Розділ «2.1.4. Кукурудза, сорго і круп'яні культури»

2.1.4.2. Сорго

Господарське значення. У світовому землеробстві сорго є однією з основних продовольчих культур, особливо в таких країнах, як Індія, КНР, Ефіопія, Марокко, Судан, займаючи площі близько 50 млн га. Батьківщиною зернового сорго є Африка, цукрового – Східна Азія. Відоме в культурі приблизно за 3 тис. років до н. е.

У країнах СНД, у тому числі в Україні, сорго вирощують переважно як кормову культуру – на зерно й зелену масу. Поживність 100 кг зерна оцінюється вмістом 119, а 100 кг силосу – 22 корм. од. Зелену масу, яка містить отруйні ціанисті сполуки, рекомендується згодовувати не у свіжому, а у прив'яленому вигляді.

Сорго є також технічною культурою. Зокрема, цукрове сорго, у стеблах якого міститься 10-15% цукру, використовують для виробництва цукрового сиропу. З волотей вшивного сорго виготовляють віники, щітки.

Вирощують сорго переважно у південних посушливих районах, в Україні – в південному Степу на посівній площі понад 60 тис. га.

Сорго серед злаків другої групи – найбільш теплолюбна рослина. Насіння його проростає при температурі ґрунту 10-12°С, а сходи не витримують температури нижче 0°С. Добре росте і розвішається при 30-35°С, легко витримує спеку до 40°С. Це одна з найбільш посухостійких рослин з транспіраційним коефіцієнтом 150-200.

Сорго невибагливе до грунту. Може добре рости як на легких, так і на важких за механічним складом ґрунтах. Малочутливе до підвищеної засоленості грунту. Проте кращими для нього є легкі супіщані ґрунти, де воно формує найвищі врожаї. За способом використання культурні види сорго поділяють на чотири групи: зернове, цукрове, віничне і трав'янисте (суданська трава).

Морфобіологічні та екологічні особливості. Сорго належить до роду Sorguhum, який об'єднує багато одно- і багаторічних видів. Із культурних видів на території СНД поширені: сорго звичайне (S. vulgare Pers.), гаолян (S. chinense Sakushev), джугара (S. cernuum Host) і суданська трава (S. sudanense Pers.)• Всі види однорічні, їх вирощують для продовольчих, технічних і кормових цілей. З диких видів сорго в Середній Азії трапляється гумаї- злісний бур'ян.

Рис. 2.1.17. Сорго: а – волоть; б – загальний вигляд; в – зерно і колоски

За характером волоті та щільністю розміщення у ній гілочок різних порядків сорго поділяють на три підвиди: розлоге (волотисте – ssp. effusum Korn.), стиснене (ssp. contractum Kom.) і кормове (ssp. compactum).

Колоски волотей сорго одноквіткові, розміщені по два або три. Запилюється здебільшого перехресно, однак можливе й самозапилення (рис. 2.1.17).

Зерно сорго округле, без боріздки, голе або плівчасте, в колоскових і квіткових лусках. Маса 1000 насінин 20-30 г. В одній волоті утворюється від 1600 до 3500 зернин.

За характером використання розрізнять сорго:

• цукрове – високоросла рослина, стебла використовують для вироблення патоки й сиропу, а також на силос; зерно плівчасте та напівплівчасте, важко обмолочується;

• віничне – для отримання волотей, виготовлення віників, щіток; серцевина стебла суха; волоті 50-90 см не мають головної осі; зерно плівчасте;

• трав'янисте (суданська трава) – в нього інтенсивно ростуть тонкі стебла, сильно кущиться; вирощують на зелений корм і сіно;

• зернове – порівняно низькоросле; вирощують на зерно; серцевина напівсуха; зерно відкрите й легко обмолочується; харчові сорти білозерні, без присмаку таніну.

За характером розвитку сорго належить до рослин короткого дня.

Сорти і гібриди. До районованих в Україні сортів і гібридів сорго належать: Аракан, Арліс, Алба F1, Брігга, ЕС Арматан, КСС29, КСС19, МР Екліпс, Сонцедар, Соларіус, Стінгг, Таргга, Фрігго, Ре236 та ін.

Технологія вирощування. У сівозміні сорго висівають після озимої пшениці по чорному або зайнятому пару, після кукурудзи або зернових бобових культур. Основний і передпосівний обробіток грунту такий самий, як і під кукурудзу.