби, післясходове боронування не пізніше як у фазі двох пар справжніх листків, а на широкорядних посівах – також міжрядні обробітки. Значно забур'янені посіви обробляють у фазі 2-3 пар справжніх листків гербіцидом малораном (3 кг/га). У фазі бутонізації рослини підживлюють мінеральним азотом (N15-20). Під час цвітіння на посіви анісу вивозять бджіл.

Збирати аніс починають у період достигання плодів на середніх зонтиках. Більшість плодів у цей час досягає воскової стиглості і набуває зеленувато-сірого забарвлення. Запізнення із збиранням призводить до сильного обсипання плодів. Збирають аніс роздільним способом або прямим комбайнуванням. Роздільно збирати рекомендується посіви з нормальною густотою травостою і при висоті рослин не менше 45 см. Прямим комбайнуванням збирають зріджені, полеглі або низькорослі посіви при достиганні плодів у 50-60% зонтиків. Після збирання насіння очищають і підсушують до вологості не більше 12%.