Розділ «2.1.4. Кукурудза, сорго і круп'яні культури»

Батьківщиною рису є країни Південно-Східної Азії, де його вирощували давні народи 4-5 тис. років тому. У VIII ст. рис проник у Єгипет, у XV ст. – в європейські країни. У країнах СНД рис здавна відомий народам Середньої Азії, Південного Казахстану, Азербайджану. Виробничого значення в Росії набув лише в XIX ст. Тепер рис вирощують понад 60 країн світу. Найпоширеніший він є у Китай, Індії, Пакистані, Японії та інших країнах Південно-Східної Азії. Вирощують його також у США, Бразилії, Африці, Єгипті, в Європі – у середземноморських країнах (Італії, Греції, Іспанії).

Історія культури рису сягає в далеке минуле й тісно пов'язана з раннім розвитком цивілізації. Точно визначити початок поширення культури важко через відсутність документальних історичних даних. Наявні відомості та історичні факти дозволяють вважати рис однією із стародавніх сільськогосподарських культур, яка відіграє дуже важливу роль у житті людей.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Рис посівний (Orysa sativa L.) – однорічна рослина (рис. 2.1.18). Особливістю його кореневої системи є наявність аеренхіми – тканини, яка пропускає повітря. Вона є також у листках і стеблах. Така особливість будови рослини пов'язана з тим, що рис є типово поливною культурою.

Зерно рису плівчасте (плівчастість 18-25%), ендосперм рогоподібний. Посівний рис поділяють на два підвиди, які різняться довжиною зернівки: рис звичайний (ssp. communis Gust) і рис короткозерний, або дрібний (ssp. brevis Gust). Звичайний рис поділяють на дві гілки: індійську (indica), рослини якої мають слабкоопушені квіткові луски, тонкі й вузькі зернівки, та японську (japonica), у рослин якої квіткові луски опушені, зернівки широкі й товсті. В межах цієї японської гілки ще виокремлюють рис звичайний (var. utilissima L•.) із скловидним зерном та рис клейкий (var. qeutinosalour) з борошнистим зерном, який розварюється до клейкої консистенції.

Форма вологі рису компактна, прямостояча або поникла. Довжина її 15-18 см, на 1 см волоті припадає 4,0-5,4 колоска. Волоть за формою може бути округла або довгаста. Маса зерен у волоті 30-33 г. Довжина колосків більша за ширину в 1,9-2 рази.

Рис – досить теплолюбна рослина, його насіння дає нормальні сходи лише при прогріванні грунту до 14-15°С. Зниження температури до мінус 1°С при появі сходів викликає їх загибель. Оптимальною температурою у період вегетації рису є 25-30°С, максимальною 35-37°С.

Рис. 2.1.18. Рис: а – загальний вигляд; б – безоста форма; в – остиста форма; г – колосок

При літньому похолоданні ріст і розвиток рослин затримуються. У холодні ночі, які настають у період достигання рису, помітно сповільнюється вегетація рослин, особливо пізньостиглих сортів. Сума ефективних температур для скоростиглих сортів рису становить не менше 2200°С, пізньостиглих 3200°С.

Рис є гігрофільною рослиною. У більшості країн світу його вирощують при затопленні шаром води до 15 см. Тільки в деяких місцях планети, наприклад на території Індонезії, де за вегетацію випадає близько 1000 мм опадів, рис можна вирощувати без додаткового затоплення водою. Висока потреба рису у воді зумовлена особливостями волосків і слабкою всисною силою як коренів, так і листків. У зв'язку з цим він потребує також високої вологи приземного шару повітря (не менш 70-80%).

Транспіраційний коефіцієнт рису може сягати 800-1000, але при вирощуванні під шаром води він різко знижується і не перевищує 400- 500. Проте за такого відносно невисокого коефіцієнта транспірації для рису потрібні великі витрати води на випаровування – до 25- 30 тис. м3/га.

У період вегетації потреби рису у волозі неоднакові. Наприклад, дружні сходи його з'являються при сівбі насіння у вологий, але незатоплюваний ґрунт. Погано витримує рис затоплення товстим шаром води (понад 5 см) у фазі кущення, а в період максимальної потреби до вологи – у фазі трубкування та викидання волоті його можна затоплювати шаром води до 15 см і більше. Після цього знову знижуються вимоги рису до вологи і він достигає без затоплення.

Рис росте на грунтах різної родючості і механічного складу, які не схильні до заболочування, добре витримує беззмінне вирощування на одному місці 3-4 роки. Кращими для нього є родючі ґрунти із слабкокислою реакцією ґрунтового розчину (pH 5,5-6,5), за якої стимулюється ріст кореневої системи і рослини краще засвоюють поживні речовини (чорноземи, заплавні, важкі мулуваті).

Рис добре витримує середню засоленість ґрунту. Урожаєм ;1 ц зерна рису з ґрунту виноситься в середньому 2,4 кг азоту, 0,8 кг фосфору і 2,5 кг калію.

Рис належить до світлолюбних рослин короткого дня. Швидше розвивається при тривалості сонячного освітлення 9-12 год.

Вегетаційний період скоростиглих сортів рису становить в умовах України 100-110 днів, середньостиглих 110-125 і пізньостиглих 125-145 днів.

Районовані сорти: Агат, Віконт, Вікторія, Гарант, Онтаріо, Преміум, Престиж, Ренар, Серпневий, Флагман, Янтар та ін.

Технологія вирощування. Рис вирощують на спеціально створених рисових полях з відповідно побудованою зрошуваною системою. Площі, призначені для його вирощування, мають бути рівними за рельєфом, додатково старанно вирівняні бульдозерами, скреперами, планувальниками з глибиною залягання грунтових вод 2-3 м. Якщо ґрунтові води залягатимуть глибше, буде велика перевитрата води, якою затоплюють рис, коли мілкіше – грунт заболочуватиметься.

Підібрану і вирівняну площу під рис розбивають поздовжніми валами 600-1500 м завдовжки через кожні 200-300 м на так звані карти площею 20-25 га, а кожну карту – поперечними валиками до 35 см заввишки на рисові чеки площею 2-5 га.

Усі роботи з вирощування рису проводять безпосередньо в чеках.

Попередники. Рис вирощують у спеціальних 6-7-8-пільних сівозмінах, у яких його висівають підряд 2-3 роки з таким чергуванням у 6- піпьній сівозміні: поля 1,2- рис, 3 – зайнятий пар, 4 – рис, 5, 6 – люцерна; у 7-пільній: 1,2 – люцерна; 3, 4, 5 – рис, 6 – зайнятий пар; 7, 8 – рис. Отже, основними попередниками рису є люцерна, яка збагачує грунт на органічну масу, відновлює його структуру й посилює водостійкість, та зайнятий пар. Останній у рисових сівозмінах відіграє роль агромеліоративного поля, в якому після збирання парозаймаючої культури проводять планувальні та інші ремонтні роботи.