РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ПОЧАТКИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ

Центром цієї акції стає останній з членів "Руської трійці", що забувши дану за життя Маркіяна Шашкевича обітницю, йде на послуги російським культурним і національно-політичним інтересам. Був це Яків Головацький. Створюється гурток людей, захоплених ідеями російського історика Погодіна, який під гаслом "русскости" ширив думки єдності української нації та її культури з російською чи московською.

"Отаманом" цього гуртка людей, як сам себе назвав, став згадуваний вже галицький історик Д. Зубрицький.

У практичній діяльності з 1850 р. висунувся брат Якова — Іван Головацький. Нав'язавши ближчі зв'язки з агентами російського уряду за кордоном — протоієреєм о. Раєвським у Відні і Родолинським у Будині (Будапешті), він вже з початку 1850-х років, коли став редактором "Вестника", і упродовж цілого десятиліття сумлінно виконував роль зв'язкового між згаданим гуртком і осередком російської (московської) пропаганди, яким був дім о. Раєвського.

Реакція 1851 р. Розвиток так званого москвофільства

Польські змагання. Намісник Голуховський та його роль

Це становище радо використовували як росіяни, так і поляки у своїх власних національно-політичних цілях. Носієм і головним провідником польської національної політики серед галицьких українців був того часу губернатор Галичини гр. Агенор Голуховський, правою рукою якого в полонізаційних змаганнях стає син українського священика Є. Черкавський.

Ставлячи своїм завданням створити з Галичини чисто польський край, з польським зарядом, що в австрійській уніформі клав би основи польського державного життя, гр. Голуховскі звернув пильну увагу не знейтралізування здобутків, що їх приніс для українців 1848 р.

Розуміючи, яке значення може мати преса в ділі піднесення національної свідомості українців, він, з метою відхилити увагу від національного українського руху, намагається використати й роздмухати серед українців мовну боротьбу. Він старається ввести в українську письменність латинку з метою прищеплення українським масам знання польського правопису, а тим самим наблизити їх до польської культури й мови. Прикриваючись державними інтересами, намагається він порвати зв'язок української Галичини з Наддніпрянщиною. І то з єдиною метою: послідовної ізоляції галицьких українців від культурного і національно-політичного українського руху і життя та їх національно-культурної деградації.

Представники народного українського напряму проти так званого москвофільства в пресі

"Зоря Галицька". Її редактори. Її характер і доля

Журнал "Лада" С. Шековича. Відгук на нього українського суспільства

С. Шехович у червні 1853 р. почав видавати "Письмо поучительное русским девицам й молодицам в забаву к поученіе" під назвою "Лада". Журнал цей ставив своїм завданням йти назустріч інтересам та потребам жіноцтва з інтелігенції. Цікавим є погляд на жінку, а звідси і на призначення журналу, що його мав редактор і ви-давевь С. Шехович. Висловив він його в статті "Призначеніе женскаго пола".

"Женщины, — пише він, — должны быть мудрыми, прозорливыми, любви достойными супругами, верными, рачительными матерями, мудрыми, ощажаючими домост-роительницами... Ибо благо дома, благо семейства, даже самого супруга залежить от женщин"...

Зміст журналу — повна хаотичність. Тут статті з фізики та наук природи, що визначаються, часом, наївністю. Перевиті вони гумористичними оповіданнями, анекдотами, товариськими забавами. Тут же щось ніби з педагогіки з досить примітивними вказівками на теми виховання дітей, як наприклад, "О избраніи кормилиць", "Воспитаніє детей физическое" і подібне. Тут же лікарські рецепти на біль зубів, голови тощо. Зрештою, вказівки, як поводитися в товаристі ("Правила благопристойности й тонкого благонравія"), як берегти красу ("О наружном виде левиці", "Красота женская" тощо), як одягатися та ін.

Появленням цього часопису зацікавлення, що його сподівався видавець і редактор, не викликало. Відгукнулося на його вихід всього 83 передплатники. Але як програма журналу, так його пропаганда "общерусскости" та "язичіє" викликали живий відгомін і жваву полеміку. Розвинулася ця полеміка навколо "Лади", з одного боку, в доброзичливому тоні, а другого — в категоричній формі осуду. До перших належить, між іншим, і така порада О. Духновича, що він дає її редакторові в одному з листів до Я. Головацького: "Ему (журналові), — пише він, — надобно больше веселыми заниматись предметами, имья перед очима, что для женщин, коим веселіє природою єсть".

Другий напрям характеризується виступом Й. Левицького, який заявив, що "Лада" "потребує оглядното редактора і полной науки, аби умел прилично покормити женского голодного духа".

Скептичними зауваженнями відгукнулася на вихід "Лади" і "Зоря Галицька".

Зрештою, траплялася в цих відгуках подекуди і сатира, зразком якої може служити, наприклад, один з дописів у "Вестнику", підписаний "Не літерат." Дописувач розповідає про одну панну з-під Львова, яка на запрошення її під час однієї забави до танцю, відповіла: "Нет мене плясати с вами, господин, бо я пообетовала моєму Иванушке Павловичу, которий имет ся на мене женить, что только с ним плясати буду".

На сміх, що його викликала ця відповідь, уражена панна промовила: "Видно, что не читаєте "Лади" й не изучиваете ся еше общерусскому ясике".

Незважаючи на виразну гумористичність допису, був він відбиткою вживаної і пропагованої "Ладою" мови та "правил благопристойности тонкого благонравія".