РОЗДІЛ 2. ЖИВЛЕННЯ РОСЛИН

Ендотрофна мікориза не утворює суцільного чохла навколо кореня, тому кореневі волоски зберігаються. Навколо коренів формується рідка сітка з товстих гіфів, які проникають у ґрунт на багато сантиметрів.

Ендотрофна мікориза поширена в деяких сільськогосподарських культур: кукурудза, жито, пшениця, овес, цукрова тростина, цибуля, яблуня та ін. Її виявлено також у клена, вільхи, верейка та у багатьох бобових.

Ендомікоризні гриби роду Endogone мають широке коло рослин-хазяїнів. їх використовують для інфікування злаків, бобових і цитрусових. Для зараження беруть корені рослин і ґрунт із розрахунку 0,8–10 т ґрунту на 1 га. Такий великий інокулюм діє багато років. Інокуляція ефективніша на ґрунтах, бідних на доступні форми фосфору.

Отже, біологічна активність ґрунту – це сукупність біохімічних реакцій, які відбуваються в ґрунті і сприяють відновленню запасів використаних або розкладених складових частин, тому він має певну стабільність, що залежить від чисельності і видового складу ґрунтових живих організмів, типу ґрунту, пори року, клімату і культури землеробства. У зв'язку з цим під біологічною активністю ґрунту слід розуміти всю сукупність умов і чинників, у яких цей ґрунт формувався.

Показниками біологічної активності ґрунту є: виділення вуглекислого газу, тобто дихання ґрунту; здатність ґрунту до амоніфікації і накопичення нітратів; швидкість розкладання клітковини; активність ферментів азотного і фосфатного обмінів, а також ферментів, які каналізують окиснювальні процеси; абсолютна кількість мікроорганізмів, особливо азотобактера, епіфітних бактерій і неспорових ґрунтових бактерій. Показники біологічної активності ґрунту необхідні для його характеристики як біологічної системи та оцінювання ступеня змін під впливом антропогенної дії.

Жоден із показників біологічної активності окремо не відображає складних біологічних і біохімічних змін, які відбуваються у ґрунті. Для порівняльного оцінювання біологічної активності ґрунту запропоновано шкалу показників (табл. 2.5).

Таблиця 2.5. Шкала порівняльного оцінювання біологічної активності ґрунту (за В. І. Кирюшиним, 1996)

Примітка. ТТХ – 2,3,–трифенілтетразолій хлорид.

На біологічну активність ґрунту найбільше впливають органічні добрива, особливо гній. З гноєм у ґрунт надходить велика кількість поживних речовин для ґрунтової мікрофлори та багато мікроорганізмів. Із сидератами і компостами мікроорганізми отримують засвоювані сполуки азоту й вуглецю.

2.6. Засвоєння елементів живлення рослинами в різні періоди вегетації

Упродовж вегетації рослин (в онтогенезі) елементи живлення поглинаються нерівномірно. Раціональна система удобрення має враховувати життєві цикли потреб рослин в елементах живлення і своєчасно забезпечувати їх у необхідних кількості й співвідношенні у найбільш засвоюваних формах.

Недостатня забезпеченість тим чи іншим елементом в окремі періоди життя зумовлює зниження врожаю та погіршення його якості.

За час вегетації в рослин виділяють два періоди, які різняться характером поглинання елементів живлення: критичний, коли в рослини надходить невелика кількість елементів живлення, але їх нестача погіршує ріст і розвиток рослин, та максимального засвоєння, коли рослини поглинають найбільшу їх кількість.

Для багатьох рослин критичним є період появи сходів, насамперед щодо фосфору. У цей період у рослин інтенсивно відбуваються синтетичні процеси, але коренева система розвинена ще слабко. 1 навіть якщо в наступні фази розвитку фосфорне живлення буде достатнім, це не виправить ситуацію – врожай буде нижчим. Тому системою удобрення має бути передбачено посилене живлення рослин фосфором порівняно з азотом і калієм на початку вегетації. Для цього фосфорні добрива невеликими дозами вносять у рядки під час сівби. Під деякі культури під час сівби вносять усі основні елементи живлення: азот, фосфор і калій, наприклад під зернові, буряк, картоплю.

У зернових злаків закладання і диференціація репродуктивних органів розпочинається вже в період 3–4 листків. Нестача азоту в цей час призводить до зменшення кількості колосків та зниження врожаю. Тому цей недолік наступним нормальним азотним живленням виправити не вдається.

Слід також зазначити, що тривалість періоду живлення, тобто інтервал часу, впродовж якого рослини засвоюють елементи живлення з навколишнього середовища, не завжди збігається з вегетаційним періодом. У перший період життя вони використовують елементи живлення з проростаючого насіння або з бульб чи коренеплодів. Наприкінці вегетації багато рослин перестають засвоювати елементи живлення ззовні, але продовжують повторно використовувати ті, які були засвоєнні раніше.

За тривалістю періоду живлення сільськогосподарські культури істотно різняться між собою. Наприклад, буряк, картопля, кукурудза, горох, люпин, конюшина та інші культури засвоюють елементи живлення впродовж усього періоду вегетації, тоді як у ячменю період живлення відбувається протягом перших 50–60 діб, хоча вегетаційний період триває 80–90 діб.

Інтенсивність засвоєння елементів живлення рослинами в різні періоди вегетації неоднакова. Кожна культура має свої періоди інтенсивного їх засвоєння. Так, трави, буряк, кукурудза, соняшник відрізняються тривалим періодом засвоєння елементів живлення, який продовжується майже до кінця їх вегетації. Всі зернові культури (за винятком кукурудзи), а також льон, рання картопля, деякі овочеві культури мають короткий період засвоєння основної кількості елементів живлення.

Наприклад, капуста найбільшу кількість елементів живлення засвоює під час формування головки. Буряк цукровий за другий місяць життя засвоює у 50 разів більше азоту, у 15 – фосфору й у 60 разів – калію, ніж за перший місяць.

Льон найчутливіший до рівня азотного живлення від фази ялинки до бутонізації, а злакові культури – у період формування листкового апарату і в період диференціації репродуктивних органів, тобто від фази виходу в трубку до початку колосіння. Буряк цукровий потребує посиленого калійного живлення у період цукронакопичення.