Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

страждань, породжених моєю несміливістю, —

яким прекрасним був тоді ясний день!

Кант

Жульєн, остовпівши від подиву, спинився серед двору.

— Тримайтесь як слід, — сказав абат Пірар, — вам спадають на думку жахливі речі, і поводитесь ви, як справжня дитина. Хіба ви забули Горацієве «nil mirari» (нічому не дивуватись)? Подумайте лишень, коли ви тут оселитесь, усі ці лакеї візьмуть вас на глум. Вони вбачатимуть у вас рідню, несправедливо поставленого вище їх. Під виглядом добродушних порад і бажання допомогти вам, вони подбають, щоб зробити вас посміховиськом.

— Хай лише спробують!— промовив Жульєн, прикусивши губу. До нього знову повернулась уся його недовіра.

Зали бельєтажа, якими вони проходили, прямуючи до маркізового кабінету, здалися б вам, мій читачу, такими ж сумними, як і розкішними. Якби вам запропонували жити в них, ви, напевне, відмовилися б. Це оселя позіхань і найнуднішого резонерства. Але Жульєн ще більше пройнявся захопленням. «Невже можна бути нещасним, живучи в таких розкішних палатах!» — думав він.

Нарешті вони увійшли в найбридкішу з усіх кімнат цього пишного особняка. Світло ледве проходило в неї. Там сидів сухенький чоловічок з жвавими очима, в білявій перуці. Абат повернувся до Жульєна і відрекомендував його. То був маркіз. Жульєн ледве впізнав його, таким він зараз здавався чемним. Перед Жульєном був зовсім не той пихатий вельможа, якого він бачив в абатстві Бре-ле-О. Хлопцеві здалося, що перука його надто пишна, і це спостереження допомогло йому оговтатися. Цей нащадок друга Генріха III на перший погляд здався йому досить мізерним, він був худий і надто рухливий. Але Жульєн незабаром помітив, що ввічливість маркіза ще приємніша для співрозмовника, ніж чемність самого безансонського єпископа. Аудієнція тривала якихось три хвилини. Коли вони вийшли, абат сказав Жульєнові:

— Ви дивились на маркіза, як дивляться на картину. Я не великий дока в тому, що тут зветься ввічливістю, — ви щодо цього скоро заткнете мене за пояс, — та все ж сміливість вашого погляду мені здасться не дуже чемною.

Вони знову сіли у фіакр, кучер спинився біля бульвару. Абат провів Жульєна анфіладою просторих покоїв. Жульєн помітив, що там не було ніяких меблів. Він став розглядати розкішний позолочений годинник на стіні, на якому зображене було щось, на його думку, вельми непристойне. Але тут до нього підійшов якийсь дуже елегантний і привітний пан. Жульєн злегка вклонився.

Пан усміхнувся і поклав йому руку на плече. Жульєн стрепенувся і відскочив назад, почервонівши від люті. Хоч який суворий був абат Пірар, але він розсміявся до сліз: то був кравець.

— Даю вам повну волю на два дні, — сказав йому абат, коли вони вийшли. — Тільки тоді вас можна буде відрекомендувати пані де Ла-Моль. Інший на моєму місці охороняв би вас, немов дівчину, в цьому новому Вавилоні. Та якщо вам судилося загинути, гиньте відразу, принаймні це звільнить мене від моєї слабості — невпинно піклуватися про вас. Післязавтра вранці кравець пришле вам два костюми; ви дасте п’ять франків хлопцеві, що примірятиме їх вам. Влаштуйте так, щоб ці парижани якомога менше чули ваш голос. Досить вам сказати слово, і вони знайдуть привід, щоб з вас поглузувати. Це вони вміють. Післязавтра опівдні будьте в мене... Тепер ідіть, гиньте... Ах, я забув: підіть замовте собі взуття, сорочки, капелюх, ось вам адреси.

Жульєн глянув на почерк, яким були написані адреси.

— Це рука маркіза, — сказав абат. — Він діяльна людина, яка все передбачає і воліє робити сама, ніж наказувати. Він бере вас для того, щоб ви позбавили його від такого клопоту. Чи вистачить у вас кмітливості, щоб добре виконувати все, що ця нетерпляча людина даватиме вам зрозуміти натяками? Ну, це вже покаже майбутнє: начувайтесь!

Жульєн, не вимовивши ані слова, відвідав усіх майстрів, зазначених у списку. Він помітив, що до нього ставилися з повагою, а швець, записуючи його ім’я в свою книгу, вивів: «Пан Жульєн де Сорель».

На кладовищі Пер-Лашез якийсь надзвичайно люб’язний і ліберальний у висловах пан запропонував свої послуги, щоб показати Жульєнові могилу маршала Нея, позбавлену почесної епітафії з якихось мудрих політичних міркувань. Але, розлучившися з лібералом, що з слізьми на очах мало не задушив його в обіймах, Жульєн побачив, що в нього зник годинник. Збагачений цим досвідом, він з’явився через два дні опівдні до абата Пірара. Той уважно його оглянув.

— Ви ще, чого доброго, зробитесь фатом, — сказав йому абат суворо. Жульєн виглядав дуже молодо і справляв враження юнака в глибокій жалобі; він справді був дуже милий. Але добрий абат, сам провінціал, не помітив, що Жульєн не позбувся звички крутити на ходу плечима, що в провінції вважається і елегантним, і поважним.

Маркіз оцінив елегантність Жульєна зовсім інакше, ніж добрий абат.

— Ви не заперечуватимете проти того, щоб пан Сорель брав уроки танців? — спитав він абата.

Пан Пірар остовпів.