Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Юний Тамбо скочив, розлючений, і зник. Це був племінник академіка, приятеля пані де Ла-Моль, що готувався до літературної кар’єри. Академік попросив маркіза взяти його секретарем. Тамбо працював в окремій кімнаті, але, почувши, що Жульєнові дозволено працювати в бібліотеці, захотів і собі скористатися з цього привілею і зранку переніс туди своє письмове приладдя.

О четвертій годині Жульєн, після деякого вагання, наважився з’явитися до графа Норбера. Той саме збирався їхати верхи і, як людина надзвичайно ввічлива, опинився в скрутному становищі.

— Я гадаю, — сказав він Жульєнові, — що ви скоро ходитимете в манеж, і тоді через кілька тижнів я з великою радістю їздитиму з вами верхи.

— Я хотів мати честь висловити вам свою щиру вдячність за вашу ласку до мене, повірте, пане, — додав Жульєн надзвичайно серйозно, — я почуваю, наскільки зобов’язаний вам. Якщо ваш кінь не постраждав через мою вчорашню незграбність і якщо він вільний, я б хотів покататись на ньому сьогодні.

— Ну, що ж, любий Сорелю, — на ваш страх і ризик. Вважайте, що я зробив усі застереження, яких вимагає обережність. Але вже четверта година, ми мусимо поспішати.

— А що, власне, треба робити, щоб не падати? — спитав Жульєн у молодого графа, коли вони вже сиділи в сідлі.

— Багато чого, — відповів Норбер, сміючись від щирого серця, — насамперед відхиляти корпус назад.

Жульєн пустив коня риссю. Вони виїхали на площу Людовіка XVI.

— Ах ви, відважний юначе, — сказав Норбер, — тут занадто багато карет, та й правлять ними необережні їздці. Якщо ви впадете, їхні тільбюрі враз переїдуть вас, бо хто схоче рвати губи коня вудилами, спиняючи його на всьому скаку!

Разів двадцять Норбер бачив, що Жульєн ось-ось упаде, але врешті прогулянка закінчилась щасливо. Повернувшись, молодий граф сказав сестрі:

— Рекомендую вам відчайдушного шибайголову.

За обідом, перемовляючись з батьком через стіл, Норбер голосно вихваляв Жульєнову сміливість; тільки за це й можна було похвалити його їзду. Молодий граф чув уранці, як слуги, що чистили коней у дворі, пащекували з приводу Жульєнового падіння й образливо глузували з нього.

Незважаючи на всю доброзичливість, Жульєн скоро став почувати себе самотнім у сім’ї маркіза. Всі тутешні звичаї здавались йому дивними, він завжди щось робив не так. З його промахів раділи лакеї.

Абат Пірар виїхав до своєї парафії. «Якщо Жульєн — ламка очеретинка, хай гине; якщо він людина мужня, хай пробивається сам», — так міркував абат.

IV. ПАЛАЦ ДЕ ЛА-МОЛЬ

Що він тут робить? Чи подобається йому тут?

Чи гадає він, що сподобається іншим?

Ронсар

Якщо в аристократичній вітальні палацу де Ла-Моль все здавалося Жульєнові незвичним, то й сам цей блідий юнак у чорному костюмі справляв дивне враження на тих, хто зволив помічати його. Пані де Ла-Моль пропонувала своєму чоловікові посилати його з яким-небудь дорученням у ті дні, коли на обід мали бути запрошені особливо знатні особи.

— Мені хочеться довести іспит до кінця, — відповів маркіз. — Абат Пірар запевняє, що ми даремно ранимо самолюбство людей, яких наближаємо до себе. Спиратися можна тільки на те, що чинить опір, і таке інше. Цей юнак здається не на місці тільки тому, що його тут ніхто не знає, і зрештою він — глухонімий.